І знову народ звернувся за допомогою до Того, Кого залишив і образив. І кликали Ізраїлеві сини до Господа, кажучи: “Згрішили ми проти Тебе, бо покинули свого Бога, і служили ваалам”. Однак їхній смуток не був щирим покаянням. Народ сумував не з приводу того, що через переступ Його святого Закону зганьбив Бога, а тому, що їхні гріхи стали причиною страждань. Справжнє розкаяння — це щось більше, аніж тільки смуток з приводу вчиненого гріха. Це рішучий відхід від зла.
Господь відповів ізраїльтянам через одного зі Своїх пророків: “Хіба не спас Я вас від Єгипту, від амореянина, від Аммонових синів і від филистимлян? А коли сидоняни, Амалик і Мідянин гнобили вас, а ви кликали до Мене, то хіба Я не спас вас від їхніх рук? Та ви полишили Мене, щоб служити іншим богам; через те більше не спасатиму вас. Ідіть, і кличте до тих богів, яких ви вибрали собі, — нехай вони спасуть вас під час вашої скрути”.
Ці урочисті й грізні слова спрямовують наші думки до іншої сцени — великого дня останнього суду, коли ті, котрі відкинули Божу милість і зневажили Його благодать, зустрінуться віч-на-віч з Божою справедливістю. На тому суді їм доведеться відповісти за те, що дані їм Богом таланти, час, кошти і розумові здібності вони присвятили служінню богам цього світу. Вони залишили свого справжнього, люблячого Друга задля зручностей і світського задоволення. Вони навіть мали намір згодом повернутися до Бога, але світ з його безумством та оманою заволодів їхньою увагою. Легковажні розваги, хизування одягом, потурання апетитові зробили серця жорстокими, а сумління нечуттєвим настільки, що вони вже не чули голосу істини. Ці люди знехтували своїм обов'язком та з легковажністю поставилися до того, що має вічну цінність; їхні серця втратили будь-яке бажання жертвувати задля Того, Хто так багато зробив для людини. Але в час жнив вони пожинатимуть те, що посіяли.
Господня премудрість говорить: “Бо кликала Я, та відмовились ви; простягала руку Свою, та ніхто не звертав уваги! Ви знехтували усі поради Мої і не приймали докорів Моїх! Тож… коли найде на вас страх, немов вихор, і прийде ваше нещастя, немов буря; коли прийде спустошення та утиск на вас, тоді кликатимуть Мене, алея не відізвуся, шукатимуть Мене, та не знайдуть; за те, що науку зненавиділи, і не вибрали страху Господнього; не захотіли поради Моєї, зневажили усіма Моїми докорами! І тому нехай їдять вони з плодів учинків своїх, і від думок своїх хай насичуються… А хто Мене слухає, той буде жити безпечно і буде спокійний від страху перед злом” (Приповісті 1:24—31, 33).
І ось ізраїльтяни упокорилися перед Господом, “повикидали вони з-поміж себе чужих богів, й стали служити Господеві”. І любляче серце Господа, глибоко сумуючи, “не могло більше терпіти страждань Ізраїлю”. О, довготерпіння і милість нашого Бога! Коли народ відкинув гріхи, що віддаляли від Бога, Він почув молитви і відразу ж почав допомагати людям.
Господь послав визволителя — Їфтаха Гілеадянина, котрий воював з аммонітянами і переміг їх. Протягом 18-ти років до цього ізраїльтяни страждали від утисків ворогів, однак наука, яку вони засвоїли через страждання, була знову забута.
Коли Божий народ знову повернувся до своїх лихих доріг, Господь дозволив, щоб филистимляни — могутні вороги — пригноблювали його. Протягом багатьох років цей жорстокий войовничий народ не переставав докучати Ізраїлеві, а часом навіть повністю підкоряв його. Змішавшись з цими ідолопоклонниками, беручи участь у язичницьких розвагах і поклонінні, Ізраїль, здавалось, повністю пройнявся їхнім духом та інтересами. Пізніше ці удавані друзі ізраїльтян стали найзапеклішими ворогами, намагаючись будь-якими засобами знищити Ізраїля.
