Не минуло багато часу, як ця отрута, подібно до смертоносної інфекції, поширилась по всьому ізраїльському таборі. Ті, котрі перемагали своїх ворогів у бою, були переможені хитрощами язичницьких жінок. Люди немов збожеволіли. Старійшини і правителі народу виявились серед перших порушників Закону, і стали головними винуватцями того, що відступництво стало всенародним. “І приліпився Ізраїль до пеорського Ваала”. Коли Мойсей це усвідомив, ворожі задуми мали вже такий успіх, що ізраїльтяни не тільки брали участь в аморальному поклонінні на горі Пеор, а й почали запроваджувати язичницькі обряди у власному таборі. Похилого віку вождь народу сповнився обурення; запалився також і Божий гнів.
Язичницькі обряди зробили з Ізраїлем те, чого не могли досягти усі чари Валаама, — вони відокремили їх від Бога. Суди, що негайно надійшли, розбудили народ, виявивши всю мерзенність гріха. Незабаром у таборі вибухнула страшна епідемія, жертвою якої стали десятки тисяч людей. Бог звелів, щоб винуватці відступництва були віддані на смерть суддями Ізраїлю. Цей наказ було негайно виконано. Злочинців було страчено, а їхні тіла повісили перед усім Ізраїлем, аби громада, побачивши, яке суворе покарання спіткало керівників, могла краще усвідомити, наскільки огидним є для Бога їхній гріх і який страшний Його гнів.
Усі розуміли, що покарання було справедливим, і люди прийшли до Скинії, де, плачучи, в глибокому приниженні, визнавали свої гріхи. В той час як люди ридали перед Богом біля дверей Скинії, коли страшна пошесть все ще сіяла смерть, а судді виконували своє жахливе доручення, Зімрі — один з ізраїльських вельмож — нахабно увійшов до табору у супроводі мідіянітянської блудниці, князівни “знатного дому Мідіянітського”, яку він провів у свій намет. Ніколи ще порок не виявляв себе так зухвало й затято. Розпалений вином, Зімрі оголосив свій гріх “содомським” і насолоджувався власною ганьбою. В той час як священики і старійшини, з горя і приниження впавши на землю, ридали “між притвором та між жертівником”, благаючи Господа змилуватись над Його народом та не віддавати Свій спадок на ганьбу, цей князь ізраїльського народу хизувався власним гріхом на очах усієї громади, ніби зневажаючи Божу помсту та насміхаючись зі суддів народу. Тоді Пінхас, син Первосвященика Елеазара, залишив громаду і, взявши списа, “увійшов за Ізраїлевим мужем до намету” і вбив їх обох. Так було зупинено поразу, а священик, котрий звершив божественний суд, був вшанований перед усім Ізраїлем, а священство було закріплено за ним і його домом навіки.
Пінхас “відвернув Моє обурення від Ізраїлевих синів…”, — сказав Господь, — тож оголоси: “Ось Я даю йому Заповіт миру, що буде йому та його потомству Заповітом вічного священства за те, що він ревнував за свого Бога і очистив Ізраїлевих синів”.
Суди, що впали на Ізраїль за його гріх у Шіттімі, уразили тих, котрі залишилися живими з численної групи людей, які майже 40 років тому накликали на себе вирок: “Вони помруть у пустелі”. Обчислення ізраїльтян, здійснене за божественною вказівкою на рівнинах Йордану, виявило, що “між ними не було вже нікого з тих синів Ізраїля, яких перелічив Мойсей зі священиком Аароном у Сінайській пустелі… крім Калева, сина Єфуннеєвого, та Ісуса, сина Навинового” (Числа 26:64—65).
Бог покарав судами Ізраїль за те, що він піддався спокусам мідіянітян, але й спокусники не уникли гніву божественної справедливості. Амаликітяни, котрі напали при Рефідімі на тих, котрі знесилені і змучені йшли позаду, були покарані Богом набагато пізніше, але мідіянітянам, котрі спокусили ізраїльтян до гріха, довелося, як більш небезпечним ворогам, дуже скоро зазнати Божої кари. “Помстись на мідіянітах за кривду Ізраїлевих синів, — наказав Бог Мойсею, — після чого приєднаєшся до своїх предків” (Числа 31:2). Цей наказ був негайно виконаний. З кожного покоління було вибрано тисячу чоловік війська під керівництвом Пінхаса. “І вирушили вони війною на Мідіян, як наказав Господь Мойсеєві… Поміж іншими полеглими вбили вони… п'ять мідіянських царів, і Валаама, Беорового сина, вбили мечем” (вірші 7—8). Жінок, захоплених у полон, також було знищено за наказом Мойсея як найнебезпечніших ворогів, які найбільше завинили перед Ізраїлем.
