Те, що Ісав був позбавлений благословення спасіння, не було результатом упередженого Божого вибору. Дари Його благодаті через Христа доступні для всіх. Не існує іншого вибору, окрім того, який робить сама людина і який може призвести її до загибелі. Бог виклав у Своєму Слові умови, додержуючись яких кожна душа може отримати вічне життя; це — послух Його Заповідям через віру в Христа. Бог надає перевагу характеру, який узгоджується з Його Законом; кожний, хто відповідатиме нормам Його вимог, увійде до Царства Слави. Сам Христос сказав: “Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить” (Івана 3:36). Не кожен, хто каже до Мене: “Господи, Господи!”, увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі (Матвія 7:21). А у книзі Відкриття Він проголошує: “Блаженні ті, котрі додержуються Заповідей Його, щоб мати право доступу до дерева життя і увійти ворітьми в місто” (Об'явлення 22:14). Саме про такий вибір, що має відношення до спасіння людини, говорить Слово Боже.
Кожна душа, яка зі страхом і трепетом здійснює своє спасіння, вважається обраною. Обраним є той, хто, зодягнувшись у повну зброю Божу, змагатиметься добрим подвигом віри. Обраним можна вважати того, хто пильнуватиме в молитві, досліджуватиме Писання і уникатиме спокус. Обраним є той, хто збереже віру і виконуватиме кожне слово, що виходить із Божих уст. Умови викуплення пропонуються всім, однак його результатами користуватимуться ті, хто підкорився цим умовам.
Ісав знехтував благословеннями Заповіту. Він більше цінував дочасні скарби, ніж духовні блага, тому й отримав те, чого прагнув. Його відокремлення від Божого народу стало наслідком зробленого ним свідомого вибору. Яків обрав спадщину віри. Він намагався отримати її за допомогою хитрощів, підступу та обману, але Бог подбав про те, щоб його гріх послужив для його виправлення. Проте, незважаючи на всі гіркі досвіди наступних років, Яків ніколи не відхилявся від власної мети і не відмовлявся від свого вибору. Він зрозумів: удаючись до людських засобів і хитрощів з метою отримання благословення, він цим самим воював з Богом. Після тієї ночі боротьби біля Яббоку Яків став іншою людиною. Від його самовпевненості не залишилося й сліду, а отже, й від колишнього лукавства. Замість хитрощів і обману його життя відзначалося простотою та правдивістю. Він засвоїв важливий урок — спиратися на руку Всемогутнього, серед випробувань та нещасть з покірністю приймати Божу волю. Все негідне у його характері загинуло у полум'ї вогненної печі, справжнє золото було очищене, і віра Авраама та Ісаака відобразилась у житті Якова в усій повноті.
Гріх Якова та низка подій, до яких він призвів, звичайно, справили свій лихий вплив, принісши гіркі плоди в характері та житті його синів. Ставши дорослими, вони виявили глибокі пороки. Наслідки багатоженства наклали відбиток на сім'ю. Це страшне зло висушило джерело любові і послабило найсвященніші узи. Ревнощі матерів робили гіркими сімейні стосунки; діти виросли лихими і свавільними, завдаючи батькові чимало клопоту й горя.
Однак серед них був один, котрий дуже відрізнявся вдачею, — Йосиф, старший син Рахілі, рідкісна фізична краса якого, здавалося, була відображенням внутрішньої краси душі та духа. Цнотливий, енергійний та життєрадісний характер юнака свідчив про непохитні моральні принципи. Він прислухався до повчань батька і підкорявся Богові. Якості, які пізніше зробили його славним у Єгипті, — делікатність, вірність і правдивість, — виявляли себе у його щоденному житті. Залишившись без матері, він горнувся до батька, даруючи йому свою любов та ніжність; і Яків усім серцем полюбив дитину, що народилась йому в старості. Він “любив Йосифа над усіх дітей своїх”.
Проте навіть це ніжне почуття стало причиною лиха та суму. Яків вчинив необачно, показавши, що віддає перевагу Йосифові; це викликало ревнощі його інших синів. Йосифа глибоко турбували недобрі вчинки братів, однак його лагідні умовляння ще більше розпалювали їхню ненависть та обурення. Йосиф не міг дивитися, як вони грішать проти Бога, і тому про все розповів батькові, сподіваючись, що своїм авторитетом той вплине на синів і вони виправляться.
