Ревекка здогадалася про його наміри. Вона була переконана: це суперечить Божій волі, яку Він відкрив, а сім'ї загрожує небезпека викликати Боже незадоволення через позбавлення молодшого сина того становища, до якого він покликаний Богом. Даремно вона намагалася переконати у цьому Ісаака, і нарешті жінка вирішила вдатися до хитрощів.
Як тільки Ісав вирушив виконувати доручення батька, Ревекка взялась за здійснення свого плану. Вона розповіла Якову про те, що планується, наполягаючи на необхідності негайних дій, аби лише перешкодити благословенню Ісава, — цьому остаточному та безповоротному акту. Вона запевнила сина: якщо він виконуватиме її вказівки, то отримає обіцяне Богом.
Яків не без вагань погодився з планом, запропонованим матір'ю. Думка про те, що він має ошукати батька, привела його у відчай. Він розумів, що такий гріх принесе швидше прокляття, аніж благословення. Але, незважаючи на докори сумління, син вирішив виконувати вказівки матері. У Якова не було наміру говорити відверту неправду, але, опинившись перед батьком, він вирішив, що відступати вже надто пізно, і таким чином здобув бажане благословення шляхом обману.
Задум Ревекки і Якова здійснився, але обман приніс їм велике лихо та сум. Бог, дійсно, оголосив, що Яків отримає первородство, і якби вони з вірою очікували цього, Він виконав би Своє Слово у призначений Ним час. Але подібно до багатьох так званих Божих дітей у наш час, вони не захотіли передавати цю справу в Його руки. Ревекка пізніше гірко каялася в тому, що дала синові таку недобру пораду і стала причиною їхньої розлуки — вона вже більше ніколи не побачила його обличчя. З того часу, як отримав первородство, Яків опинився під душевним тягарем самоосудження. Він згрішив проти батька, брата, власної душі і проти Бога. За короткий час — якусь одну годину — він скоїв те, в чому розкаювався усе своє життя. Ця сцена воскресала в його пам'яті протягом усіх наступних років, коли лихі вчинки його синів не раз шматували його душу.
Не встиг Яків залишити намета батька, як туди увійшов Ісав. Хоч він і продав своє первородство, скріпивши угоду урочистою клятвою, проте був сповнений рішучості отримати батьківські благословення, незважаючи на претензії брата. Право первородства, окрім духовних благословень, передбачало й земні, дочасні переваги: він мав стати головою сім'ї і заволодіти подвійною часткою батьківського добра. Таких благословень він не міг не оцінити. “Нехай встане мій батько, — сказав він, — і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!”.
Тремтячи від здивування та відчаю, старий незрячий батько зрозумів, що його ошукали. Надії, які він так довго й дбайливо плекав, зазнали краху, й Ісаак гостро відчув, яким розчаруванням це обернеться для його старшого сина. Проте у батьківській голові сяйнула думка, яка переконувала його в тому, що саме Боже Провидіння розладнало його плани, аби трапилося те, чому він так уперто хотів перешкодити. Він згадав слова ангела, сказані Ревеці, і, незважаючи на гріх, в якому завинив тепер Яків, побачив у ньому того, котрий міг краще виконати Божі наміри. Коли слова благословення були на його устах, він під натхненням Божого Духа, навіть зрозумівши, що сталося, підтвердив слова, які, не усвідомлюючи того, проголосив над Яковом: “Я поблагословив його; і він буде благословенний”.
Ісав мало дорожив благословенням, доки воно було доступне йому, але як же він бажав заволодіти ним тепер, коли воно залишило його назавжди! З усією силою заговорила у ньому нестримана, пристрасна натура, а його розпач і гнів були жахливі. З гірким, неймовірно голосним благанням, він звернувся до батька: “Поблагослови мене також, батьку мій! Невже ти не залишив мені благословення?” Проте слова обітниці вже не можна було взяти назад. Тепер він вже не міг повернути первородство, яке так легковажно проміняв. За “саму поживу”, задля миттєвого задоволення апетиту, який він так і не навчився приборкувати, Ісав продав свій спадок, а коли зрозумів власну помилку, було вже надто пізно, аби повернути благословення. “Не міг перемінити думок батька, хоч і просив про те зі слізьми” (Євреям 12:16—17). Ісав не був позбавлений можливості через покаяння віднайти Божу прихильність, проте повернути собі первородство він уже не міг. Його розпач був викликаний не усвідомленням гріха; він не бажав примиритися з Богом. Ісав засмутився не з приводу свого гріха, а через його наслідки.
