Давид отримав повідомлення про виконання його наказу; слова були підібрані з такою старанністю, щоб не викликати жодної підозри щодо Йоава, або царя. Йоав наказав послові, говорячи: Як закінчиш оповідати цареві про увесь перебіг бою, і якщо цар закипить гнівом… то ти скажеш: “Помер також твій слуга хіттеянин Урія”. І пішов посланець у дорогу, і доповів Давидові все, що наказав йому Йоав.
Цар відповів: “Так скажеш до Йоава… Не переймайся тим, бо меч пожирає то тут, то там. Підсиль свій наступ на місто і зруйнуй його! Так ти підбадьориш Йоава!”
Коли для Вірсавії минули дні жалоби по чоловікові, встановлені за звичаєм, “Давид послав, і забрав її до свого дому, і вона стала йому за жінку”. Той, чиє чутливе сумління та високе почуття гідності не дозволяли навіть під час небезпеки, що загрожувала життю, піднести руку на помазаника Господнього, впав настільки низько, що скривдив і вбив одного з найвірніших і найдоблесніших воїнів, сподіваючись при цьому спокійно насолоджуватись плодами свого гріха.
На жаль, як же потьмяніло сяюче золото! Як змінилося воно!
Спочатку сатана в яскравих фарбах змальовує перед людьми переваги, які вони можуть одержати завдяки переступу. Таким чином він звів ангелів. Саме так він спокусив Адама та Єву до гріха. Сатана і досі продовжує діяти такими ж методами, відвертаючи багатьох від послуху Богові. Він відкриває шлях гріха, як вельми бажаний, але “кінець його — стежка до смерті” (Приповісті 14:12). Щасливі ті, котрі, відважившись ступити на цей шлях, зрозуміли, наскільки гіркими є плоди гріха, і завчасно звернули з нього. Бог у Своїй милості не допустив, щоб Давид остаточно загинув, спокусившись зрадливими плодами гріха.
Боже втручання було необхідним також і задля Ізраїлю. З плином часу гріх Давида та Вірсавії став відомим, викликаючи підозру, що смерть Урії була запланованою. Це ганьбило Господа. Він виявив ласку до Давида і звеличив, в той час як його гріх спотворив Божий характер і збезчестив Його Ім'я. Це призвело до пониження норм моралі в Ізраїлі, так що для багатьох гріх втратив свою огидність, а ті, котрі не любили Бога й не боялися Його, стали ще сміливішими у своєму беззаконні. Пророкові Натану було доручено піти до Давида зі словами докору. Це було нечувано страшне та суворе осудження. Лише декотрі з монархів могли вислухати таку догану і не віддати на смерть викриваючого злочин, Натан мужньо сповістив божественний вирок, вчинивши це з мудрістю, отриманою з Неба; його слова зворушили сумління царя, розбудили співчуття, примусивши винести самому собі смертний вирок. Звертаючись до Давида, як до Богом призначеного захисника прав людини, пророк розповів йому історію кривди й насильства, що вимагали відплати.
“В одному місті жили два чоловіки, — сказав він, — один багатий, а другий убогий. У багатого було дуже багато корів та овець, а вбогий не мав нічого, окрім однієї маленької овечки, яку він купив і годував. І росла вона разом з його дітьми. Його хліб вона їла і з його чаші пила, спала на лоні його, і була йому як дочка. Якось прийшов до багатого чоловіка подорожній, але той пожалів узяти зі своєї дрібної чи з великої худоби, щоб зготувати їжу подорожньому, який до нього прибув, — він узяв овечку убогого чоловіка, і приготував її для чоловіка, що до нього прийшов”.
Розгнівавшись, цар вигукнув: “Як живий Господь, — заслужив смерть той чоловік, що зробив таке. І за овечку він поверне вчетверо, за те, що вчинив таке, і не мав співчуття” (2 Самуїлова 12:5—6).
Спрямувавши погляд на царя, Натан підніс праву руку до неба й урочисто проголосив: “Ти той чоловік!.. І чому ж ти, — продовжував він, — зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його?” Винуватці можуть, подібно до Давида, приховати свій злочин від людей; можуть докладати усіх зусиль, аби навіки утаїти від людських очей вчинене ними зло, та “все наге та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт!” (Євреям 4:13). “Немає нічого захованого, щоб не відкрилось, ані потаємного, щоб не виявилося” (Матвія 10:26).
