Йосиф наблизився до братів, не підозрюючи про небезпеку; він тішився, що довгі пошуки увінчалися успіхом, але його охопив жах, коли замість очікуваного привітання він зустрів сердиті, мстиві погляди. Юнака схопили, зірвали з нього одяг. Насмішки та погрози вказували на те, що Йосифа чекає смерть. На його благання ніхто не звертав уваги. Він опинився повністю у владі цих знавіснілих людей. Волочачи по землі, його грубо притягли до глибокої ями і вкинули в неї. Переконавшись у тому, що він не зможе звідти втекти, брати залишили його помирати з голоду, в той час як самі “сіли попоїсти хліба”.
Проте декому з них було не по собі; не всі відчували задоволення від помсти. Незабаром вдалині брати побачили подорожуючих. Це був караван ізмаїльтян, що проживали за Йорданом; вони прямували до Єгипту з прянощами та іншим товаром. Нараз Юда запропонував продати брата цим купцям-язичникам, замість того щоб залишити його в ямі на загибель. Усунувши його таким чином зі своєї дороги, брати залишаться чистими від його крові. “Бо він брат нам, — наполягав він, — він наше тіло”. Усі погодилися з такою пропозицією, і Йосифа швидко витягли з ями.
Коли юнак побачив купців, страхітлива правда постала перед ним у всій повноті. Доля раба була страшнішою за смерть. Охоплений жахом, він благав то одного, то іншого з братів, але даремно. Декотрі навіть мали почуття жалю, але страх бути висміяними примушував їх мовчати. Кожний усвідомлював, що вони зайшли надто далеко, щоб відступати. Якщо пощадити Йосифа, він, безперечно, розповість про все батькові, котрий не подарує їм жорстокого поводження з улюбленим сином. Закам'янівши серцями, залишаючись глухими до благань, вони віддали Йосифа до рук купців-язичників. Караван рушив, і незабаром вони втратили його з поля зору.
Рувим повернувся до ями, але Йосифа там не було. Стривожений, відчуваючи докори сумління, він роздер свій одяг і, звертаючись до братів, вигукнув: “Немає хлопця! А я, — куди я піду?” Довідавшись про долю Йосифа та зрозумівши, що його вже не повернути, Рувим змушений був приєднатися до решти братів у спробі приховати свою провину. Зарізавши козеня, вони вмочили одяг Йосифа у його кров і принесли батькові, говорячи, нібито знайшли цю річ в полі й побоюються, чи часом це не одяг їхнього брата. “Пізнай-но, — сказали вони, — чи це не вбрання твого сина?” Вони з жахом чекали цієї хвилини, та все ж не були готовими до такого несамовитого болю, безмежного горя, свідками якого їм довелося стати. Це “вбрання мого сина… — сказав Яків. — Дикий звір його з'їв… Справді розшарпаний Йосиф!” Даремно сини і доньки намагалися потішити його. “І роздер Яків одіж свою, і зодягнув веретище на стегна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своєму”. Час, здавалося, не приніс полегшення його горю. “У жалобі зійду я до сина мого в шеол”, — довго чувся зойк розпачу. Молоді люди, жахаючись свого вчинку, однак, боячись докорів батька, продовжували приховувати свою вину, яка тепер здавалася їм незмірно великою.
Розділ 20. Йосиф у Єгипті
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 39—41
А тим часом Йосиф разом із тими, кому він тепер належав, прямував до Єгипту. Караван рухався в південному напрямку до кордонів Ханаану, і хлопець здалеку міг навіть бачити пагорби, серед яких розташувалися намети його батька. У самотності та невимовному горі він гірко заридав, згадавши люблячого батька. І знову в його уяві постала сцена, що мала місце в Дотаїні. Юнак бачив навіжених братів, відчував на собі їхні люті погляди. В його пам'яті ще звучали дошкульні образи у відповідь на його відчайдушні благання. Від думки про майбутнє в нього завмирало серце. Яка ж зміна відбулася в його житті — улюблений син став нікчемним, безпорадним рабом! Що чекало на нього в чужій країні, — самотнього, без друзів і близьких? На якийсь час Йосифом заволоділо безнадійне почуття горя та страху. Але за Божим Провидінням навіть це переживання повинно було стати для нього благословенням. За декілька годин він засвоїв те, чого не міг би навчитися за усі роки. Батько, незважаючи на сильну і ніжну любов до сина, завдав йому шкоди через свою пристрасть та поблажливе ставлення до нього. Переваги, які він так немудро надавав йому, викликали гнів у його братів і підштовхнули їх на жорстокий вчинок, який розлучив його з домом. Наслідки цього також позначились і на його характері. Тепер доведеться виправляти допущені помилки. Він уже ставав самовпевненим та вибагливим. Звикнувши до ніжної батьківської опіки, юнак відчував, що не готовий боротися з труднощами, які чекали на нього у гіркому, позбавленому тепла житті чужинця та раба. Тоді подумки Йосиф звернувся до Бога свого батька. З дитинства він був навчений любити і боятися Його. Не раз у наметі батька він чув розповідь про видіння, яке бачив Яків, коли залишив свій дім як вигнанець і втікач. Він знав про Господні обітниці для Якова, а також про те, як вони здійснилися, коли в скрутну годину з'явилися Божі ангели, аби навчити, потішити та захистити його. Йосиф знав про Божу любов, яка подбала про Відкупителя для людей. Тепер усі ці дорогоцінні науки ясно постали в його пам'яті. Йосиф вірив, що Бог його батьків залишиться і його Богом. У ту хвилину він повністю віддав себе Господеві. Хоронитель Ізраїлю не залишив його в землі вигнання.
