Бог не завжди запрошує для виконання Своєї справи найобдарованіших. Він обирає тих, кого може якнайкраще використати: “Перед славою йде покора” (Приповісті 15:33). Найуспішніше Господь може діяти через тих, які особливим чином усвідомлюють власну безпорадність, але покладаються на Нього як на свого Вождя і Джерело своєї сили. Таких Він робить сильними і мудрими, поєднуючи їхню слабкість зі Своєю силою, їхнє незнання зі Своєю мудрістю.
Господь міг би здійснити для Свого народу значно більше, якби ізраїльтяни виявили справжню покірність і смирення; але як мало таких людей, які, обійнявши відповідальну посаду та досягнувши успіху, не стали б самовпевненими і не забули про власну залежність від Бога. Ось чому, обираючи знаряддя для виконання Своєї роботи, Господь обминає тих, котрі в очах світу є великими, талановитими й здібними. Надто часто вони бувають гордими та самовпевненими. Такі люди вважають, що можуть обійтися без Божої поради.
Простий засіб — засурмити сурмою, — до якого вдалася армія Ісуса Навина, обходячи Єрихон, так само, як невеличкий загін Гедеона поблизу мідіянітянського війська, мав успіх у справі перемоги над могутніми Божими ворогами, але завдяки Його силі. Найдосконаліша система, будь-коли винайдена людьми, приречена на поразку, якщо в ній немає місця для Божої сили та мудрості; водночас найпростіші методи будуть успішними, якщо мають божественне схвалення і приймаються з вірою та смиренням. Довіра до Бога та послух Його волі мають неперевершене значення для християн у їхній духовній борні; це ми бачимо на прикладах Гедеона та Ісуса Навина в їхніх битвах з хананеями. Знову і знову виявляючи Свою силу при захисті ізраїльтян, Бог бажав зміцнити в людях віру до Нього, довір'я, яке спонукувало б їх шукати Його допомоги в кожну критичну хвилину. Він і нині готовий співпрацювати зі Своїм народом, здійснюючи великі справи за допомогою слабких знарядь. Небеса чекають, чи зрозуміємо ми свою потребу в Божій мудрості та силі? Бог “може зробити незрівнянно більше того, чого ми просимо або про що думаємо” (Ефесянам 3:20).
Повернувшись після переслідування ворогів, Гедеон почув звинувачення й докори співвітчизників. Коли на його заклик ізраїльські мужі зібралися проти мідіянітян, покоління Єфремове залишилось осторонь. Вони вважали цю справу небезпечною, а оскільки Гедеон не звернувся до них із особливим запрошенням, — скористались цим, як виправданням того, що не допомогли своїм братам. Та коли до єфремлян дійшли чутки про перемогу Ізраїлю, вони запалилися заздрістю, тому що не мали в ній частки. Після розгрому мідіянітян, єфремляни, за вказівкою Гедеона, захопили переправи на Йордані, не дозволивши таким чином ворогові втекти. Завдяки такій тактиці було знищено велику кількість ворогів, зокрема двох князів — Орева та Зеева. Отже, єфремляни, фактично, продовжили бій і допомогли здобути повну перемогу. Незважаючи на це, вони залишались заздрісними та незадоволеними, вважаючи, ніби Гедеон чинив це за власним розсудом і волею. Вони не бачили Божої руки в перемозі Ізраїлю і не відчували подяки до Нього за Його силу і милість, виявлені в їхньому визволенні; саме ця обставина показала, що єфремляни не гідні бути вибраними як Його особливе знаряддя.
Повернувшись із воєнними трофеями, вони сердито докоряли Гедеонові: “Що це за річ зробив ти нам, що не покликав нас, коли йшов воювати з Мідіяном?”
“Що я зробив інше, ніж ви? — запитав їх Гедеон. — Хіба підбирання останків винограду Єфремом не краще від винозборів Авієзера? У ваші руки Бог дав мідіянітянських князів Орева та Зеева і що міг би я зробити такого, як ви?”
Дух заздрості міг би легко призвести до сварки, що закінчилася б сутичкою і кровопролиттям, але скромна відповідь Гедеона погасила гнів єфремлян, і вони мирно розійшлися по домах. Твердий і безкомпромісний, коли йшлося про принципи, “хоробрий муж” на війні, Гедеон виявив також люб'язність, що зустрічається надто рідко.
Ізраїльський народ, вдячний за те, що отримав визволення від мідіянітян, запропонував Гедеонові стати царем з тим, щоб престол назавжди належав його нащадкам. Ця пропозиція була прямим порушенням принципів теократії. Ізраїльським Царем був Бог, а посадити людину на престол — означало відкинути божественного Монарха. Гедеон розумів це; його відповідь свідчить про те, якими чистими і шляхетними були його спонукання. “Не буду правити я вами, і не буде правити вами син мій, — сказав він, — Господь нехай править вами”.
