Як часто можна почути подібні визнання… Грішники погоджуються з фактами, які вже доведені, але визнати гріхи, відомі лише нам і Богові, — це дві зовсім різні речі. Ахан ніколи б не зізнався, якби не надіявся уникнути через це наслідків свого злочину. Та його визнання було лише доказом того, що покарання справедливе. Ахан не розкаявся за вчинений гріх і не мав огиди до зла; його наміри залишилися такими ж, як були і раніше.
Подібні визнання будуть робити грішники, котрі стоятимуть перед Божим судом після того, як справа кожного буде вирішена на життя або смерть. Страх перед наслідками змусить кожного зізнатись у своїй провині. Це буде вимушене визнання, викликане страхом перед судом. Але такі визнання не можуть спасти грішника.
Чимало людей, подібно до Ахана, почуваються безпечно, доки вдається приховувати гріхи від ближніх; вони тішать себе думкою про те, що Бог не буде суворо карати їхнє нечестя. Коли ж викриються їхні гріхи, буде надто пізно; їм вже не вдасться зняти їх із себе ані жертвою, ані приношеннями. Коли розкриються небесні книги, Суддя не скаже ані слова людині про її вину; достатньо буде лише проникливого, викриваючого Божого погляду, щоб беззаконник пригадав кожний свій ганебний вчинок. Тоді не потрібно буде, як за днів Ісуса Навина, шукати винного, переходячи від покоління аж до сім'ї; його власні уста визнають ганьбу, і приховані від людей гріхи стануть відомі усьому світові.
Розділ 46. Благословення і прокляття
За основу цього розділу взято книгу Ісуса Навина, розділ 8
Після виконання вироку над Аханом Ісус Навин отримав наказ зібрати усе військо, щоб виступити проти міста Ай. Сила Божа знову була з Його народом, тому ізраїльтяни швидко захопили місто.
Після цього воєнні дії на деякий час припинилися, щоб увесь Ізраїль міг взяти участь в урочистому богослужінні. Люди з нетерпінням чекали того часу; коли зможуть оселитися в Ханаані; ізраїльтяни все ще не мали ані земель, ані будинків для своїх родин; щоб придбати все це, необхідно було прогнати хананеїв; однак таку важливу справу слід було відкласти, оскільки більш серйозний обов'язок потребував їхньої уваги.
Перш ніж заволодіти своєю спадщиною, ізраїльтяни повинні були поновити свій Заповіт вірності з Богом. В останніх настановах Мойсей двічі нагадував про те, щоб усі племена зібралися біля Сихему на горах Евал і Гарізім, де мали урочисто засвідчити своє визнання Божого Закону. Виконуючи його доручення, всі ізраїльтяни — не лише чоловіки, а й “жінки, діти і приходьки, що жили серед них”, — залишили свій табір у Гілгалі та вирушили через землю своїх ворогів до долини Сихем, яка знаходилась майже в центральній частині країни. Хоча їх оточували непідкорені вороги, однак їм не загрожувала небезпека, оскільки вони перебували під Божою охороною доти, доки залишалися вірними Йому; як і за днів Якова, “великий жах огорнув ті міста, що навколо них” (Буття 35:5), і вони не дошкуляли євреям.
Місце, призначене для урочистого служіння, вважалося священним, оскільки мало безпосереднє відношення до історії їхніх батьків. Саме тут Авраам спорудив першого жертівника Єгові в Ханаанській землі. Тут Авраам і Яків будували свої намети. Тут Яків купив частину поля, на якому поколінням Ізраїля належало поховати тіло Йосифа. Тут також була криниця, викопана Яковом, і дуб, під яким він закопав ідолів, що належали його сім'ї.
Сихем був одним з найпрекрасніших куточків Палестини, гідним того величного і вражаючого видовища, яке мало тут відбутися. Принадна долина із зеленими луками, оливковими гаями та польовими квітами простягалася поміж позбавлених рослинності пагорбів, і зрошувалась струмками та джерелами. По обидва боки долини підносилися гори Евал і Гарізім, які майже торкались одна одної, а нижні уступи обох гір утворювали своєрідну природну “кафедру”, де кожне слово, вимовлене на одній горі, було виразно чути на іншій.
