Валаам пророкував, що Цар Ізраїлю буде величнішим і могутнішим за Агага. Цим ім'ям називали царів амаликітян — у той час най могутнішого народу, однак Ізраїль, якщо залишатиметься вірним Богові, підкорить усіх своїх ворогів. Тим царем Ізраїлю був Божий Син, і прийде час, коли Його престол утвердиться на землі, а влада буде вищою понад усі земні царства.
Почувши слова пророка, Балак сповнився розчарування, страху і гніву. Він був обурений, що крім благословення Ізраїлю Валаам не міг нічим його підбадьорити, тоді як усе складалося проти нього. Лукава і користолюбна поведінка пророка викликала в нього презирство. Цар розлючено вигукнув: “Геть забирайся до свого краю! Мав я на думці гарно тебе вшанувати, та ось Господь стримав тебе від пошани”. У відповідь пророк нагадав цареві про своє попередження, а саме: — він говоритиме тільки те, що дозволить йому Бог.
Перш ніж повернутися до свого народу, Валаам висловив одне з найпрекрасніших і найвеличніших пророцтв про Відкупителя світу та остаточне знищення Божих ворогів:
“Я бачу Його, та не тепер, дивлюся на Нього,
та Він не близько!
Сходить зоря від Якова,
і підіймається берло з Ізраїлю, —
ламає Він скроні Моава
та черепа усіх синів Сифа!”
Закінчив Валаам тим, що передрік повне знищення Моава, Едому, Амалика та Кенеїв, не залишивши для моавітського царя жодного променя надії.
Зазнавши розчарування у своїх сподіваннях на багатство і почесті, опинившись у немилості в царя та розуміючи, що він накликав на себе Боже незадоволення, Валаам повернувся зі своєї свавільно обраної місії. Та лише він прибув додому, стримуюча сила Божого Духа залишила його; жадібність, яку досі йому вдавалося приборкати, отримала над ним повну перемогу. Він був готовий вдатися до будь-яких засобів, аби отримати обіцяну Балаком нагороду. Валаам знав, що успіх Ізраїлю залежить від послуху Богові і що єдиний шлях, яким можна призвести ізраїльтян до падіння, — це спокусити їх до гріха. Тепер він вирішив здобути прихильність Балака, давши моавітянам пораду, як їм діяти, аби стягнути прокляття на Ізраїль.
Він негайно повернувся до моавської землі та виклав свій план цареві. Тепер моавітяни знали: доки Ізраїль залишатиметься вірним Богові, доти Він буде йому захистом. План, запропонований Валаамом, полягав у тому, щоб спокусити Ізраїля до ідолопоклонства і таким чином віддалити від Бога. Якщо вдасться схилити ізраїльтян до участі в аморальному поклонінні Ваалові й Астарті, тоді Всесильний Захисник стане їхнім ворогом, а самі вони — легкою здобиччю жорстоких войовничих народів, що оточували їх. Цар з готовністю прийняв цей план, а Валаам залишився при дворі, щоб допомогти втілити його в життя.
Валаам став свідком успіху свого сатанинського задуму. Він бачив, як Боже прокляття спіткало вибраний народ, і тисячі людей стали жертвою Його судів, але божественна справедливість, караючи гріх в Ізраїлі, не дозволила, щоб винуватці спокуси уникнули покарання. У бою Ізраїлю з мідіянітянами Валаам був убитий. Передчуваючи, що його кінець близький, він виголосив: “Хай душа моя вмре смертю праведного, і кінець мій хай буде такий, як його!” Та він не побажав жити життям праведних і тому розділив долю Божих ворогів.
Доля Валаама схожа на долю Юди, а їхні характери разюче подібні. Обидва намагалися поєднати служіння Богові зі служінням мамоні, й обидва також зазнали очевидної поразки. Валаам визнавав правдивого Бога і запевняв, що служить Йому; Юда вірив у Ісуса як Месію та приєднався до Його послідовників. Валаам сподівався зробити служіння Єгові засобом збагачення й досягнення світської слави, але зазнавши невдачі, він спіткнувся й упав, так більше і не піднявшись. Юда сподівався завдяки своєму зв'язку з Христом здобути багатство і посісти високе становище у тому земному царстві, котре, як він вірив, мав встановити Месія. Крах надій підштовхнув його до відступництва й загибелі. І Валаам, і Юда отримали велике світло, користувалися особливими перевагами, але один-єдиний виплеканий гріх зіпсував їм характер і став причиною загибелі.