Яків намагався не викликати в них гніву своєю різкістю або суворістю. З глибоким почуттям він висловлював стурбованість за дітей, благаючи їх із повагою поставитись до його сивини: не ганьбити його імені й, що найголовніше, — не зневажати Бога своїм нешанобливим ставленням до Божих Заповідей.
Засоромлені тим, що їхня нечестива поведінка стала відомою, брати Йосифа вдали, ніби розкаюються, приховуючи свої справжні почуття, і стали ще жорстокішими після цього викриття.
Подарунок, необачно зроблений батьком Йосифові, — дорогий одяг, туніка, яку зазвичай носили знатні люди, — послужив для його синів ще одним доказом його особливої прихильності, викликавши підозру, що батько має намір, обійшовши старших дітей, віддати первородство синові Рахілі. їхня злість ще більше зросла, коли одного разу хлопчик розповів старшим братам свій сон. “Ото ми в'яжемо снопи серед поля, — сказав він, — і ось мій сніп почав вставати, та й став. І ось навкруги ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму”.
“Чи справді ти царюватимеш над нами, чи справді володітимеш нами?” — вигукнули його брати, сповнені гніву і заздрощів.
Незабаром Йосифові приснився ще один сон, схожий на попередній, котрий він також розповів їм: “… Ось сонце, місяць та одинадцять зірок вклоняються мені”. Цей сон, як і попередній, був витлумачений без особливих зусиль. Батько, присутній при цьому, сказав із докором: “Що то за сон, що снився тобі? Чи справді прийдемо ми, я та матір твоя і брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?”. Незважаючи на удавану суворість слів, Яків вірив у те, що Господь відкриває Йосифові майбутнє.
Вродливе обличчя юнака, що стояв перед братами, сяяло від натхнення Святого Духа, і вони не могли дивитися на нього без захоплення. Але брати не бажали залишити свої лихі дороги і зненавиділи чистоту, яка стала докором їхнім гріхам. В їхніх серцях був присутній той самий дух, який колись впливав на Каїна.
У пошуках пасовиськ для отар брати змушені були переходити з місця на місце і часто місяцями не бували вдома. Незабаром після цього випадку вони вирушили до землі, яку їхній батько придбав у Сихемі. Час минав, але від них не було жодних відомостей, і батько почав побоюватись за їхню безпеку, пам'ятаючи про жорстокість, з якою вони колись поставилися до мешканців Сихема. Тому він послав Йосифа, щоб той розшукав їх і повідомив йому, як їм ведеться. Якби Яків знав про справжні почуття своїх синів щодо Йосифа, то ніколи не дозволив би йому залишатися наодинці з братами, але вони старанно усе це приховували.
З радісним серцем Йосиф попрощався з батьком. Ані старий чоловік, ані юнак навіть не здогадувалися про те, які події матимуть місце перед тим, як вони зустрінуться знову. Коли після довгої, самотньої подорожі Йосиф прибув до Сихема, він не знайшов там ані братів, ані їхніх отар. Розпитавши про них, він вирушив до Дотаїна. Йосиф уже пройшов більше п'ятдесяти миль, і необхідно було подолати ще п'ятнадцять; але він поспішав, забувши про втому. Він бажав швидше побачити своїх братів, котрих, незважаючи на їхню жорстокість, продовжував любити, і розвіяти батьківську тривогу.
Брати помітили його наближення, але їхні серця, сповнені лютої ненависті, не пом'якшились від думки про довгу дорогу, яку Йосиф пройшов, аби побачити їх, про його втому і голод, про вияв гостинності та братерської любові, яких він чекав від них. Побачивши одяг Йосифа, що свідчив про особливу батьківську любов до нього, вони сповнилися шаленства: “Ось іде сновидець!” — глузливо вигукнули вони. Заздрощі і бажання помсти, які вони так довго виношували, тепер повністю опанували ними. Давайте вб'ємо його, — вирішили вони, — і вкинемо до однієї з ям, та й скажемо: “Дикий звір з'їв його!” І побачимо, що буде з його снами.
Якби не Рувим, вони виконали б свій намір. Йому забракло духу стати співучасником у вбивстві брата, і він запропонував укинути його до ями, залишивши там на загибель; сам же крадькома мав намір врятувати Йосифа і повернути батькові. Умовивши всіх погодитися з його пропозицією, Рувим залишив їх, побоюючись, що не зможе приховати своїх почуттів і справжні наміри стануть очевидними.