Тепер Яків ясно усвідомив свою помилку, яка призвела його до гріха, примусивши вдатися до обману, аби заволодіти правом первородства. Тоді він не довіряв Божим обітницям, а власними силами намагався досягти того, що Бог здійснив би Свого часу і Своїми шляхами. На доказ того, що гріх Якова прощений, замість імені, яке нагадувало про гріх, йому було дане інше ім'я — на згадку про його перемогу. “Не Яків (ошуканець) буде вже ім'я твоє, — сказав Ангел, — але Ізраїль, бо ти змагався з Богом і з людьми, та й переміг”.
Яків отримав благословення, якого так прагнула його душа. Гріх, який він учинив, вдавшись до хитрощів і обману, був прощений. Криза в його житті минула. Сумнів, сором і докори сумління донині отруювали йому існування, але тепер відбудеться зміна. Яким же солодким було це примирення з Богом! Яків уже не боявся зустрічі з братом. Бог, Котрий простив його гріх, міг пом'якшити серце Ісава, щоб і той також прийняв його розкаяння і покірливість.
У той час, як Яків боровся з Ангелом, до Ісава був посланий інший небесний вісник. Уві сні Ісав побачив життя свого брата за минулі двадцять років, упродовж яких він перебував у вигнанні, далеко від батьківського дому; він став свідком горя Якова, коли той дізнався про смерть матері; Ісав бачив брата в оточенні Божих ангелів. Цей сон Ісав розповів своїм воїнам, звелівши їм не чинити Якову жодного зла, бо Бог його батька був з ним.
Нарешті два табори зустрілися — військові люди на чолі з отаманом пустелі та Яків зі своїми дружинами, дітьми, пастухами й слугами, в супроводі величезних отар овець та іншої худоби. Спираючись на палицю, патріарх вийшов назустріч воїнам. Він був блідий і після нещодавньої сутички кульгав; хоча він ішов повільно, тамуючи біль і зупиняючись на кожному кроці, проте його лице сяяло радістю і миром.
Побачивши цього скаліченого страждальця, “побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию його, і цілував його. І вони заплакали”. Навіть серця грубих воїнів Ісава були зворушені такою сценою. Незважаючи на те, що він розповів їм свій сон, вони не могли пояснити зміну, що сталася з їхнім воєначальником. Хоча і зауважили неміч патріарха, проте не могли навіть припустити, що саме ця слабкість зробила його сильним.
Тієї ночі болісних мук біля Яббоку, коли смерть уже, здавалося, була перед ним, Яків усвідомив, якою марною є людська допомога, якою хиткою є віра в міць людини. Він побачив, що допомогу можна очікувати лише від Того, перед Ким він так тяжко згрішив. Безпорадний і недостойний, Яків благав у Бога обітницю про Його милість до грішника, який кається. Ця обітниця стала для нього впевненістю в тому, що Бог простить і прийме його. Швидше небо й земля минуться, аніж не виконається це слово; саме ця віра підтримувала його в час тієї жахливої боротьби.
Досвід, який пережив Яків тієї ночі боротьби і мук, символізує випробування, через яке повинен пройти Божий народ напередодні Другого приходу Христа. Пророк Єремія, котрому у небесному видінні був показаний той час, писав: “Почули ми голос страху, переляку, й немає спокою… і кожне обличчя поблідло. Ой горе, бо це великий день, — немає подібного до нього! Це час недолі для Якова, та з нього він буде врятований!” (Єремії 30:5—7).
Коли заступництво Христа за людей закінчиться, тоді розпочнеться час горя. Доля кожної людини вже буде вирішена, і більше не буде викупної крові для очищення від гріхів. Коли Ісус закінчить Своє заступницьке служіння перед Богом за людство, тоді прозвучать урочисті слова: “Неправедний нехай чинить неправду ще, і нечистий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще творить правду, а святий — нехай ще освячується!” (Об'явлення 22:11). Тоді Божий Дух, Котрий стримував зло, буде забраний від Землі. Так само, як Якову загрожувала смерть від руки розгніваного брата, так і Божий народ опиниться в небезпеці бути знищеним нечестивими. І як патріарх боровся цілу ніч, щоб урятуватися від руки Ісава, так і праведники день і ніч кликатимуть до Бога про порятунок від ворогів, котрі оточуватимуть їх.