Вельми небезпечно дозволяти, щоб якась нехристиянська риса перебувала в серці. Навіть один викоханий гріх поступово зіпсує характер, примушуючи усі благородні здібності коритися неосвяченим бажанням. Варто усунути з нашого сумління лише один “запобіжний засіб”, потурати тільки одній лихій звичці, лише раз знехтувати високими вимогами обов'язку, як душа залишиться без охорони і відкриється шлях для сатани, котрий увійде, щоб звести нас з дороги. Єдино безпечний шлях — це щоденно, від щирого серця молитися так, як це робив Давид: “Зміцнюй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб не спіткнулись ноги мої!” (Псалми 16:5).
Розділ 41. Відступництво при Йордані
За основу цього розділу взято книгу Числа, розділ 25
З радісними серцями та відродженою вірою в Бога ополчення Ізраїлю, здобувши перемогу, поверталося з Башану. Вони заволоділи багатою землею і були впевнені в швидкому завоюванні Ханаану. Тепер тільки ріка Йордан відділяла їх від обітованого краю. По той бік річки, якраз навпроти них, простягалась родюча зелена рівнина, яка зрошувалась повноводними джерелами і перебувала під тінню розкішних пальмових дерев. На заході рівнини підносилися башти й палаци Єрихону, оточеного пальмовими гаями, через що він і дістав назву: “місто пальм”.
На східному боці Йордану, між річкою і високим плоскогір'ям, яке вони вже перейшли, також була рівнина завширшки в декілька миль, що простягалася вздовж річки. У цій затишній долині з тропічним кліматом цвіли акації або дерева шіттім, тому рівнина мала назву “Долина Шіттім”. Саме тут отаборилися ізраїльтяни, для котрих акацієві гаї на березі річки стали приємним пристановищем.
Проте на лоні чудової природи їм довелося зазнати лиха, страшнішого за могутнє, добре озброєне військо або диких звірів пустелі. Ця країна з її багатою природою була опоганена своїми мешканцями. Під час загального поклоніння Ваалові — їхньому головному божеству — тут постійно мали місце найогидніші сцени аморальності та беззаконня. На кожному кроці зустрічалися місця, пов'язані з ідолопоклонством та розпустою. Вже самі їхні назви свідчили про порочність і зіпсутість народу.
Таке оточення справило згубний вплив на ізраїльтян, їхній розум призвичаювався до порочних думок, на які наводило безтурботне, бездіяльне життя; якось непомітно для себе вони відійшли від Бога і опинились у такому становищі, коли легко можна стати здобиччю спокуси.
Під час стоянки біля Йордану Мойсей готувався до завоювання Ханаану. Великий вождь був повністю поглинутий цією справою, але для народу час очікування і непевності став найбільшим випробуванням: не минуло й декількох тижнів, як ізраїльтяни заплямували себе найганебнішими вчинками, що свідчили про втрату доброчесності й чистоти.
Спочатку ізраїльтяни мало спілкувалися зі своїми сусідами-язичниками, але згодом мідіянські жінки почали закрадатися в табір. Їхня поява не викликала тривоги, вони вели себе дуже обережно, так, що навіть Мойсей не звертав на них уваги. Мета, яку переслідували ці жінки, полягала в тому, щоб через взаємостосунки з євреями спокушувати їх до порушення Божого Закону, залучити до участі в язичницьких обрядах і звичаях, ввести в ідолопоклонство. Такі наміри старанно приховувались під виглядом звичайних дружніх стосунків, так що про них не здогадувалися навіть начальники народу.
За пропозицією Валаама цар Моава оголосив велике свято на честь своїх богів; було прийняте таємне рішення, згідно з яким Валаам мав заохотити ізраїльтян до участі у святі. Вони приймали Валаама за Божого пророка, а тому йому було неважко досягти своєї мети. Велика кількість євреїв пішла разом з ним подивитися на свято. Фактично, вони наважилися ступити на заборонену територію — і потрапили у тенета сатани. Зачаровані музикою і танцями, а також вродою язичницьких весталок, ізраїльтяни забули про свою вірність Єгові. Захоплені загальними веселощами й бенкетом, запаморочені вином, вони втратили контроль над собою. Пристрасть повністю опанувала ними, і, опоганивши своє сумління похітливістю, вони поступилися умовлянням поклонитися ідолам. Ізраїльтяни приносили жертви на язичницьких жертівниках та брали участь у найогидніших обрядах.