Однак навіть цей випадок, коли Самсон ледве уникнув небезпеки, не стримав його на шляху зла. Він більше не наважувався заходити до филистимлян, але продовжував шукати чуттєвих насолод, які й призвели його до загибелі. “Покохав він жінку в долині Сорек”, неподалік від місця його народження. Ім'я її було Даліла — “споживачка”. Долина Сорек славилася своїми виноградниками, що також було спокусою для нестійкого назорея, який вже одного разу дозволив собі скуштувати вина, розірвавши таким чином ще одну ланку, що з'єднувала його з моральною чистотою та Богом. Филистимляни пильно стежили за кожним кроком свого ворога, і коли він впав ще нижче, віддавшись своєму новому захопленню, вони вирішили з допомогою Даліли домогтися загибелі цього велетня.
У долину Сорек була направлена делегація, в яку входило по одному володарю з кожної филистимської провінції. Вони не наважувалися схопити Самсона, знаючи про його надзвичайну силу, але сподівалися, якщо вдасться, дізнатися про таємницю цієї сили. Тому вороги підкупили Далілу, щоб вона вивідала цю таємницю і відкрила їм.
В той час як зрадниця ставила Самсону запитання, він обманював її, запевняючи, що стане таким, як усі інші люди, коли щодо нього будуть застосовані певні заходи. Коли ж вона випробувала їх, обман виявився. Даліла звинуватила його у брехні, говорячи: “Як же ти говориш: кохаю тебе, а серце твоє не зі мною? Уже тричі ти обманув мене, і не розповів, у чому твоя велика сила”. Тричі Самсон мав змогу переконатися, що филистимляни перебувають у змові з жінкою, яка хоче погубити його, але, коли її задум не вдавався, вона обертала все на жарт, і Самсон сліпо відганяв від себе усі підозри.
Так Даліла докучала йому повсякчас, “що вже саме життя йому набридло”; однак якась підступна сила утримувала його біля неї. Переможений, Самсон нарешті відкрив їй свою таємницю: “Бритва не торкалася моєї голови, бо я Божий назорей від утроби своєї матері. Якби мене остригли, то залишила б мене сила моя, і став би я, як інші люди, малосильним”. Негайно був посланий вісник до филистимських князів з пропозицією не баритися з приходом. В той час як цей мужній воїн спав, важкі пасма його волосся були зрізані. Потім, як і в перші три рази, Даліла вигукнула: “Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне!” Раптово прокинувшись, він мав намір використати свою силу, як робив це раніше, щоб знищити ворогів, та безсилі руки вже не слухалися його, і Самсон зрозумів, що “Господь відступився від нього”. Коли його поголили, Даліла почала дражнити його, завдаючи йому болю, щоб пересвідчитися, чи насправді він знесилів, оскільки филистимляни не наважувалися наблизитись, доки не переконаються, що сила дійсно відійшла від нього. Врешті-решт, схопивши Самсона, вони викололи йому очі й привели до Гази. Там, у в'язниці, його закували в кайдани, примусивши тяжко працювати.
Яка ж зміна відбулася з тим, хто був суддею й захисником Ізраїлю! Нині він став слабким, сліпим в'язнем, котрий виконував найчорнішу роботу! Крок за кроком він порушував умови свого священного покликання. Бог довгий час терпів його, однак, коли він настільки підкорився силі гріха, що відкрив свою таємницю, Господь відійшов від нього. Звичайно, сила була не в його довгому волоссі, — воно було лише ознакою його вірності Богові, — а тому коли символ було принесено в жертву пристрасті, благословення, ознакою яких він був, виявилися також втраченими.
У стражданнях і приниженні, ставши посміховиськом для филистимлян, Самсон, як ніколи раніше, усвідомлював своє безсилля; лихо, якого він повною мірою зазнав, призвело його до покаяння. В міру того як відростало волосся, сила також поступово поверталася до нього, хоч вороги, котрі дивилися на Самсона як на безпомічного в'язня, закутого в кайдани, не знали про це.
