Микеша.Це й буде нацея.
Перший.Ну, нацея — це, правда, нацея. А панацея тоді що? Прогрес? Чи, скажім, антракт?
Микеша.Ацеж що?
Перший.Що?… Крути революцію без антракту, от що!
24
Вона.Скажіть, ви теж за цей Інтернаціонал?
Я.Так. Я за цю ідею. Ви?…
Вона.Я?… Не проти. Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже. А ваші ці?
Я (тихо).Вийдуть!
Вона.Покидьки і потолоч оця? Удар, поразка — і вони підуть урозтіч, ідею кинуть на дорогу разом з брудним своїм солдатським картузом і самі ж розтопчуть!.. От інша річ вбивати безоружних, робити ешафот у кожнім домі, - на це у них нема антракту.
Я.Проте живих у землю не закопують, — віджитих і мертвих.
Вона.Однак, простіть, я не про це збиралась вам сказати. Ах, не про це! Ні, ні!.. Не про політику, про зовсім інше. Про щось більше, людське, тепле і просте. Ми всі на світ із вікон датських виглядали і мріяли, що він буде нам такий ясний і теплий. Як Господній день, такий простий і зрозумілий, як наш дитинячий буквар. Над трупком замерзлої пташинки плакали, а тепер? Через людські трупи переступаючи, хто холодніший, трупи чи ми — не знаємо, не відчуваємо. Любові Де ти, любове, поділась у світі? Чи гостя ти Великодня, чи просто мрія?… (По паузі). Скажіть, поет ще й досі вірить у Петрарку і в вічну любов?…
Я.Так. Як у свою мрію. А ви?
Вона.Я?… Я за дівчину скажу. Вона в поета вірила і вірить, і перекажіть, що береже йому свою любов.
Я(звичайно, музика, акорди до небес, і зорі, і голубі зірниці). Боже! Це така просьба! Це ж радість! За все життя!
Вона.Ах, це не просьба! Вона не радісна! Вона така важка — для мене, для вас!.. Нам треба визволити Пероцького Андре!
Темно. Тихо. Одхитуюсь. Мовчу.
Я знаю. Важко. Але зрозумійте, що на вашу дорогу впаде цей труп. І на мою до вас. Ні я, ні ви цього, звичайно, не хотіли, щоб він прийшов і став між нами. Але так вийшло. Тут правила програма. Тепер Судьба. І я не можу, я не можу, щоб він ще ліг між нами трупом. Він мусить одійти од нас живий. Невже ви зможете?
Я.Що?
Вона.Переступити через труп до мене?
Я(хрипко). Я спробую…
Вона.Що?…
Я.Урятувати цього трупа.
25
Я йду до Пероцьких. Двері стоять навстіж. Свіжо течуть з коридоре й вулиці струмені вітру, рвуть і крутять пломенем трьох свічок (одна на підвіконні). Бачу спини, шапки, червоні стрічки, рушниці й дим. Судять Андре. Він без кашкета. Обличчя спокійно-бліде і разом кричить німим смертним криком.
Одноокий.Як звати?
Андре.Андрій.
Одноокий.На прізвище?
Андре.Енен.
Одноокий.Офіцерський ранг?
Андре.Прапорщик запасу.
Одноокий.Питай далі, хлопці, бо чую, що бреше. Не можу!
Шапка.Чого пішов у кадети?
Андре.Мобілізували.
Шапка.І я не можу!
Кожушок.Шинеля своя, чи дали?
Андре (зважуючи відповідь).Дали.
Кожушок.А чоботи?
Андре.І чоботи.
Кожушок.Хіба такі дають казьонні? Не можу й я — так бреше.
Микешин друг.Пардон! Де ж подів погони?
Андре.Без погонів ходив.
Микешин друг.По-дурному така конспирацея. Це якби ти був у погонах, то, може, й повірили б, що ти прапорщик. А без них яка тобі віра? А може, ти й капитан в душі або вищий який ранг контрреволюційний, А що, хлопці, маєм з ним робити, то кажи на совість!.,
Одноокий.Я скажу! (До Андре),Так кажеш — Андрій? Прапорщик запасу? Силою мобілізували? Кажеш, що утік? Так! А чого ти не прийшов, як писалися прикази од мамочки нашої революції, а до неньки так прибіг? Чом, наприклад, Ваня Маха не пішов на приказ контрреволюції, а коли впіймали, то бідняжечка сказав:
«Мірте мене найвищою міркою і кладіть у гроб, а я не піду!» І його поклали! Не можу далі говорити. У серці шторм і сльози. Хто хоче ще сказати, то кажи!
Шапка.Я скажу!
Одноокий.Кажи!
Шапка.Пропоную поставити його під тую ж мірку, під яку вони Ваню Маху поставили, під найвищую!
Микеша (до Андре).Покаж руки! (Подивившись).Без музолика. Присоєдиняюсь.
Кожушок (обмацавши сукно на шинелі).Присоєдиняюсь.
Микешин друг.А я за те, щоб демобілізувати. (Виждавши ефекту).Шинель зняти, чоботи скинути, йому ж припечатати червону печать — без антракту. ( Наводить рушницю).
Повстанці розступаються.
Одноокий.Ще не руш! Це Судьба іграет з етім человєком, себто — голосую: хто за смерть йому? (Рахує).Хто за жизнь? Ні одного!
Андре.Постривайте! Товариші! Я пішов до них, щоб робити шкоду.
Увесь суд.Го-го-го! Ну просто Макс Ліндер.
Андре.Мене послано було до них.
Судьба.Од кого?
Андре вагається.
Шапка.Од Бога?
Андре.Від однієї тайної групи революціонерів.
Судьба.Од якої? Хто може посвідчити?
Андре знов завагався.
Я (виступаю наперед).Я можу посвідчити… Я свідчу, що його було мобілізовано і послано од нас у штаб до кадетів. Він мав нас повідомляти, які в них плани, скільки зброї тощо…
Судьба.Од кого од вас було послано?…
Я.Од місцевого таємного ревштабу.
Судьба.А ти хто?
Я подаю йому пакетика.
(Читає).«Товаришу Судьба… Посилаю до вас для зв'язку товариша Югу. Робітничі загони, вибивши ворога з позицій, гонять його і зараз вийшли на лінію… Гамар». (До своїх).Пустіть!
26
Я й Андре виходимо в коридор. Біля Марининих дверей я обертаюсь до нього:
— Будь ласка, зайдіть сюди!
27
Андре входить. Його зустрічає Марина:
— Звільнили?
Андре.Цей порятунок — чудо! Ні! Цураюсь минулого, рубаю шаблею колишнє і починаю нове життя. Нове життя!
Марина.Цс-с-с… (Іронічно).Не так голосно починайте.
Німа зустріч Андре з батьком.
28
Я йду сходами вниз. Мені стає холодно. Біля вогнища спиняюсь. Сторожа гріється. Простягаю руки й я.
Один.Вірите, аж дивно. Така революція і бій, а блохи без уніманія.
Другий.Ніч — от і гризуть.
Третій.Півні співають.
Перший (недовірливо).Це у городі?…
Третій.Чуєте?
Я дослухаюсь. Справді, десь за муром чути досвітнє legato захриплого півня. Зловісне legato, потрійне. Мені згадується євангельський міф про апостола Петра, коли він зрадив і тричі одмовився від Христа. Я здригаюсь і йду геть.