Згідно зі вказівками Мойсея, на горі Евал було споруджено пам'ятник з великого каміння. На цих каменях, заздалегідь вкритих шаром вапна, був написаний Закон: не лише Десять Заповідей, проголошених на Синаї та вирізьблених на кам'яних таблицях, а й інші закони, дані Мойсеєві і занесені ним до книги. Біля цього пам'ятника був поставлений жертівник з необтесаного каміння, на якому були принесені жертви Господу. Той факт, що жертівник споруджений на горі Евал, звідки мало прозвучати прокляття, був сповнений глибокого змісту: оскільки Ізраїль порушив Божий Закон, він заслужено накликав на себе Його гнів, який негайно вилився б на них, якби не викупна жертва Христа, символом якої став цей жертівник.
Шість поколінь, нащадки Лії та Рахілі, розмістилися на горі Гарізім; а ті, котрі походили від служниць, разом з Рувимом та Завулоном піднялись на гору Евал; священики з ковчегом розташувались поміж ними в долині. Звук сурми був для народу сигналом до мовчання; в присутності усього зібрання, серед німої тиші, Ісус Навин, котрий стояв біля священного Ковчегу, читав слова благословення, обіцяного тим, котрі виконуватимуть Божий Закон. Всі покоління, що стояли на Гарізімі, сказали: “Амінь!” Тоді він зачитав слова прокляття, і покоління, що знаходилися на Евалі, так само висловили своє схвалення. Десятки тисяч людей в один голос дали урочисту відповідь. Після цього був прочитаний Божий Закон разом з постановами і судовими кодексами, переданими через Мойсея.
На Синаї Ізраїль отримав Закон безпосередньо з Божих уст; священні Заповіді Закону, написані Божим перстом, і надалі зберігалися в Ковчезі. Тепер їх було знову написано там, де всі могли прочитати. Кожний мав змогу побачити на власні очі, якими були умови Заповіту, згідно з яким вони могли заволодіти Ханааном. Кожний мав засвідчити своє прийняття умов Заповіту та обрання для себе благословень в разі їх виконання або прокляття за недодержання їх. Закон не тільки був записаний на каменях пам'ятника, а й прочитаний Ісусом Навином перед усім Ізраїлем. Хоч минуло небагато часу, відколи Мойсей ознайомив народ зі змістом книги Повторення Закону (Второзаконня), та все ж Ісус Навин вирішив знову прочитати Закон.
Не лише мужі Ізраїлю, а й “усі жінки і діти” слухали слова Закону; важливо було, щоб і вони знали та виконували свої обов'язки. Щодо Своїх постанов Бог наказав Ізраїлю: “Покладіть оці слова Мої у свої серця та у свою душу, прив'яжіть їх як знак на руку свою, і нехай вони будуть вам мов налобник між очима. Навчай їх дітей своїх… щоб дні ваші та дні дітей ваших на землі, яку Господь поклявся дати батькам вашим, були такі довгі, як дні неба над землею” (Повторення Закону 11:18—21).
Закон повинен був щорічно читатися перед усім Ізраїлем, як звелів Мойсей: “Наприкінці кожного сьомого року, окресленого часу року відпущення, у свято кучок, коли прийде увесь Ізраїль, щоб з'явитися перед Господом, Богом своїм, у тому місці, яке вибере Він, будеш читати цей Закон перед усім Ізраїлем, щоб вони чули. Збери людей — чоловіків, жінок, дітей, і приходьків своїх, що в твоїх містах, щоб вони слухали й навчалися боятися Господа, Бога вашого, і щоб вірно виконували усі слова цього Закону. Також і їхні діти, які нічого не знають, нехай слухають та навчаються боятися Господа, Бога вашого, по всі дні вашого життя на землі, яку, перейшовши Йордан, маєте зайняти” (Повторення Закону 31:10—13).
Сатана постійно намагається перекрутити Божі слова, засліплюючи розум, затьмарюючи здатність розуміти і таким чином увести людей у гріх. Ось чому Господь виклав Свої вимоги гранично чітко й зрозуміло, щоб ніхто не помилявся. Бог постійно прагне захистити людей, щоб спокуслива, жорстока сила сатани не мала над ними влади. Він принизився до того, що особисто промовляв до них і Своєю рукою записав животворні вислови. Ці благословенні слова, сповнені життя й істини, залишаються найдосконалішим дороговказом для людей. Оскільки сатана завжди готовий відвернути увагу людини та послабити їх силу любові до Господніх обітниць і вимог, то яку ж велику старанність потрібно докласти, щоб вони залишалися в пам'яті та в серці людини!