Чимало людей, які дуже болісно реагують на найменший осуд своєї поведінки з боку інших людей, водночас надто суворо поводяться з тими, хто, на їхню думку, помиляється. Осудження і докори ще нікого не виправили, але як багато людей через них ще більше відійшли від правдивої дороги, зробивши свої серця Запеклими. Доброта, люб'язність і стриманість можуть врятувати грішника і покрити багато гріхів.
Мудрість, яку виявили Рувимові сини та їхні брати, гідна наслідування. У той час як вони щиро прагнули утвердити правдиву релігію, їх хибно зрозуміли та суворо засудили; однак вони не виказали обурення. Перш ніж вдатися до захисту, вони ввічливо й терпляче вислухали звинувачення своїх братів, а тоді дали вичерпне пояснення мотивів, довівши цим власну невинність. Таким чином, непорозуміння, яке загрожувало серйозними наслідками, було дружелюбно врегульоване.
Той, хто правий, може дозволити собі залишатися спокійним і тактовним навіть тоді, коли його незаслужено звинувачують. Богові відомо усе, що люди неправильно зрозуміли або помилково витлумачили, тому ми можемо спокійно віддати свою справу до Його рук. Він обов'язково виправдає тих, хто покладається на Нього, так само, як виявив вину Ахана. Всі, керовані Духом Христа, виявлятимуть любов, яка довготерпелива і милосердна.
Божа воля полягає в тому, щоб Його народ відзначався єдністю і братньою любов'ю. У Своїй молитві перед розп'яттям Христос просив, щоб Його учні були єдині, як Він єдиний зі Своїм Отцем; щоб увірував світ, що Бог послав Його. Ця найзворушливіша і найпалкіша молитва охоплює усі віки аж до наших днів, бо Він молився: “Не за них тільки благаю, але й за віруючих у Мене через слово їхнє” (Івана 17:20). Хоча ми не повинні жертвувати жодним принципом істини, нашою постійною метою має бути досягнення саме такої єдності. Це є доказом того, що ми — Його учні. Ісус сказав: “По тому пізнають усі, що ви Мої учні, коли будете мати любов між собою” (Івана 13:35). Апостол Петро навчає Церкву: “Будьте всі однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренномудpi. Не віддавайте злом за зло, образою за образу, а навпаки, благословляйте, знаючи, що ви на це і покликані, щоб успадкувати благословення” (1 Петра 3:8—9)
Розділ 49. Останні слова Ісуса Навина
За основу цього розділу взято книгу Ісуса Навина, розділи 23—24
Війни та завоювання прийшли до кінця, й Ісус Навин повернувся у свій мирний куточок в Тімнат-Серах. “І минуло багато часу по тому, як Господь дав мир Ізраїлеві від усіх ворогів його… то скликав Ісус усього Ізраїля, його старійшин, голів його, суддів його й урядників його”.
Минуло декілька років від того часу, як люди оселилися у своїх наділах; поступово почали виявлятись гріхи, які й раніше накликали Божі суди на Ізраїль. Відчуваючи, що неміч старості підкрадається до нього, і розуміючи, що його справа незабаром завершиться, Ісус був сповнений тривоги за майбутнє свого народу. Коли ізраїльтяни ще раз зібралися навколо свого вождя, котрий досяг похилого віку, він звернувся до них зі словами, які свідчили щось більше, ніж тільки батьківська турбота. “Ви бачили все, — сказав він, — що зробив Господь Бог ваш, з усіма цими народами задля вас, і як Сам Господь, Бог ваш, воював за вас!” Хоч хананеї й були підкорені, все ж вони володіли значною частиною землі, обітованої Ізраїлеві; Ісус закликав народ не зупинятися на досягнутому і не забувати Господнього повеління про повне звільнення країни від язичницьких народів.
Народ барився з вигнанням язичників. Покоління розійшлися за своїми наділами, військо було розформоване, і відновлення війни видавалося тяжкою й сумнівною справою. Та Ісус об'явив: “Сам Господь, Бог ваш, прожене їх перед вами… і ви заволодієте їхнім краєм, як обіцяв вам Господь, Бог вам. І Тому старайтесь якомога краще виконувати й чинити усе, що записано в книзі закону Мойсея, не відхиляючись від нього ані праворуч, ані ліворуч”.
