Розлука з улюбленим вождем стала для Ізраїля значно більшим докором, ніж той, який вони могли б отримати, якби Мойсей залишився живим і продовжував своє служіння. Бог бажав, аби вони засвоїли науку, що не слід робити життя майбутнього вождя таким же тяжким, яким було життя Мойсея. Бог промовляє до Свого народу через благословення, які люди отримують; але якщо ними нехтують, Він промовляє до них іншим чином — позбавляє благословень, щоб вони побачили власні гріхи і всім серцем навернулися до Нього.
Того самого дня Мойсей отримав вказівку: “Зійди на гору Аварім, на гору Нево… і подивись Ханаанський край, що Я даю Ізраїлевим синам на володіння. Ти помреш на горі, куди вийдеш, і приєднаєшся до свого народу”. Підкоряючись божественному повелінню, Мойсей часто залишав табір для спілкування з Богом; але тепер на нього чекало нове, невідоме доручення. Він повинен був відійти і віддати своє життя в руки Творця. Мойсей знав, що помиратиме один. Жоден зі земних друзів не повинен був прислуговувати йому в останні хвилини його життя. Те, що чекало на нього попереду, було оповите таємницею, викликало страх, заставляло здригатися серце. Найтяжчим випробуванням для нього була розлука з народом, який був об'єктом його турботи й любові — народом, з котрим він давно вже поєднав свої інтереси і життя. Однак Мойсей звик покладатися на Бога, а тому з повною вірою вручив себе і свій народ під опіку Божої любові та милості.
Мойсей стояв востаннє серед зібрання. Знову Святий Дух зійшов на нього, і в найпіднесеніших, найзворушливіших словах він виголосив благословення над кожним поколінням, а наприкінці поблагословив усю громаду:
“Нема такого, як Бог, Єшуруна!
Він летить по небу на поміч тобі,
у Своїй величі рухається на хмарах.
Прибіжище твоє — Бог Предвічний,
ти в вічних раменах Його.
Він прогнав ворога перед тобою, і сказав: Знищ!
І живе Ізраїль безпечно, самотно,
він джерело Якова в землі багатій хлібом і вином,
де з неба скрапує роса.
Ти блаженний, Ізраїлю!
Котрий інший народ, якого спасає Господь, як тебе?
Він Щит допомоги твоєї”.
(Повторення Закону 33:26—29)
Мойсей залишив громаду і на самоті мовчки попрямував до гірської вершини, вийшов “на гору Нево, на верхів'я Пісгі”. Стоячи на вершині, вождь ясним поглядом споглядав чудову картину, що відкрилася перед ним. Далеко на заході виблискували блакитні води Великого моря; на півночі, на фоні неба підносилась гора Єрмон, на сході — плоскогір'я Моава, а за ним Башан — місце тріумфу Ізраїлю; на південь від нього розкинулася пустеля їхніх довгих мандрувань.
Мойсей згадував своє, повне мінливостей і труднощів, життя, відколи відмовився від почестей двору і перспективи очолити єгипетське царство, поєднавши таким чином свою долю з вибраним Божим народом. У пам'яті воскресли спогади про довгі роки, проведені в пустелі з отарами Їтро, про з'явлення Ангела в палаючому кущі і, нарешті, своє покликання стати визволителем Ізраїлю. Знову і знову в його уяві поставали могутні чудеса, які вчинив Бог задля вибраного народу; він згадував приклади довготерпіння та милості Господа, виявлені протягом усіх років блукань і непокори. Недивлячись на все те, що Бог вчинив для них, незважаючи на особисті молитви і працю Мойсея, лише двоє з великої кількості людей, котрі дорослими вийшли з Єгипту, виявилися достойними, щоб увійти до обітованого краю. Нині, підбиваючи підсумки своєї праці, Мойсеєві здавалось, що усе його життя, сповнене Випробувань і жертовності, прожите майже даремно.
Однак Мойсей не жалкував, що йому довелося нести такий життєвий тягар. Він знав, що його місія і праця були покладені на нього Самим Богом. Коли вперше він був покликаний стати вождем Ізраїлю, щоб визволити його від рабства, то намагався уникнути цієї відповідальності, але, взявшись за справу, вже не думав про те, як позбутися тягаря. Навіть коли Господь запропонував звільнити його, знищивши бунтівний Ізраїль, Мойсей не міг з цим погодитися. Хоч, дійсно, випробування були великими, він разом з тим бачив особливі ознаки Божої прихильності; під час перебування в пустелі вождь отримав багатий досвід, став свідком проявів Божої сили і слави, пізнав Його любов. Він відчував, що зробив мудрий вибір, вирішивши краще страждати з Божим народом, ніж насолоджуватися дочасними гріховними задоволеннями.
Коли він оглядався на своє минуле життя, як вождя Божого народу, він зрозумів, що один неправильний вчинок може зіпсувати усе. О, якби вдалося викреслити цей гріх, то й смерть не була б страшною. Мойсей був впевнений: усе, чого вимагав Бог, це розкаяння і віри в обітовану Жертву; він знову визнав свій гріх, благаючи прощення в Ім'я Ісуса.