Через байдужість до божественних благословень і вимог Ісав названий у Писанні “нечестивим” (вірш 16). Він уособлює тих, хто недооцінює викуплення, яке здійснив для них Христос, і задля земного й скороминущого готовий пожертвувати своїм небесним спадком. Тисячі душ живуть лише теперішньою хвилею, не задумуючись про майбутнє та не виявляючи до нього жодного інтересу. Як Ісав, вони вигукують: “Будем їсти та пити, бо завтра помремо!” (1 Коринтянам 15:32). Вони керуються власними бажаннями і воліють відмовитися від найціннішого, аби не вдаватися до самозречення. Коли виникає необхідність вибору — відмовитися від задоволення нездорового апетиту чи від небесних благословень, обіцяних тим, які знають, що таке самозречення, і мають страх Божий, — вимоги апетиту беруть гору, а Богом і Небесами, по суті, нехтують. Скільки людей, навіть тих, котрі називають себе християнами, вперто потурають своїм уподобанням, шкідливим для здоров'я, і таким чином роблять душу нечутливою. Коли обов'язок вимагає очиститися від усякої скверни тіла і духа, звершуючи святиню в страсі Божому, вони почувають себе ображеними. Розуміючи, що неможливо залишатися зі своїми шкідливими уподобаннями і водночас досягти Неба, вони доходять висновку: якщо дорога до вічного життя є такою важкою, то вони не йтимуть нею.
Багато хто продає своє первородство задля чуттєвих насолод. Приноситься в жертву здоров'я, послаблюються розумові сили, втрачається Небо, — і все задля миттєвої насолоди, задоволення власних бажань. Усе це послаблює і псує людський характер. Як було з Ісавом, котрий надто пізно схаменувся і усвідомив, що він втратив, так буде і в день Божий з тими, які проміняли свою небесну спадщину на задоволення егоїстичних бажань.
Розділ 17. Втеча та вигнання
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 28—31
Наляканий гнівом Ісава, котрий погрожував йому смертю, Яків залишив батьківський дім як вигнанець; однак батьківське благословення залишилось на ньому. Ісаак нагадав йому також про обітницю Заповіту, звелівши, щоб він — спадкоємець обітниці — обрав собі дружину з родини своєї матері в Месопотамії. Однак Яків вирушив у самотню подорож з великою тривогою. З однією лише палицею в руці він мав пройти сотні кілометрів місцевістю, яку населяли дикі кочові племена. Охоплений відчуттям страху та розкаяння, Яків намагався уникати людей, щоб розгніваний брат не натрапив на його слід. Він побоювався, що назавжди втратив благословення, яке Бог мав намір дати йому; сатана ж був постійно поруч зі своїми спокусами.
Увечері наступного дня Яків був уже далеко від наметів свого батька. Він почував себе вигнанцем і розумів, що до цього лиха призвели його власні недобрі дії. Морок розпачу гнітив його душу, позбавляючи відваги молитися. Опинившись у повній самотності, він, як ніколи раніше, відчував потребу у Божому захисті. Ридаючи, в глибокій покорі, Яків визнав свій гріх та просив про якийсь знак на доказ того, що Бог не залишив його остаточно. Його обтяжене серце не знаходило спокою. Яків утратив будь-яку впевненість у собі й боявся, що Бог його батьків відкинув його.
Та Бог не залишив Якова. Його милість все ще перебувала над недовірливим, грішним Божим слугою. Господь у Своєму милосерді відкрив Якову Того, в Кому він мав потребу, — Спасителя. Він згрішив, але його серце сповнилося вдячності, коли йому було вказано шлях, ідучи котрим, він міг повернути собі Божу милість.
Втомлений мандрівкою, подорожній ліг на землю, поклавши під голову замість подушки камінь. Уві сні він побачив сліпучо сяючі східці, які спиралися на землю, а вершиною сягали небес. Цими східцями підіймалися і спускалися ангели; зверху він побачив Господа слави, і з небес почувся Його голос: “Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісаака”. Земля, на якій він зараз лежав як вигнанець і втікач, була обіцяна йому та його нащадкам із запевненням: “І поблагословляться в тобі та в нащадках твоїх усі племена землі”. Колись цю обітницю було дано Авраамові й Ісаакові, а тепер Бог повторив її Якову. А щоб ще більше підбадьорити й потішити Якова в його самотності та відчаї, до нього були звернені слова: “І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і поверну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не зроблю усього, що Я сказав тобі”.