Филистимляни приписували отриману ними перемогу своїм богам і, торжествуючи, ганьбили Ізраїлевого Бога. На честь бога Дагона, “бога риб”, “покровителя моря”, було влаштовано велику гостину. На це свято зібрався народ зі своїми князями з усіх міст і сіл филистимського краю. Натовп молільників заповнив величезний храм і круті галереї. Усі раділи й веселилися. Після жертвоприношень, здійснених з усією пишністю, під звуки мелодій почався бенкет. Потім привели Самсона — найвидатнішу здобич могутнього Дагона. Його зустріли вигуками захоплення. Народ і князі насміхалися над жалюгідним становищем героя та славили бога, який, на їхню думку, знищив “спустошника їхнього краю”. Через деякий час Самсон, ніби відчуваючи втому, попросив дозволу відпочити, обпершись на два центральні стовпи, які підтримували дах храму. Мовчки він помолився: “Владико Господи! Зглянся на мене, благаю, і дай мені, Боже мій, ще тільки цього разу таку силу, щоб я за одним разом помстився филистимлянам”. З цими словами він, “обпершись в обидва середні стовпи” своїми дужими руками, вигукнув: “Нехай помру я разом з филистимлянами!”. Дах храму рухнув, заподіявши смерть всім, хто знаходився там. “І було померлих, що він погубив, умираючи, більше, ніж тих, котрих повбивав за свого життя”.
Ідол і його поклонники, жреці та землероби, воїни і знать — усі були поховані під руїнами Дагонового храму. Серед них було і велетенське тіло того, кого Бог обрав визволителем Свого народу. Вістка про загибель филистимлян дійшла й до Ізраїлю; родичі Самсона прийшли зі свого гірського краю і взяли без жодних перешкод тіло загиблого героя. “І взяли його та поховали між Цорою та Ештаолом у гробниці Маноя, батька його”.
Божа обітниця про те, що через Самсона Він “почне спасати Ізраїль з рук филистимлян”, здійснилася, але якою темною та жахливою була історія життя того, котрий міг стати славою для Бога та гордістю нації! Якби Самсон залишився вірним божественному покликанню, тоді Божий намір здійснився б, а Самсон був би звеличений і прославлений. Та поступившись спокусі, він виявився негідним виявленого йому довір'я; його місія виконалася через поразку, рабство та смерть.
У фізичному відношенні Самсон був найсильнішою людиною на землі, але з точки зору самовладання, чистоти й твердості, він залишався одним із найслабкіших. Чимало людей помиляються, приймаючи сильні пристрасті за сильний характер, але насправді той, ким опановують пристрасті, є найслабшою людиною. Правдива велич людини вимірюється силою почуттів, якими вона управляє, а не тими почуттями, які керують нею.
Боже Провидіння піклувалося про Самсона, готуючи його до виконання місії, для якої він і був покликаний. З перших днів життя він мав сприятливі умови для розвитку фізичної та розумової сили, моральної чистоти. Але внаслідок зв'язків із нечестивими людьми він перестав покладатися на Бога — єдину запоруку безпеки для людини, і тому стрімкий потік зла підхопив його. Особистості, котрі при виконанні своїх обов'язків зазнають випробувань, можуть бути впевненими, що Бог збереже їх, але якщо вони добровільно наражаються на спокуси, то рано чи пізно впадуть.
Сатана особливим чином намагається звести тих, кого Бог має намір використати як Своє знаряддя для виконання особливої роботи. Він нападає на наші слабкі місця, використовуючи недоліки характеру, щоб повністю опанувати нами, знаючи: якщо людина не буде вести боротьбу зі своїми недоліками, то він матиме успіх. Однак кожний може вийти з цієї боротьби переможцем. Людині не потрібно боротися одній, перемагаючи силу зла власними слабкими зусиллями. Допомога знаходиться поруч і надається кожній душі, котра справді бажає цього. Божі ангели, підіймаючись і опускаючись сходами, які бачив уві сні Яків, допоможуть кожній прагнучій душі піднятись в найвищі небесні сфери.
Розділ 55. Отрок Самуїл
За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 1; 2:1—11
Елкана, левит з Єфремових гір, був заможним і впливовим мужем, який любив і боявся Господа. Його дружина Анна була вельми набожною жінкою. Лагідна й скромна, вона вирізнялась неабиякою ревністю та глибокою вірою.
Це побожне подружжя було позбавлене благословення, якого так щиро прагнула кожна єврейська родина: їхню оселю не звеселяли дитячі голоси; бажання зберегти свій рід спонукало Елкану, як це траплялося з багатьма іншими, укласти другий шлюб. Та цей крок, продиктований недостатньою вірою в Бога, не приніс щастя. В домі з'явилися сини й доньки, але радість і краса священної постанови, запровадженої Богом, затьмарилися: в сім'ї не було миру. Пеніна, нова дружина Елкани, виявилася ревнивою й обмеженою жінкою, яка поводилася пихато й зухвало. Анна, здавалось, не мала жодної надії; її життя стало нестерпно тяжким, однак вона зносила випробування лагідно, без нарікань.