Жервеза опустила руки й роззирнулася навколо. Помітивши Віржіні, яка стояла серед трьох-чотирьох жінок, що тихо перемовлялися й пильно стежили за нею, Жервезу охопила несамовита лють. Витягнувши руки, вона почала шукати щось долі, крутнулася туди-сюди, тоді ступила кілька кроків, натрапила на повне відро, схопила його обіруч й вихлюпнула одним махом.
— От падлюка! — вигукнула довготелеса Віржіні.
Вона встигла відскочити назад, так що вода потрапила лише на черевики. Тим часом уся пральня, розтривожена плачем молодої жінки, почала збиватися в юрбу, щоб побачити бійку. Одні прачки, доїдаючи хліб, ставали на балії. Інші поприбігали з мильними руками й стали кружка.
— От падлюка! — повторила Віржіні. — Яка лиха година взяла цю біснувату?!
Жервеза завмерла зі скривленим обличчям, випнувши підборіддя, й мовчала, ще не призвичаївшись до паризької говірки. Віржіні не вмовкала:
— Подивіться тільки на неї! Ця погань вешталася скрізь по світу й, не маючи дванадцяти років, бути солдатською підстилкою, от і ногу там свою втратила... Згнила вона й відпала, нога її...
Усі почали сміятися. Віржіні, побачивши, що бере гору, випросталася, ступнула два кроки вперед і закричала ще голосніше:
— Ну, підійди лиш, і я завдам тобі добрячого бобу! Краще не заміряйся й не сікайся до нас... Я її добре знаю, цю шкуру! Хай тільки зачепить мене, то добряче отримає, ось побачите. Хай би хоч сказала, що я їй такого зробила... Чуєш, хвойдо, що я тобі зробила?
— Годі вам балакати, — затиналася Жервеза. — Ви добре знаєте... Учора ввечері мого чоловіка бачили... Зараз же замовкніть, бо я вас задушу.
— Її чоловіка! А вона молодець! Чоловік великої пані! Ніби в таких кривоногих бувають чоловіки! Якщо він тебе й кинув, то в цьому немає моєї вини. Не вкрала ж я його, далебі. Можете мене обшукати... Знаєш, що я тобі скажу? Ти отруювала цьому чоловікові життя! Він був занадто добрим до тебе... Нашийника часом у нього не було? Ніхто не бачив чоловіка цієї пані?.. Обіцяю винагороду...
Знову залунав сміх. Жервеза й далі тільки шепотіла майже нечутним голосом:
— Ви все знаєте, ви все знаєте... Це ваша сестра, я задушу її, вашу сестру...
— Ну-ну, піди причепися до моєї сестри, — вищирившись, відізвалася Віржіні. — То це моя сестра? Що ж, цілком можливо! Вона принадніша за тебе... Та яке мені діло! Не можна вже й спокійно попрати! Чуєш, дай мені спокій, годі вже цього всього!
Розпалена, сп’яніла від свого лихослів’я, Віржіні ніяк не могла заспокоїтись. Ударивши п’ять чи шість разів прачем, вона замовкла, а потім починала знову:
— Гаразд! Так, це моя сестра. Задоволена тепер?.. Вони кохають одне одного. Бачили б ви, як вони виціловуються!.. А тебе лишив з байстрюками! Гарненькими малятами з коростявими личками! Одне з них від солдата, чи не так? А ще трьох на той світ спровадила, бо хотіла менше бебехів тягти в дорогу... Це твій Лантьє нам усе розказав. О, він ще й не таке розповідав; як же ти йому остобісіла!
— Шльондра! Шльондра! Шльондра! — нестямно закричала Жервеза, затремтівши від люті.
Знову шукаючи щось долі, вона обернулася, знайшла тільки невелике цебро, взяла його спіднизу й вихлюпнула воду із синькою Віржіні в обличчя.
— От вража сила! Зіпсувала мені сукню! — вигукнула та із забарвленими синькою плечем і лівим рукавом. Ну, хляжнице, начувайся!
Віржіні, своєю чергою, схопила відро й вилила його на молоду жінку. Почалася страшенна колотнеча. Жінки бігали вздовж балій, хапали повні відра води, летіли назад і вивертали одна одній на голову. Кожен такий наскок супроводжувався гучним криком. Тепер уже й Жервеза почала відповідати.
— На, свинюко!.. Оце ти добре отримала! Остудити трохи свій зад!
— Ох ти ж відьмо! Ось тобі на брудну пику. Вмийся хоч раз у житті!
— Ну-ну, зараз я тебе вимочу, потіпахо!
— Ось іще одне!.. Прополощи свого рота й причепурися до нічного вартування на розі вулиці Бельом.