Натан продовжував: “Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе царем над Ізраїлем, і Я врятував тебе з Саулової руки… І чому ти так зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. Ти вбив його мечем аммонійським. А тому тепер не відступить меч від твого дому повіки… Ось Я наведу на тебе лихо з твого ж дому; і заберу жінок твоїх з-перед очей твоїх, і віддам ближньому твоєму… Хоч ти чинив це потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед очима сонця”.
Слова пророка глибоко зворушили серце Давида; совість його прокинулась, гріх повстав у всій його потворності. Його душа схилилася в каятті перед Богом. Тремтячими вустами Давид промовив: “Згрішив я перед Господом”. Усяке зло, завдане іншим, піднімається від скривджених до Бога. Давид вчинив тяжкий гріх як проти Урії, так і проти Вірсавїї, і він глибоко усвідомлював це. Але яким безмежно великим був його гріх перед Богом!
Хоча в Ізраїлі не знайшлося б нікого, хто виконав би смертний вирок над Господнім помазаником, однак Давид здригався від однієї лише думки про те, що незабаром суд Божий може спіткати його — грішного та непрощеного. Але через пророка йому було сказано: “Господь зняв твій гріх, — ти не помреш”. Однак справедливість мала бути відновленою. Смертний вирок було перенесено з Давида на дитину — плід його гріха. Таким чином, цареві була дана змога покаятись, хоча бути свідком страждання та смерті дитини як частини покарання було для нього болісніше за власну смерть. Пророк сказав: “Через те, що цим вчинком ти дав привід ворогам Господнім зневажати Бога, дитина, народжена тобі, помре”.
Коли дитина захворіла, Давид у пості та глибокому впокоренні благав Бога зберегти їй життя. Він зняв свій царський одяг, корону і вдень та вночі лежав на землі, зі скрушеним серцем благаючи за невинне дитя, яке страждало через його гріх. “І прийшли старійшини його палацу до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів”. Часто, коли суди виголошувалися над окремими людьми чи містами, каяття та впокорення відвертали їх, і вічно Милуючий, швидкий на прощення Бог, посилав вісників миру.
Підбадьорений такою думкою, Давид благав про помилування увесь час, доки дитина була живою. Але дізнавшись про її смерть, він підкорився волі Божій. Був завданий перший важкий удар покарання, який він сам визнав справедливим, але Давид, покладаючись на Боже милосердя, не залишився без потіхи.
Дуже багато людей, читаючи історію Давидового падіння, запитують: Чому цій історії було надано такої гласності? Чому Бог визнав за необхідне відкрити світові темну сторінку з житія того, котрий був так високо вшанований Небом? Пророк, докоряючи Давидові, сказав про його гріх: “Цим вчинком ти дав привід ворогам Господнім зневажати Бога”. У наступних поколіннях безбожники, вказуючи на темну пляму в житті Давида, насмішкувато й зловтішно вигукували: “Ось муж по серцю Бога!” Таким чином релігія зазнавала ганьби, Бог і Його Слово зневажались, душі черствіли в невірстві, і багато людей під маскою благочестя безсоромно поринали в гріх.
Але в історії Давида немає жодної спроби виправдати гріх. Тоді, коли цар був слухняний Божій волі, він був названий мужем за серцем Божим. Коли ж він згрішив, ці слова вже не мали до нього відношення, аж доки він не розкаявся і знову не навернувся до Господа. Боже Слово однозначно стверджує: “Вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві” (2 Самуїлова 11:27). Господь через пророка сказав Давидові: “Чому ти так зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його?.. І тепер не відступить меч від дому твого повіки за те, що ти зневажив Мене”. Хоча Давид розкаявся у своєму грісі і, зрештою, був прощений та прийнятий Господом, він продовжував пожинати згубні плоди посіяного ним. Суди, що спіткали Давида та його дім, свідчать про те, яким огидним є для Бога гріх.
Досі Боже Провидіння оберігало Давида від усіх ворожих підступів, і це особливо було помітно в тому, як Бог стримував Саула. Але гріх Давида змінив його взаємостосунки з Богом. Господь аж ніяк не міг схвалити беззаконня. Він не міг виявити Свою силу, щоб захистити Давида від наслідків його гріха, як Він робив це, оберігаючи його від ненависті Саула.