Сьомого місяця відбувалося свято кучок (куща), або збирання врожаю. Це свято свідчило про визнання Божої щедрості, яка виявляла себе у плодах садів, оливкових гаїв і виноградників. Це було заключне свято в році. Земля віддала свої плоди, врожай зібрано до клунь, фрукти, олива й вино покладені на зберігання; перші плоди уже були принесені, і тепер люди приходили з дарами подяки до Бога, Котрий так щедро благословив їх.
Це свято мало бути найбільш радісним. Воно починалося відразу після великого дня очищення, коли народ отримував підтвердження того, що його гріхи вже ніколи не згадаються. Примирені з Богом люди приходили перед Його обличчя, щоб визнати Божу доброту і прославити Його за милосердя. Врожай був зібраний, а праця нового року ще не починалася, і тому вільний від турботи народ міг насолоджуватися радісними годинами свята, Хоча лише батьки із своїми синами мали йти на це свято, однак, якщо це було можливо, їх супроводжували цілі родини, а їхньою гостинністю мали скористатися слуги, левити, чужинці та бідні.
Свято кучок, як і Пасха, нагадувало про пам'ятну подію. На згадку про мандрівне життя в пустелі люди залишали свої оселі, жили в наметах або курінях, зроблених із зелених гілок “гарного дерева, пальмового віття і галузок густолистого дерева та приточних тополь (верболозу)” (Левіт 23:40, 42—43).
Першого дня відбувалося священне зібрання, і до семи днів свята додавався ще восьмий день, який святкувався таким же чином.
Ці щорічні свята надихали серця молодих і старших ізраїльтян на служіння Богові, а спілкування людей з різних куточків країни сприяло зміцненню їхньої любові до Бога і ближнього. Було б добре, щоб Божий народ і нині відзначав це свято як радісний спомин про Божі благословення. Як ізраїльський народ вшановував звільнення, яке Бог вчинив для їхніх батьків, та чудеса, здійснені Ним для збереження їх після виходу з Єгипту, так і ми повинні з вдячністю згадувати ті різноманітні шляхи, за допомогою яких Господь вивів нас зі світу, з темряви омани до дорогоцінного світла Своєї істини та благодаті.
Тим, хто проживав далеко від Скинії, доводилося витрачати щороку більше місяця на відвідування щорічних свят. Цей приклад посвячення Богові наголошує на важливому значенні богослужінь взагалі та необхідності підкоряти свої егоїстичні, земні інтереси усьому тому, що є духовним і вічним. Ми багато втрачаємо, нехтуючи можливістю збиратися разом, аби підкріпити й підбадьорити один одного в служінні Богові. Через те істини Його Слова тьмяніють у нашій свідомості, втрачаючи своє важливе значення. Освячуючий вплив більше не осяває, не пробуджує наших сердець, і в результаті ми переживаємо духовний занепад. Ми багато втрачаємо у своєму християнському спілкуванні через відсутність співчуття один до одного. Хто замикається в самому собі, той не відповідає тому положенню, до якого покликав його Бог. Всі ми — діти одного Отця, і наше щастя залежить одне від одного. Ми повинні пам'ятати про обов'язки по відношенню до Бога і людства. Правильний розвиток властивих природі людини потреб життя в суспільстві породжує співчуття до наших братів і робить нас щасливими, якщо ми намагатимемось зробити щасливими інших.
Свято кучок було не лише подією пам'ятного значення, а й прообразом. Воно не тільки нагадувало про тимчасову блуканину по пустелі, але й було святом жнив, яке відзначалося на честь збирання всіх плодів землі, вказувало на майбутнє, — на той великий день останніх жнив, коли Господар жнив пошле Своїх женців зв'язати кукіль у пучки для вогню, а пшеницю зібрати до Божої клуні. Це буде час, коли усі нечестиві загинуть. З ними станеться так, “якби їх ніколи не було” (Овдія 16); увесь Всесвіт об'єднається в радісному прославленні Бога. Йоан у книзі Відкриття говорить: І кожне створіння, що на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!” (Об'явлення 5:13).
