Марина. Кому? Більшовикам? Бандитам? Видлові, що реве од крові і трощить наші найкращі ідеї? (Заслоняє вікно).
12
Вулицею тікають білі, купками й поодинці. Хтось знову спотикається об ноги закопаного. Лається. І все ж таки вулиця лякає порожнечею. Ані огника у вікнах, ні голосу. Десь далеко стрілянина. Місяць. Вітер.
13
Од тіні до тіні, огинаючись, перебігає троє партизанів, один — матрос, другий — в кошлатій шапці, з червоним бантом, третій в кожушку. Побачивши ноги закопаного, підходять і роздивляються.
Матрос (сліпий на одне око, голос, як з попсованого клапана гармонії). По ногах видать, що жертвою впав він в борьбе роковой. (По паузі). Ну раз вбив уже — закопай, хочеш одкровенно — не закопуй. Але ж чоловік не недокурок, щоб його втикати отак в землю! Не можу дивитись на таку цивілізацію! Мировая досада шкребе! (Дивиться на будинок). А як так, то пропоную зробити з цього дому труну! Хто «за» — іди за мною!
Ідуть, тримаючи рушниці напоготові.
14
Із підвальчика лізе Оврам. Повстанці аж одступились. Одноокий матрос питається в Оврама, у голосі хмурий гумор:
— То часом не твої ноги, браток?
Оврам. Мої пішли в землю. Імперіалізма загнала.
Одноокий. Ну, а цих, видать, що буржуазія?
Оврам. Так.
Одноокий. Виходить, що між ними різниці нема.
Оврам (підлазить до ніг, обдивляється чобота). На один лише номерок… (Никне головою і так застигає).
Одноокий (по паузі затряс рушницею). Пощади не давать. І всю буржуазію в трюм землі!
Ідуть утрьох по сходах.
15
Підходять до Ступаєвих дверей. Одноокий пробує — не заперті. Одчиняє навстіж:
— Збирайся на смерть.
Марина (спокійно). А тато зібрався зустрічати вас.
Одноокий (обдивляється). Хто такий… тато?
Ступай. Українець.
Одноокий. Це по формі. А в душі хто?
Ступай. Українець…
Марина (спокійно). Душею учитель.
Одноокий (похмурий виходить. До кошлатої шапки). Інтелігенція. Двері були незаперті. Крикни по цепі, щоб не займали!
Шапка (на весь голос, щоб почули на сходах і на вулиці). Перекажи там по цепі — інтелігенції покєда не займай!
16
Ідуть по сходах вище. Одноокий читає на дверях Пероцьких мідяну табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапки й Кожушка:
— Стій! Замри!.. (Пошепки). Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг, братишки, га! (Припадає ухом до дверей). По диханію чути — двоє. (Тихо стукотить).
Анет (одними губами). Не ходіть, Мате!
Пероцький (тихо). А може, це Жоржик? Може, Андре?… (Чуйно прислухається. Затуляє годинничка на руці в Анет). Хто?
Одноокий. Судьба!
Шапка (не витримав, на весь голос). Судьба-кокетка! Одчиняй!
Одноокий цитькає на нього.
Анет. Зараз! Ось ключа знайду… (Губами до Пероцького). Тікаймо!
Пероцький. Куди?
Анет. В Росію.
Пероцький. В Росію із Росії… Значить, Росії нема! (Іде за Анет у затильні двері).
Трошки згодом партизани вибивають двері.
Одноокий. Невже ж, братишки, од Судьби утік? (Обшукує квартиру).
17
Квартира Ступаїв.
Ступай. Ні, я, мабуть, буду за соціалізм.
Марина (не розуміючи). Себто?
Ступай. Принаймні по-українському звернувся: «Збирайся на смерть», а не «Готовься к смерти». Матрос! А генерал Пероцький скоріш сам собі смерть заподіє, ніж промовить слово українське. Ні, найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
Марина. Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
Ступай. Одним словом, я за соціалізм!
Марина. Милий ти мій комік!
Ступай. За соціалізм, за вітри, нехай і північні, аби тільки вони видули, аби тільки вивіяли з наших козацьких степів…
Марина. Ну, кого, наприклад?
Ступай. Пероцьких, наприклад! Сам буду дути, вітрові помагати, отак, отак. (Дме ротом).
18
Пероцький на порозі:
— Вибачте, але мене шукають повстанці. Я тікаю. Можна?
Ступай (сердито). Тікайте! Давно пора!
Пероцький. До вас.
Ступай. До мене?
Десь вдарились двері. Брязнуло рушницею.
Голос Одноокого. Невже ж утік? Генеральний ваш ворог? Шукай! На небо лізь, під землю — шукай!
Голос Шапчин. Постав на всіх дверях до самого моря сторожу!
Пероцький. Од смерті, од судьби можна?
Ступай (повагавшись). Будь ласка.
Марина (до Пероцького). Де Андре?
Пероцький. Не знаю! Все пропало!
Марина збирається йти. Напинається простенькою хусткою. Дивиться в люстро.
19
Біля входу в будинок Пероцького становиться сторожа. Розкладають вогнище. Двоє підводять Андре. Він без шапки.
Конвой. Тут товариш Судьба?
Сторожа. Тут. А що?
Конвой. Таж пардона привели.
Сторожа. Прибийте до стінки!
Конвой. Каже, що втік од білих і має секрет.
Сторожа (оглянувши Андре). Гляди, громадянчику, бо Судьби не обманеш!
Андре ведуть.
20
Грюкають у двері до Ступаїв. Виходить Марина.