Тепер, як у панорамі, Мойсей побачив обітований край. Йому було показано кожний куточок країни; ця картина постала перед його захопленим поглядом ясно й чітко, в усій своїй красі, а не в тьмяних і непевних обрисах туманної далечини. Він бачив обітовану землю не такою, якою вона була на той час, а якою мала стати після того, як стане благословенною спадщиною Ізраїля. Здавалось, що він бачить другий Едем з його горами, вкритими ліванськими кедрами, оливковими деревами, пагорбами, що духмяніють виноградними лозами, широкими родючими зеленими рівнинами з барвистими квітами; а ось тропічні пальми, там золотіють хвилюючись від подиху вітру лани пшениці та ячменю; залиті сонцем долини наповнені дзюрчанням струмків та співом пташок; він бачив прекрасні міста і чудові сади, повноводні, як моря, озера; на схилах пагорбів було видно отари овець, що паслися, і навіть сховані серед скель рої диких бджіл, які з дружнім дзижчанням збирали свої скарби. Ця земля справді була такою, як, натхнений Божим Духом, Мойсей змалював Ізраїлеві: “Благословенна Господом земля… найціннішими дарами з неба, з росами та з безоднями, що лежать унизу, і з дарами врожаю від сонця… і з дарами відвічних пагорбів, і усіма скарбами землі, що в її надрах” (Повторення Закону 33:13—16).
Мойсей бачив, як вибраний народ оселиться в Ханаані, і кожне покоління матиме свої володіння. Йому була показана подальша їхня історія після замешкання в обітованому краї — довга сумна історія відступництва та покарання. Він бачив, як через власні гріхи люди будуть розпорошені серед язичників і як слава відійде від Ізраїлю: його чудові міста лежатимуть у руїнах, а народ перебуватиме в чужоземному полоні. Він бачив, як євреї знову повернуться до землі своїх батьків і, врешті-решт, опиняться під владою Риму.
Мойсеєві було дозволено зазирнути в глибину віків і побачити Перший прихід нашого Спасителя. Він бачив Ісуса — Немовля з Віфлеєму, чув ангельські хори, які радісно прославляли Бога, закликаючи до миру на землі. Вождь Ізраїлю спостерігав на небі зірку, яка привела мудреців зі Сходу до Ісуса; яскраве світло наповнило його душу, коли він пригадав пророчі слова: “Сходить зоря від Якова, і підіймається берло з Ізраїля” (Числа 24:17). Перед його зором пройшли сцени скромного життя Ісуса в Назареті, Його служіння любові, співчуття і зцілення; з гіркотою він зрозумів, що сповнений гордині, втративши віру, вибраний народ відкине Христа. Він здивовано слухав хвалькуваті запевнення ізраїльтян у тому, що вони звеличують Закон, тоді як насправді вони зневажили і відкинули Того, Ким цей Закон був даний. Він бачив, як Ісус на Оливній горі, ридаючи, прощався з улюбленим містом. І ось Мойсей зрозумів, що народ, так щедро благословенний небом, врешті-решт, буде відкинутий — той народ, задля якого він стільки працював, молився і жертвував, та задля якого волів, щоб його власне ім'я було стерте з Книги Життя. Коли ж пролунали страшні слова: “Ось дім ваш залишається для вас пустим!” (Матвія 23:38), — серце Мойсея зазнало невимовного, нестерпного болю, а з очей полилися гіркі сльози співчуття страждаючому Божому Синові…
Мойсей стежив за Спасителем у Гефсиманії, бачив Його агонію в саду, сцени зради, знущання і бичування, а після цього — розп'яття. Муж Божий бачив, що, подібно до того, як він підніс мідного змія в пустелі, так повинен бути піднесений Син Божий, “щоб кожний віруючий у Нього не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:15). З болем, обуренням і жахом Мойсей дивився на лицемірство та сатанинську ненависть юдейського народу до свого Відкупителя, — могутнього Ангела, Котрий провадив їхніх батьків. Він чув болісний зойк Христа: “Боже Мій, Боже Мій, — нащо Мене Ти покинув?” (Марка 15:34). Ось він бачить Спасителя у новому гробі Йосифа… Здавалось, темрява, відчай безнадійності оповили увесь світ. Він поглянув ще раз — і ось Ісус виходить з гробу Переможцем, підноситься на небо у супроводі відданих Йому ангелів та багатьох, звільнених від смерті полонених. Він бачить, як відчиняються сяючі ворота, щоб прийняти Його, і сонми небожителів вітають свого Повелителя піснями перемоги. Мойсеєві було відкрито, що й він буде одним з тих, хто прислуговуватиме Спасителеві, відчинить перед Ним ворота вічності. Він споглядав цю сцену, і його обличчя сяяло небесним світлом. Якими мізерними здавалися тепер його випробування і жертви порівняно з тими, яких зазнав Божий Син! Яким легким усе це було порівняно з “безмірним багатством слави вічної ваги” (2 Коринтянам 4:17)! Він тішився, що удостоєний хоча б незначною мірою стати співучасником Христових страждань.