Потім вони почали наповнювати відра водою з кранів. Чекаючи, поки вони наберуться, жінки не припиняли лаятися. Спершу абияк вихлюпнуті відра ледве їх намочили. Але вони швидко набили руку. Першою відро прямо в обличчя отримала Віржіні — вода полилася їй за шию, потекла по спині, потрапила за пазуху й витекла з-під сукні. Не встигла вона отямитися, де не візьмись — друге, хляпнуло в ліве вухо, намочило шиньйон, що розмотався, мов той клубок. Жервезі дісталося по ногах: одним відром залило черевики, так що бризки летіли до стегон; другим — обдало поділ. Скоро по тому вже годі було розібрати, хто куди влучив. Обидві були мокрі з голови до п’ят — ліфи поприставали до плечей, спідниці прилипли до стегон. Вода з усіх боків стікала по них, як з парасолів: зіщулених, напружених, тремтливих.
— А вони до біса кумедні! — охриплим голосом сказала одна з прачок.
То була добра розвага для всієї пральні. Щоб не заляпатися, жінки повідступали назад. Жарти й аплодисменти було чути звідусіль серед плескоту води, що одним махом раз по раз виливалася з відер. По долівці розтікалися калюжі, обидві жінки брьохалися по кісточки у воді. Тим часом Віржіні, замисливши якийсь підступ, різко вхопила відро з лужною водою, яке лишила одна із сусідок, і вихлюпнула його на Жервезу. Пролунав крик. Усі подумали, що Жервезу ошпарило кип’ятком. Проте вона тільки трохи обпекла ліву ногу. Скільки було сили, доведена до відчаю болем, вона швиргонула порожнє відро під ноги Віржіні, і та впала.
Водномить усі прачки зашуміли.
— Вона зламала їй ногу!
— Що ж, отримала по заслузі! Адже та, друга, хотіла обварити її кип’ятком!
— Хай там як, а правда на боці білявки, якщо в неї відбили чоловіка!
Пані Бош підносила руки до неба й щось вигукувала. Вона завбачливо знайшла собі сховок поміж двох балій. Діти, Клод і Етьєн, плачучи, задихаючись, вчепилися в її сукню й без упину голосили: «Мамо! Мамо!» їхні голоси тремтіли. Побачивши Віржіні долі, пані Бош підбігла до Жервези й потягла її за сукню, повторюючи:
— Годі! Відійдіть уже! Отямтеся... Мені просто серце кров’ю обливається, їй-богу! Зроду-віку не бачила такого побоїща!
Але вона одразу ж розвернулася й, рятуючись разом із дітьми, відступила назад до балій. Віржіні схопилася на ноги й накинулася на Жервезу. Вона стиснула їй горло, намагаючись задушити. Тоді Жервеза, відчайдушним зусиллям вивернувшись, щосили вчепилася їй у шиньйон і почала смикати за нього, так ніби хотіла відірвати суперниці голову. Знову розгорілася битва — мовчазна, без криків чи лайки. Вони не хапалися за барки, а цілилися в обличчя розчепіреними пальцями, щипали й дряпали, за що вдавалося схопити. У довготелесої чорнявки куди й поділися червона стрічка й синя сіточка, з-під її тріснутого на шиї ліфа виднівся край плеча. Сорочка білявки перетворилася на шмаття, один рукав узагалі відірвався, і крізь дірки виднілося голе тіло. Клапті одягу літали в повітрі. Спершу кров з’явилася у Жервези: три довгі подряпини тяглися від рота попід підборіддям. Боячись, що суперниця виштрикне їй очі, вона заплющувала їх перед кожним ударом. У Віржіні крові ще не було видно. Жервеза цілилась у вуха й лютувала, бо ніяк не вдавалося їх дістати, аж тоді нарешті вхопила сережку, жовту скляну грушку, смикнула за неї, роздерла вухо — з нього зацебеніла кров.
— Вони повбивають одна одну! Розбороніть цих двох мавп! — загукало кілька голосів.
Прачки підійшли ближче, утворивши два табори. Одні нацьковували двох жінок, як сучок, що гризуться. Інших, вразливіших, проймав дрож, і, надивившись на це видовище, вони відвертали голови, повторюючи, що їм після такого точно буде зле. Ледь не зчинилася велика буча: вже лунали прокльони, вгору підносилися голі руки, почулися звуки ляпасів.
Тим часом пані Бош шукала служку.
— Шарлю! Шарлю!.. Та де ж він?
Знайшла вона його в першому ряду. Він стояв і споглядав видовище, склавши на грудях руки. То був здоровань з дебелою шиєю. Він сміявся й насолоджувався виглядом оголеного жіночого тіла. Маленька білявка була жирненька, як перепеличка. Ото було б сміху, якби в неї й геть порвалася сорочка.
— Ти диви! — пробубонів він, примружившись. — У неї родимка під пахвою.
— Як!? Ви тут?! — помітивши його, вигукнула пані Бош. — Допоможіть нам нарешті їх розборонити!.. Ви ж можете це зробити!