Але Гедеон припустився іншої помилки, яка накликала лихо на його дім та увесь Ізраїль. Бездіяльність, що приходить на зміну активній боротьбі, часто приховує в собі небезпеку, значно більшу, ніж у період труднощів. На таку небезпеку й наразився Гедеон. Ним опанував дух неспокою. Досі він охоче виконував Божі вказівки, але тепер, замість того щоб чекати божественного керівництва, він почав складати власні плани. Коли Господнє військо отримує блискучу перемогу, сатана подвоює свої зусилля, аби зруйнувати Божу справу. Сатана навіяв Гедеонові такі думки і плани, через які народ Ізраїлю був зведений з правильної дороги.
Оскільки Гедеонові було наказано принести жертву на камені, біля якого йому з'явився Ангел, він дійшов висновку, що йому належить бути священиком. Не чекаючи Божого дозволу, він вирішив знайти відповідне місце та запровадити систему поклоніння на зразок тієї, що мала місце в Скинії. Користуючись популярністю і підтримкою народу, він без жодних труднощів здійснив свій задум. На його прохання люди віддали всі золоті сережки, забрані в мідіянітян як військові трофеї. Народ зібрав також багато інших коштовностей, зокрема, розкішно прикрашений, дорогий одяг мідіянітянських князів. З відповідних матеріалів Гедеон виготовив ефод і нагрудник на зразок тих, які носив первосвященик. Його дії виявилися пасткою як для нього та його сім'ї, так і для всього Ізраїлю. Це незаконне служіння призвело до того, що багато людей залишили Господа, щоб поклонятись ідолам. Після смерті Гедеона чимало людей, зокрема, і його сім'я, продовжували брати участь у цьому відступництві. Народ відійшов від Бога через мужа, котрий колись завдав нищівного удару ідолопоклонству.
Далеко не всі розуміють, який далекосяжний вплив мають їхні слова та вчинки. Як часто помилки батьків обертаються надзвичайно згубними наслідками для дітей та онуків навіть тоді, коли вони самі вже давно знаходяться в могилі. Кожна людина справляє певний вплив на інших, і їй доведеться відповідати за наслідки цього впливу. Слова та вчинки мають велику силу, і результати нашого теперішнього життя виявлять себе в далекому майбутньому. Враження, яке справили наші слова і вчинки, обернеться для нас самих або благословенням, або прокляттям. Думка про це мала б змусити нас з усією серйозністю замислитися над своїм життям та в смиренній молитві наблизитися до Бога, прохаючи Його мудрого керівництва.
Ті, котрі обіймають найвищі посади, можуть також збитися з вірного шляху. І наймудріші помиляються; і найсильніший може захитатися й спіткнутися. Як же ми потребуємо того, щоб світло згори постійно освітлювало нашу життєву стежку! Наша єдина безпека полягає в тому, щоби без вагань довірити своє життя Тому, Який сказав: “Іди за Мною”.
Після смерті Гедеона “Ізраїлеві сини не пам'ятали про Господа, Бога свого, що спасав їх від рук усіх їхніх навколишніх ворогів. І не були вони вдячні родині Єруббаала-Гедеона за усе те добро, яке він зробив для Ізраїлю”. Ізраїльський народ, забувши все, чим був зобов'язаний Гедеонові, своєму судді й визволителю, обрав царем його незаконнонародженого сина Авімелеха, котрий для зміцнення своєї влади знищив усіх законних дітей Гедеона, за винятком одного. Відкинувши Божий страх, люди легко забувають про честь і порядність. Хто ж здатний оцінити Господню милість, той виявить вдячність і до мужів, котрі, подібно до Гедеона, стали Божим знаряддям для благословення Його народу. Ізраїль жорстоко поставився до дому Гедеона: від народу, який виявляв таку невдячність по відношенню до Бога, годі було й чекати чогось іншого.
Після смерті Авімелеха правління суддів, котрі боялися Бога, на деякий час стримувало поширення ідолопоклонства, але незабаром люди знову повернулися до язичницьких звичаїв навколишніх народів. Серед поколінь, які жили на півночі, користувалися великою популярністю сірійські та сідонські боги. На південному заході — филистимські ідоли, а на сході — боги Моава й Аммона відвернули серця ізраїльтян від Бога їхніх батьків. Але вслід за відступництвом дуже швидко надійшло покарання. Аммонітяни, підкоривши східні покоління і перейшовши Йордан, вдерлися на територію Юди та Єфрема. На заході, зі своєї приморської рівнини нападали филистимляни, спалюючи та грабуючи усе довкола. Здавалось, що Ізраїль був залишений на волю безжалісних ворогів.