Ось що говорять стародавні пророки про ці події: “О, коли б небеса Ти роздер і зійшов, — перед обличчям Твоїм розтопилися б гори; хворост горить від вогню, як кипить вода на вогні, щоб так ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи! Коли Ти чинив страшні речі, яких ми не сподівались, — Ти зійшов, і перед обличчям Твоїм розтопилися гори!” (Ісаї 64:1—3). “Господь — у бурі та у хуртовині дорога Його, а хмара — від стіп Його курява. Як загнівається Він на море, то сушить його, і всі ріки висушує” (Наума 1:3—4).
Під час Другого приходу Христа матимуть місце події, жахливіші від тих, які будь-коли бачив світ. “Гори тремтять перед Ним, а підгірки топніють, перед обличчям Його трясеться земля та вселенна, та всі її мешканці. Хто встоїть перед гнівом Його, і хто стане у полум'ї люті Його?..” (Наума 1:5—6). “Господи, нахили Своє небо, — й зійди, доторкнися до гір, — і вони почнуть диміти! Заблищи блискавицею, — й розпорош їх, пошли Свої стріли, і побентеж їх!” (Псалми 143:5—6).
“І покажу чудеса на небі вгорі, і знамення внизу на землі: кров, і огонь, і куріння диму” (Дії 2:19). “І зчинилися блискавки й громи, і стався великий землетрус, якого не було, відколи людина живе на землі. Такий землетрус! Такий великий!.. І зник кожен острів, і не стало гір! І великий град, завбільшки як талант, падав із неба на людей…” (Об'явлення 16:18, 20—21).
Коли небесні блискавки з'єднаються з вогнем, що у землі, тоді гори палатимуть, як печі, виливаючи страшні потоки лави, котрі затоплять сади й поля, села й міста. Від розплавлених мас, які потраплять у ріки, закипить вода; з невимовним шаленством потоки розриватимуть масивні скелі, розкидаючи їхні уламки по землі. Річки висохнуть. Земля буде здригатися, всюди відбуватимуться жахливі землетруси і виверження.
Так Бог знищить нечестивих з лиця землі. Але праведні будуть збережені серед цього хаосу, як був колись збережений Ной. Їхнім сховищем стане Бог, і під Його крилами вони будуть убезпечені. Псалмист говорить: “Бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти вибрав своїм притулком! Тебе зло не спіткає…” (Псалми 90:9—10). “Бо в час неспокою Він заховає мене в Своїй скинії, сховає мене потаємно в Своїй оселі” (Псалми 26:5).
Обітниця Божа запевняє: “Тому що він любить Мене, Я врятую його; зроблю його славним, — бо знає він ім'я Моє” (Псалми 90:14).
Розділ 9. Буквальний тиждень
Тиждень, як і субота, бере свій початок від створення світу; він був збережений від біблійних часів. Сам Бог відміряв перший тиждень, який мав стати зразком для наступних тижнів аж до кінця часу. Як і всі інші тижні, він складався зі семи буквальних днів. Протягом шести днів відбувалася робота творіння, а сьомого дня Бог спочив, тому Він поблагословив цей день і відокремив його як день відпочинку для людини.
У Законі, даному на Синаї, Бог згадує про тиждень і принципи, що лежать в його основі. Після того, як Він дав повеління: “Пам'ятай день суботній, щоб святити його…”, і визначив, що можна робити протягом шести днів і чого не слід чинити сьомого дня, Бог вказав на причину саме такого дотримання тижня, посилаючись на власний приклад: “Бо шість днів творив Господь небо і землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вихід 20:8—11). Ця причина буде для нас приємною і переконливою, якщо приймаємо дні творіння в буквальному значенні. Перші шість днів кожного тижня дані людині для праці, тому що Бог використав цей період часу в першому тижні саме для творчої праці. А сьомого дня людина повинна стримуватися від праці в пам'ять про відпочинок Творця.