Йосиф із трепетом поставив перед собою високу мету — залишитися вірним Богові за будь-яких обставин і чинити так, як личить підданому Небесного Царя. Він цілим серцем служитиме Господеві, стійко переноситиме випробування, що випадуть на його долю, та вірно виконуватиме всі обов'язки. Цей день став поворотним у житті Йосифа. Пов'язані з ним жахливі події перетворили розпещеного юнака на вдумливого, сміливого та витриманого мужа.
Прибувши до Єгипту, купці продали Йосифа Потіфарові, начальникові царської охорони, на службі в котрого він перебував аж десять років. Тут на його долю випали неабиякі спокуси. Він жив серед ідолопоклонників. Ушанування фальшивих богів, яке відбувалося з царською пишністю, стало частиною культури цієї багатої та найбільш розвинутої на той час цивілізації. Однак Йосиф зберіг свою простоту і вірність Богові. З усіх боків його оточували пороки, але він ніби не помічав їх. Він не дозволяв своїм думкам зосереджуватися на заборонених темах. Бажання завоювати прихильність єгиптян не могло примусити його приховувати власні переконання. Якщо б він спробував це зробити, то був би переможений спокусою, але він не соромився релігії батьків і не докладав найменших зусиль, аби приховати своє поклоніння Єгові.
“І був Господь з Йосифом, а він став щасливим чоловіком… І побачив його пан, що Господь з ним і що в усьому, що він робить, Господь щастить рукам його”. З дня на день довір'я Потіфара до Йосифа зростало, і врешті-решт він зробив його доморядником усього свого маєтку. “І він позоставив усе, що мав, у руці Йосифовій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв”.
Помітні успіхи та вдача, з якою закінчувалася кожна справа, доручена Йосифові, не були результатом якогось чуда: його працьовитість, дбайливість та енергійність завершувались божественним благословенням. Йосиф пояснював свої успіхи Божою милістю; і навіть його господар-ідолопоклонник вважав, що в цьому приховується таємниця його нечуваного процвітання. Однак без наполегливих, цілеспрямованих зусиль неможливо досягти успіху. Бог був прославлений вірністю Свого слуги. Божий намір полягав у тому, щоб на тлі ідолопоклонства чистота і праведність віруючого в Бога юнака становила разючий контраст і щоб, таким чином, серед темряви язичництва засяяло світло небесної благодаті. Благородство, делікатність і вірність Йосифа завоювали серце царедворця, котрий почав дивитися на нього швидше як на сина, а не раба. Спілкуючись з високопоставленими вченими мужами, юнак вивчав мови, отримав знання в галузі науки та веденні справ, здобувши таким чином освіту, необхідну для майбутнього прем'єр-міністра.
Однак доброчесність і віра Йосифа мали пройти через вогненне випробування. Дружина його господаря намагалася схилити молодого чоловіка до порушення Божого Закону. Досі Йосиф залишався чистим від розтління, яке великою мірою процвітало в цій язичницькій країні; але ця спокуса виявилась несподіваною, сильною та звабливою, — як він поведеться тепер? Йосиф добре розумів, до чого призведе опір. З одного боку, на нього чекали приховування правди, прихильність жінки, подарунки, а з іншого— ганьба, ув'язнення, а то й смерть. Усе його майбутнє залежало від рішення, яке він обере в цю хвилину. Чи переможе принцип? Чи залишиться Йосиф і надалі вірним Богові? З невимовною тривогою ангели спостерігали за цією сценою.