Ізраїльтяни прославляли Бога під час свята кучок, згадуючи про Його милість, явлену їм у визволенні з єгипетської неволі, та ніжну турботу про них під час блукань у пустелі. Вони тішилися думкою про те, що отримали прощення і прийняті Богом завдяки служінню у великий день примирення й очищення, який передував цьому святу. Але коли люди, викуплені Господом, назавжди звільнені від рабства прокляття, під яким “усе створіння разом зітхає й мучиться донині” (Римлянам 8:22), будуть зібрані в небесному Ханаані, вони тішитимуться радістю невимовною і преславною. Велика справа примирення, яку Христос звершував для людей, закінчиться, і їхні гріхи будуть назавжди стерті.
“Звеселиться пустиня та суха земля,
радітиме степ, і зацвіте, мов нарцис!
Хай квітом процвітає і веселиться,
нехай радіє та співає,
бо буде дана йому слава Лівану,
пишнота Кармелу й Сарону;
вони бачитимуть славу Господа,
велич нашого Бога!..
Тоді прозрять очі сліпих,
і відкриються вуха глухим,
тоді буде скакати кульгавий, немов олень,
і озветься піснею язик німого,
бо води в пустелі заб'ють джерелом
і потоки в степу!
І вигоріла земля стане ставом,
а спрагнений край місцем вод джерельних.
І буде там чиста дорога та путь;
її називатимуть: дорога свята;
не ходитиме нею нечистий,
і вона належатиме народові його;
не заблудить на ній навіть нерозумний,
як буде тією дорогою йти.
Не буде там більше лева,
і хижий звір не ступить на неї;
там будуть ходити лише викуплені.
Визволені Господом повернуться нею
та до Сіону зі співом увійдуть;
і радість довічна буде в них над головою!
Веселість і радість будуть з ними,
а журба та зітхання зникнуть”
(Ісаї 35:1—2, 5—10)
Розділ 53. Перші судді
За основу цього розділу взято книгу Суддів, розділи 6—8; 10
Оселившись у Ханаані, ізраїльський народ не докладав особливих зусиль, аби повністю завоювати цей край. Задовольнившись отриманою територією, він втратив колишній запал і війни припинилися. “Коли ж Ізраїль зміцнився, то він наклав на ханаанеян данину, але не вигнав їх” (Суддів 1:28).
Господь зі Свого боку вірно виконав усі дані Ізраїлеві обітниці. Ісус Навин подолав силу хананеїв та поділив землю між поколіннями. Їм залишалося лише, покладаючись на обітницю про божественну допомогу, остаточно прогнати мешканців цієї землі. Та вони не зробили цього. Укладаючи угоди з хананеями, ізраїльтяни грубо порушували Боже повеління і тим самим не виконали умов, на яких Він обіцяв дати їм Ханаанську землю у володіння.
Ще на самому початку, коли Бог спілкувався з ними на Синаї, вони отримали застереження проти ідолопоклонства. Відразу після проголошення Закону їм через Мойсея щодо ханаанських народів було наказано: “Не будеш вклонятися їхнім богам, і не служитимеш їм, і не будеш діяти за вчинками їх; нещадно порозбиваєш і зруйнуєш їхні стовпи для богів. І служитимеш Господеві, Богові своєму, а Він поблагословить твій хліб та воду, і з-посеред тебе прожене хворобу” (Вихід 23:24—25). Бог запевнив ізраїльтян: доки вони залишатимуться вірними Богові, Він підкорятиме усіх їхніх ворогів. “Мій страх пошлю попереду тебе, і приведу в збентеження увесь той народ, куди ти увійдеш. І всі вороги твої втікатимуть перед тобою. І пошлю шершнів перед тобою, і вони виганятимуть перед тобою хіввіїв, ханаанеян та хіттеян. Не за один рік вижену їх перед тобою, щоб не став той Край спустошеним, і не намножилися проти тебе дикі звірі. Поволі Я буду їх виганяти перед тобою, аж поки ти намножися і заволодієш цим краєм… Я віддам у ваші руки мешканців Краю, і ти проженеш їх від себе. Не укладай з ними та їхніми богами угод. Не повинні вони жити у твоїм Краї, щоб не ввели тебе в гріх супроти Мене, коли служитимеш їхнім богам; це стало б пасткою тобі!” (Вихід 23:27—33). Ці постанови урочисто повторив перед своєю смертю Мойсей, а потім Ісус Навин.