Сатана звинувачував Якова перед Божими ангелами, домагаючись права знищити його за скоєний гріх; він підбурив Ісава виступити проти нього, а протягом усієї довгої ночі боротьби патріарха нагадував йому про гріх, щоб позбавити мужності й примусити залишити Бога. Коли Яків у відчаї вхопився за Ангела і зі сльозами благав Його, Небесний Посланець, випробовуючи його віру, також нагадав йому про гріх і намагався звільнитися від нього. Однак це не зупинило Якова. Він знав, що Бог милосердний, і повністю віддався на Його милість. Яків нагадував про своє розкаяння і благав про порятунок. Згадуючи своє минуле життя, він мало не впав у розпач, але не відпускав Ангела; з голосінням і плачем, які свідчили про жахливі душевні муки, він продовжував благати, доки не переміг.
Таким буде досвід Божого народу в його останній боротьбі із силами зла. Бог випробує їхню віру й непохитність, впевненість у тому, що Його сила здатна врятувати їх. Сатана намагатиметься викликати в них страх, навіюючи думки про те, що їхнє становище безнадійне, а гріхи надто великі, аби бути прощеними. Вони глибоко усвідомлюватимуть свої недоліки і, згадуючи власне життя, втратять усяку надію. Але пам'ятаючи про велику Божу милість, відчуваючи щире розкаяння, ці люди благатимуть Його про здійснення обітниць, даних у Христі для безпомічних грішників, що каються. їхня віра не захитається від того, що вони не отримають негайної відповіді на свої молитви. Вони міцно триматимуться Божої сили, як Яків тримався Ангела, а їхні душі благатимуть: “Не пущу Тебе, поки не поблагословиш мене”.
Якби Яків спочатку не розкаявся в тому, що згрішив, оманою здобувши первородство, Бог не почув би його молитви і навіть у Своїй милості не зберіг би йому життя. Так і під час великого горя: якщо у Божому народі залишаться якісь невизнані гріхи перше, ніж жах і муки спіткають його, він буде переможений; розпач уб'є їхню віру, і вони не наважаться благати Бога про порятунок. Хоча Божі діти й будуть глибоко усвідомлювати власну негідність, проте в них не залишиться прихованих гріхів, які потрібно було б викривати. їхні провини будуть змиті викупною кров'ю Христа, і вони навіть не згадають про них.
Сатана переконує багатьох людей у тому, що Бог залишить без уваги їхню невірність у незначних життєвих справах. Але Своїм ставленням до Якова Господь показав, що Він жодним чином не схвалює зло і не мириться з ним. Усі, котрі намагатимуться виправдати або приховати свої гріхи, через що вони залишатимуться в небесних книгах невизнаними та непрощеними, будуть переможені сатаною. Чим більше такі люди претендуватимуть на релігійність, чим почесніше становище посідатимуть, тим сумнішою виявиться їхня доля в Божих очах і тим неминучішою буде перемога великого противника.
Однак історія Якова запевняє, що Бог не залишить тих, котрі були спокушені згрішити, але навернулися до Нього у щирому розкаянні. Завдяки самовідреченню і непохитній вірі Яків отримав те, чого не зміг здобути власними зусиллями. Так Бог показав Своєму слузі, що тільки божественна сила і благодать можуть дати йому благословення, якого він так прагнув.
Подібним буде досвід тих, хто житиме в останні дні. Оточені небезпеками, охоплені розпачем, вони повинні будуть покладатися лише на заслуги викупної жертви. Власними зусиллями ми нічого не можемо досягти. У всій своїй безпорадності та недостойності маємо покладатися на заслуги розп'ятого і воскреслого Спасителя. Жоден із тих, хто чинитиме так, не загине. Довгий чорний список наших переступів знаходиться перед очима Безмежного. Там повний перелік — жодна провина не забута. Але Той, Хто в давнину чув благання Своїх слуг, почує й нашу молитву віри і простить наші переступи. Він обіцяв — і дотримає Свого слова.
Яків переміг, тому що був стійким і рішучим. Його досвід свідчить про силу наполегливої молитви. Саме тепер ми повинні засвоїти урок такої постійної молитви і непохитної віри. Найбільші перемоги — як Церкви Христової в цілому, так і кожного християнина, зокрема, — не здобуваються завдяки здібностям, освіченості, багатству чи прихильності людей. Дійсні перемоги здобуваються в потаємних місцях у розмові з Богом, де щира віра в муках внутрішньої боротьби хапається за могутню руку Всемогутнього.