Подібно до ізраїльтян, християни надто часто піддаються впливові світу, приймають його принципи й звичаї, щоб зберегти дружні стосунки з нечестивими, але, врешті-решт, виявиться, що ці так звані друзі є найнебезпечнішими ворогами. Біблія ясно навчає, що між Божим народом і світом не може бути нічого спільного. “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить!” (1 Івана 3:13). Наш Спаситель підбадьорює: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, ніж вас” (Івана 15:18). Сатана під маскою дружби діє через нечестивців, щоб звабити Божий народ до гріха і розлучити його з Богом; а коли той залишається без захисту, він використовує своїх агентів, щоб повстати проти нього і повністю знищити.
Розділ 54. Самсон
За основу цього розділу взято книгу Судді, розділи 13—16
Незважаючи на широко розповсюджене відступництво, ті, котрі зберегли вірність Богові, не переставали благати Його про визволення Ізраїлю. Хоча на перший погляд могло здаватися, що Бог не чує їхніх молитов, оскільки з кожним роком вороже гноблення ставало все сильнішим, Боже провидіння готувало їм допомогу. В перші роки филистимської навали народилася дитина, за допомогою якої Бог мав намір приборкати могутніх ворогів.
У гористому краї, що межував з филистимськими рівнинами, розташувалося невеличке містечко Цора. У ньому мешкала родина Маноя з роду Данового. Це була одна з тих нечисленних сімей, які серед загального відступництва залишилися вірними Єгові. Бездітній дружині Маноя явився Ангел Господній з вісткою, що вона народить сина, через якого Бог розпочне справу визволення Ізраїлю.
З огляду на це Ангел дав їй вказівки щодо способу її життя та виховання дитини: “А тепер стережись, не пий вина та п'янкого напою, і не їж нічого нечистого”. Ця сама заборона стосувалася й хлопчика; окрім того, йому не можна було обрізувати волосся, оскільки він від народження був посвячений Богові як назорей.
Жінка Маноя, прийшовши до свого, розповіла йому про Ангела, котрий відвідав її, та повторила Його слова. Побоюючись, щоб не зробити якоїсь помилки в дорученій їм обом важливій справі, Маной молився: “Господи, Божий чоловік, що Його посилав Ти, нехай прийде до нас ще і навчить, що ми маємо зробити для дитини, яка народиться”.
Коли Ангел з'явився знову, Маной стурбовано запитав: “Як нам виховувати дитину і що чинити з нею?” Ангел повторив те, що й раніше: “Усього, що сказав я жінці, нехай вона стережеться. Усього, що виходить з виноградного куща, не буде вона вживати, а вина та напою п'янкого нехай не п'є і нічого нечистого нехай не їсть. Нехай дотримується усього, що я наказав їй”.
Бог мав намір доручити обітованому сину Маноя важливу справу, і, щоб він міг її виконати, спосіб життя матері та дитини мав бути підпорядкованим особливому режимові. “…Вина та напою п'янкого нехай (вона) не п'є… — звелів Ангел дружині Маноя. — …І нічого нечистого нехай не їсть. Нехай дотримується усього, що я наказав”. Звички матері справляють на дитину добрий або поганий вплив. Якщо вона бажає добра своїй дитині, то й сама повинна дотримуватися певних принципів, виявляючи поміркованість і самозречення. Немудрі порадники запевняють матір у тому, що вона може задовольняти кожне своє бажання та примху, але така точка зору хибна і шкідлива. Сам Бог урочисто закликає матір виявляти відповідальність та самообмеження.
Така відповідальність покладається не лише на матерів, але й на батьків. Дітям передаються розумові і фізичні особливості батьків, їхня вдача та нахили. Непоміркованість батьків часто призводить до того, що діти залишаються фізично, розумово й морально слабкими. Від п'яниць та курців їхнім дітям можуть передатися і передаються ненаситні бажання, запальність, погана кров та дратівливість. Аморальні батьки передають у спадок своїм нащадкам гріховні пристрасті, і навіть огидні захворювання. Оскільки діти можуть меншою мірою, ніж їхні батьки, опиратися спокусам, кожне наступне покоління в моральному плані опускається все більше й більше.
Батьки у першу чергу відповідальні не лише за гріховні пристрасті та збочення своїх дітей, а й за тілесні вади тисяч жертв, які народжуються глухими, хворими, сліпими або недоумкуватими.