Такою була доля тих, котрі замислили лихе проти Божого народу. Псалмист говорить: “Народи попадали в яму, яку викопали для інших; в сіті, які порозставляли, заплутались самі” (Псалми 9:16). “Господь не покине народу Свого, і спадщини Своєї не залишить, бо суд повернеться до правди”. Коли люди “збираються проти душі праведного”, Господь “їхнє беззаконня поверне на них і знищить їх у їхньому нечесті” (Псалми 93:14—15, 21, 23).
Коли Валаама покликали проклясти євреїв, він, незважаючи на усі свої чари, не зміг заподіяти їм зла, бо тоді Господь не знайшов “беззаконня в Якова” та не помітив “порочності в Ізраїлі” (Числа 23:21, 23). Але коли вони, піддавшись спокусі, порушили Божий Закон, цей захист було забрано від них. Коли Божий народ залишається вірним Його Заповідям, тоді “не існує чарів проти Якова і ворожби проти Ізраїлю”. Тому сатана докладає усіх зусиль і хитрощів, аби спокусити людей до гріха. Якщо ті, котрі називають себе охоронцями Божого Закону, стають порушниками його приписів, вони відокремлюють себе від Бога і не зможуть встояти перед ворогами.
Ізраїльтяни, котрих не могли подолати ворожі армії й ніякі мідіянітянські чари, стали жертвою блудниць. Велику силу має жінка, котру використовує сатана як своє знаряддя, щоб зваблювати і губити душі. “Бо вона багатьох зраненими покинула; і багатьох сильних убила вона!” (Приповісті 7:26). З цієї ж причини діти Сифа відступили від чистоти, і святе насіння було зганьблене. Так був випробуваний Йосиф. Через це Самсон віддав до рук филистимлян свою силу — захист Ізраїлю. На цьому спіткнувся Давид; а Соломон, наймудріший серед царів, котрий в Біблії тричі названий улюбленцем Божим, став рабом пристрасті, принісши свою чистоту на вівтар тієї ж чаклунської сили.
“Все це трапилося з ними, як приклади, а записано як пересторога нам, які досягни останніх віків. Тому, хто думає, що він стоїть, нехай стережеться, щоб не впасти!” (1 Коринтянам 10:11—12). Сатана чудово знає людське серце, оскільки протягом тисяч років з неймовірною енергією вивчає найбільш уразливі місця характеру кожної людини. В усіх наступних поколіннях йому вдавалося подолати найсильніших мужів — князів Ізраїлю — з допомогою тих же спокус, які мали небувалий успіх на Ваал-Пеорі. В усі віки зустрічаються люди, які розбиваються об скелі потурання чуттєвим насолодам. З наближенням кінця часу, коли Божий народ підійде до кордонів небесного Ханаану, сатана, як і в давнину, подвоїть свої зусилля, щоб перешкодити йому увійти в цей чудовий край. Він розставляє тенета перед кожною душею. Тому пильнувати повинні не лише неосвічені й прості люди, — він готуватиме спокуси й для тих, котрі обіймають найвищі посади, здійснюючи святе служіння; якщо б тільки йому вдалося занапастити їхні душі, то вже через них він погубить багатьох. Сьогодні він використовує ті ж засоби, що й три тисячі років тому. Через світських друзів, зваблення жіночою красою, через пошуки задоволень і веселощів, через бенкети або келих вина він спокушує людей порушувати сьому Заповідь.
Перед тим як ввести Ізраїль в ідолопоклонство, сатана підштовхнув людей до розпусти. Хто зганьбив Божий образ та опоганив Його храм — власне тіло, той без сорому може завдати Богові й іншої ганьби, задовольняючи бажання розбещеного серця. Чуттєві задоволення ослаблюють розум і псують душу. Задоволення тваринних пристрастей притуплюють розум, паралізуючи моральні сили, а раб пристрасті не здатний усвідомити священні принципи Божого Закону, оцінити викуплення або пізнати справжню ціну душі. Доброчесність, чистота, істина, благоговіння перед Богом і любов до всього святого — усі високі прагнення і шляхетні бажання, які з'єднують людей з небесним світом, — нищаться у полум'ї пристрасті. Душа уподібнюється до темної, безлюдної пустелі, стає житлом злих духів і “сховищем усіх птахів нечистих та диких звірів”. Істоти, створені за Божою подобою, опускаються до рівня грубої тварини.