— І всі з тими навушниками?
— Усі, крім доньки клієнта. — Лілова дівчина струсила попіл на кісточку від оливки і чомусь повторила: — Усі, крім неї.
— Ще й донька... — Софія відчула потребу випити.
Вона взялася за пляшку. Але відчула, як тремтить
рука, і побоялася, що не поцілить до келиха. Випила просто з пляшки — двома довгими пекучими ковтками.
— А там уся фішка в його доньці, — усміхнулася Жанна. — Як каже Любомир, у цьому ритуалі ім’я королеви не змінюється.
— І як її звати?
— Клієнт називає її Ельвірою.
— А вона точно його донька?
— Хрін знає. Це ж гра.
— Гарна мала?
— Просто бомба. —Лілова дівчина кивнула на смартфон Софії. — Знайди фотки Джейн Марч.
— Зараз... — Софія відкрила браузер. — Модель?
— Акторка, ще з дев’яностих. Грала із Брюсом Віллісом у «Кольорі ночі». Знайшла?
На екрані смартфона виникло юне обличчя з азійськими очима та кирпатим носиком. Врода партнерки Брюса була сейсмічною, як і належало богині кінематографу. Чорно-біле фото підкреслювало графічну витонченість її рис.
— Та ну, — не повірила Софія.
— Копія. — Жанна також відпила з пляшки. — Іноді в нашій роботі випадають бонуси. Ти облизуєш отаку солоденьку шоколадку. І тобі за це ще й платять.
— Якщо довго облизувати, язик заболить.
— А ти спробуй, — підморгнула Софії лілова дівчина. — Тоді й поговоримо.
— А куди ж я подінуся?
— От тоді й поговоримо. — Жанна знову взялася за сигарети; її погляд пробіг задимленою кімнатою і зупинився на свіжому педикюрі Софії. — Але врахуй: клієнт вимагає справжньої спеки. Пажа не прокотить.
— Хочеш мене потренувати? — Софія розв’язала пасок халата. — Ти ж розумієшся на справжній спеці, я знаю.
— Мені здається, що ти і без тренувань усе зробиш на дванадцять балів.
— І чому тобі так здається? — Донька інженера поклала на столик спочатку ліву ногу, тоді праву.
— Не розбий келихи, — розсміялася Жанна. — Я не про секс. Не в ньому справа.
— А в чому?
— Коли почнеться гра, ми всі посідаємо за столики. На кожному буде лежати аркуш паперу та ручка. Кожна має написати Ельвірі любовного листа.
— Прикольно. — Софія дотягнулася ногою до Жанни, спробувала зачепити пальцями пасок її халату.
— Припини, — Лілова дівчина підвелася, пройшлася кімнатою; її босі ступні пірнали у високий ворс килима, наче в траву. — Це не просто любовний лист. Ми повинні написати, як хочемо Ельвіру. Як вона нам подобається. Як ми збуджуємося від її вроди. Що мріємо зробити з нею в ліжку. Ми маємо фантазувати. Усе, що заманеться. Але без трьох «с».
— Трьох «с»?
— Страпон, сеча, садизм.
— Це добре. — Софія допила лікер. — Добре, що без садизму.
— А інше тобі подобається?
Донька інженера вирішила не відповідати на це питання. Просто сказала:
— Маніячок грає в школу.
— У кожного свої таргани в голові.
— Точно, — кивнула Софія. — Таргани.
— А ще він вимагає, щоби листи були емоційні та збуджуючі.
— Еротичні?
— Ага, — кивнула Жанна, присідаючи перед згаслим комином. — Наші дівчата перед тим лазять у мережі, шукають всякі порнушні романи. Але за таке клієнт штрафує. Якщо відчує щось запозичене — знімає п’ятдесят відсотків платні. Наполягає, щоби були суто особисті емоції. Каже, нехай це не буде висока література, проте щось щире та справжнє.
— Справжні емоції, справжня спека, — зітхнула Софія. — Маніячок хоче справжнього. Дивиться на екрані, як тьолки відлизують його доньці і дрочить на якесь там «справжнє». Мутний виродок. А він читає ту всю писанину?
— Він слухає. — Жанна повернулася до дивана. — Коли всі напишуть, Ельвіра має вголос прочитати листи й сама обрати ту, із якою буде трахатися перед камерами. Тоді належить зробити в ліжку все те, про що обрана нею написала в листі. А ми всі маємо стояти і дивитися. Біля стіни, щоби не заважати камерам.