Але припущення, що події першого тижня нібито відбувалися впродовж багатьох тисячоліть, влучає в саму основу четвертої Заповіді. Таке припущення заставляє думати, що Творець велить людям дотримуватись буквального тижня в пам'ять про якісь безмежні, невизначені періоди часу. Це зовсім протирічить тим принципам, які Бог застосовує до Свого творіння, робить туманним і невизначеним те, що Він зробив дуже простим. Це ніщо інше, як невір'я в найпідступнішій, а отже, найнебезпечнішій формі; вона так вдало замаскована, що багато людей, які стверджують, що вірять у Біблію, дотримуються хибного припущення і навчають цього інших.
“Словом Господнім створено небеса, а подихом уст Його все його військо…, бо Він сказав — і сталося, наказав — і з'явилось” (Псалми 32:6, 9). Біблія не визнає довгих століть, протягом яких із хаосу шляхом еволюції виникла Земля. Про кожний новий день творіння Святе Письмо говорить, що він, як і усі наступні, складався з вечора і ранку. Наприкінці кожного дня підводиться підсумок праці Творця. І в кінці першого тижня проголошено: “Ось походження неба й землі, коли вони створені були” (Буття 2:4). Але це зовсім не означає, що дні творіння відрізнялись від звичайних буквальних днів. Кожний день відзначався новим явищем, або витвором, оскільки цього дня Бог творив нову частку Своєї роботи.
Геологи твердять: в самій землі можна знайти докази того, що вона за віком набагато старша, ніж про це повідомляється в книгах Мойсеевих. Були знайдені кістки людей і тварин, зброя, закам'янілі дерева та інші предмети, які своїми розмірами перевершують сучасні, а також ті, що існували тисячі років тому. На підставі цього вчені доходять висновку, що Земля була заселена ще задовго до того часу, до якого можна віднести запис про творіння, і що ті люди були велетнями порівняно з сучасними мешканцями Землі. Таке міркування призвело до того, що багато так званих віруючих у Біблію зайняли позицію, за якою дні творіння — це довгі, невизначені відрізки часу.
Однак без біблійної історії геологія не в стані довести нічого. Ті, котрі так впевнено покладаються на її відкриття, не мають жодного уявлення про розміри людей, тварин і дерев перед потопом та про величезні зміни, які мали місце після потопу. Викопні рештки, знайдені в землі, свідчать про те, що тодішні умови життя багато в чому відрізнялися від теперішніх, але період часу, протягом якого існували такі умови, може бути встановлений лише на підставі Богом натхненної книги. Історія потопу, висвітлена богонатхненним пером, пояснює те, чого геологія сама по собі ніколи не зможе зрозуміти. За днів Ноя люди, тварини і дерева, які своїми розмірами набагато перевершували сучасні, були поховані під землею і збережені майбутнім поколінням як доказ того, що стародавній світ був знищений потопом. Намір Бога полягав у тому, щоб ці знахідки зміцнили віру людей у Богом натхненну історію, однак люди у своїх марнославних міркуваннях припускаються тієї ж помилки, що й мешканці допотопного світу, а саме: хибно використовуючи те, що Бог дав для їхньої користі, вони перетворюють знання на прокляття.
Один із підступних задумів сатани полягає в тому, щоб захопити народ байками невір'я, щоб Закон Божий, простий за суттю, зробити незрозумілим і підбурити людей повстати проти божественного правління. Зусилля сатани особливим чином спрямовані проти четвертої Заповіді, тому що вона надзвичайно ясно вказує на існування живого Бога, Творця неба і землі.
З неослабною енергією люди намагаються пояснити творіння як результат розвитку природних процесів, і такі твердження, всупереч ясним доказам Писання, приймаються навіть так званими християнами. Чимало таких християн перешкоджають дослідженню пророцтв, особливо книг Даниїла та Відкриття, запевняючи: вони настільки заплутані, що їх неможливо зрозуміти; однак ці ж самі особи охоче приймають припущення геологів, які суперечать книгам Мойсея. Але якщо те, що Бог нам відкрив, так важко зрозуміти, то наскільки ж нерозумно приймати звичайні припущення щодо того, чого Він не відкрив!
“Що закрите те належить Господеві, Богові нашому; що ж відкрите — це наше й наших дітей навіки” (Повторення Закону 29:28). Бог, дійсно, не відкрив людям, яким саме чином була здійснена робота творіння. Людська наука не в стані проникнути в таємниці Всевишнього. Його творча могутність така ж незбагненна, як і Його буття.