— Люди з трубочками в лобі виглядали б потворно.
— Зате вони прекрасно виглядають, коли корчаться в агонії чи дурманіють під наркозом, так? О, вселенський нездара та бракороб! Просто диву даєшся, як це при таких можливостях умудрився він вчинити замість світу таку нікчемну й бридку веремію — це ж абсолютна недієздатність! їй-богу, він би простяг ноги, коли б пішов на заробітки. Жодний пристойний роботодавець не взяв би його навіть розсильним!
Місіс Шайскопф не вірила своїм вухам. Пополотнівши, вона з боязливою тривогою витріщилась на Йоссар’яна.
— Ти б краще не говорив про нього так, любий, — докірливо, майже з ворожістю прошепотіла вона. — Він може тебе покарати.
— А то він мене не карає! — обурено гмикнув Йоссар’ян. — Та дзуськи, ми йому цього не подаруємо. Ми не вправі безкарно спускати йому наші злигодні. І я ще з ним розрахуюся, він мені за все заплатить. І я навіть знаю — коли. У день страшного суду. Так-так, тоді я буду поруч із ним. Ось цією рукою я схоплю цього старого телепня за барки і…
— Годі! Годі! — раптом вереснула місіс Шайскопф і заходилась невміло лупити Йоссар’яна обома кулачками по голові.— Годі! Годі! Годі!
Йоссар’ян, затулившись долонею, почекав трохи, поки мине напад бабської люті, потім обхопив її зап’ястки й делікатно, але рішуче вклав у ліжко.
— Якого біса ти так розходилася? — спантеличено запитав він і додав, немов вибачаючись: — Я гадав, що ти не віриш у бога.
— Та я й не вірю, — схлипнула вона й зайшлася сльозами. — Але бог, у якого я не вірю, він же хороший бог, справедливий бог, милостивий бог, а не такий лихий та жорстокий дурень, як ти його малюєш.
Йоссар’ян засміявся й випустив її руки.
— Давай-но, люба, запровадимо у нас свободу совісті,— делікатно запропонував він. — Хай кожне з нас не вірить у того бога, який нам більше до вподоби. Згода?
Це був най безглуздіший День дяки в його житті, і він по-думки мимоволі повертався до часів торішнього безтурботного двотижневого карантину у шпиталі Лауері-Філда. Щоправда, й та ідилія скінчилась на трагічній ноті: карантинний період минув, а він іще був здоровий-здоровісінь-кий, і йому знову звеліли забиратися геть і йти на війну. Почувши таку неподобну звістку, Йоссар’ян сів у ліжку і не своїм голосом загорлав:
— У мене двоїться в очах!
І тут же з усіх закапелків шпиталю до нього ринули для термінового огляду спеціалісти й оточили його таким щільним кільцем, що він з відразою відчував на шкірі вологе, лоскотюче дихання десятків розмаїтих носів, що низько посхилялись над його тілом. Одні заходились шурувати по його вухах та очах вузькими струменями світла, гамселити його гумовими молотками по колінах та п’ятках, штирхати в ребра вібраційними голками, точити кров з його вен, а інші крутили там і сям усіляким непотребом, перевіряючи його периферійний зір.
Бригаду очолював солідний, дійшлий добродій.
— Скільки ви бачите пальців? — зненацька запитав він і показав Йоссар’янові один палець.
— Два, — відповів Йоссар’ян.
— А зараз? — запитав лікар і показав два пальці.
— Два, — відповів Йоссар’ян.
— Ну, а тепер? — запитав лікар, нічого не показуючи.
— Два, — відповів Йоссар’ян.
Обличчя лікаря розпливлося усмішкою.
— Їй-богу, це правда, — переможно оголосив він. — У цього хлопця справді все двоїться.
Йоссар’яна відвезли на каталці до ізолятора, де лежав вояк, у якого давно уже все двоїлося, а в палаті оголосили ще один двотижневий карантин.
— У мене все двоїться в очах! — загорлав вояк, щойно до ізолятора вкотили Йоссар’яна.
— У мене все двоїться в очах! — загорлав що було сили Йоссар’ян, нишком підморгуючи йому.
— Стіни! Стіни! — загорлав той. — Розсуньте стіни!
— Стіни! Стіни! — загорлав Йоссар’ян. — Розсуньте стіни!
Один з лікарів удав, ніби відсовує стіну.
— Так буде досить?
Вояк, в якого двоїлося в очах, знесилено кивнув і відкинувся на подушку. Йоссар’ян теж знесилено кивнув, не відриваючи захопленого погляду від свого талановитого сусіда. Він розумів, що перед ним справжній майстер своєї справи, гідний уважного вивчення й усілякого наслідування. Та вночі талановитий сусід віддав богові душу, і Йоссар’ян вирішив, що далі наслідувати його, либонь, не варто.