Ісус закликав народ у свідки, нагадавши, що доки ізраїльтяни дотримувалися поставлених умов, Бог залишався вірним у виконанні Своїх обітниць. “Отож визнайте усім своїм серцем та всією своєю душею, — сказав він, — що не пропущено ані одне слово зі всіх тих добрих обітниць, які вам дав Господь, Бог ваш, — усе збулося, ані одна з них не залишилась невиконаною”. Разом з тим він запевнив їх також у тому, що, як Господь виконав Свої обітниці, так виконає і Свої погрози. “Але як здійснилась над вами кожна добра обітниця, що дав вам Господь, Бог ваш, так само наведе Господь на вас усяке лихо… Коли ви переступите Заповіт Господа… то запалає гнів Господній на вас, і ви скоро зникнете з цієї хорошої землі, яку Він вам дав”.
Сатана багатьох зводить теорією, в яку люди охоче вірять, а саме: Божа любов до Його народу є такою великою, що Він простить їм всякий гріх; сатана запевняє, що погрози, які містяться в Божому Слові, лише переслідують певну мету в Його моральному правлінні, проте не здійснюються буквально. Але Бог у всіх взаємовідносинах зі Своїм творінням застосовує принцип праведності, відкриваючи істинний характер гріха та вказуючи на те, що він неодмінно призводить до страждань і смерті. Безумовного прощення гріха ніколи не було і не буде. Таке прощення свідчило б про відмову від принципів праведності, які є підвалиною Божого правління. Це викликало б подив і жах у безгрішному Всесвіті. Бог вірно вказав на наслідки гріха; якщо ж ці застереження неправдиві, то як можна бути впевненому у тому, що здійсняться Його обітниці? Така “милість”, яка відкидає справедливість, була б, фактично, не милістю, а слабкістю.
Бог — Життєдавець. Від початку метою усіх Його законів було збереження життя. Але гріх порушив установлений Богом порядок і вніс безладдя. Доки існуватиме гріх, страждання і смерть неминучі. І лише завдяки тому, що Відкупитель поніс замість нас прокляття гріха, людина може надіятись, що уникне його страшних наслідків.
Перед смертю Ісуса Навина начальники й глави поколінь, виконуючи його вказівку, знову зібралися в Сихемі. З жодним місцем цього краю не було пов'язано стільки святих спогадів, як з цим; воно нагадувало їм про Заповіт Бога з Авраамом та Яковом, воскрешаючи в пам'яті урочисто проголошені ними клятви перед входом до Ханаану. Неподалік височіли гори Евал та Гарізім, німі свідки тих присяг, які нині вони збиралися поновити в присутності свого помираючого вождя. Скрізь було видно докази того, що Бог вчинив для них: Він дав їм землю, заради якої вони не працювали; міста, яких вони не будували; виноградники й оливкові гаї, яких не насаджували. Ісус Навин ще раз пригадав історію Ізраїлю, докладно зупиняючись на чудових Божих ділах, аби усі могли відчути Його любов і милість та служити Йому “в щирості та в правді”.
За наказом Ісуса Навина з Шіло принесли Ковчег. Це була особливо урочиста подія; символ Божої присутності мав підсилити враження, яке вождь бажав справити на народ. Нагадавши їм про Божу доброту щодо Ізраїлю, він звернувся до них із закликом обрати в Ім'я Єгови того, кому вони бажають служити. Серед народу ще мало місце приховане ідолопоклонство, тому Ісус Навин намагався спонукати їх ухвалити рішення, щоб назавжди покінчити з цим гріхом в Ізраїлі. “Коли ж вам неприємно служити Господеві, — сказав він, — то виберіть собі сьогодні, кому будете служити…”. Ісус Навин бажав, щоб вони служили Богові не з примусу, а добровільно. Саме любов до Бога має лежати в основі правдивої релігії, а служити Йому лише з метою отримання нагороди або через страх перед покаранням — даремна справа. Відверте відступництво не є більш образливим для Бога, ніж лицемірство і формальне поклоніння.