Призначення було погоджене і, на превеликий свій подив, Йосиф почув слова: “Оскільки Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти. Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися увесь народ мій. Тільки троном я буду вищим від тебе”. Після цього фараон наділив його атрибутами, які вказували на високе становище. І зняв фараон персня зі своєї руки, та й дав його на руку Йосифові, і зодягнув його в одежу вісонну, а на шию йому повісив золотого ланцюга. І зробив, що він їздив його другим повозом, і кричали перед обличчям його: “Кланяйтеся!”.
“Він поставив його господарем над домом своїм і управителем над усім маєтком своїм, щоб він наглядав за царськими вельможами і повчав дорадників його мудрості” (Псалми 104:21—22). Йосиф був узятий із в'язниці, щоб обійняти високу посаду правителя усієї єгипетської землі. Це була вельми почесна посада, однак пов'язана з труднощами та небезпеками.
Кожен, хто посідає високе становище, перебуває в небезпеці. Як під час бурі залишаються неушкодженими невибагливі квіти долини, в той час як величні дерева, що зростають на верхів'ях гір, бувають вирвані з корінням, так і люди, котрі зберігають чесність і чистоту в непростих обставинах життя, можуть впасти через спокуси, до яких призводять земна слава та почесті.
Але характер Йосифа залишився незмінним як під час недолі, так і під час добробуту. І у в'язниці, і в палаці фараона він не втратив своєї вірності Богові. Залишаючись чужинцем в язичницькій землі, розлучений зі своїми рідними, котрі поклонялися Богові, він щиро вірив, що божественна рука спрямовує його кроки; відчуваючи постійну залежність від Бога, він старанно виконував свої обов'язки. Завдяки Йосифові фараон і визначні мужі Єгипту дізналися про правдивого Бога; і хоч вони залишалися ідолопоклонниками, однак навчилися поважати принципи, які зауважували втіленими в житті та характері того, хто поклонявся Єгові.
Яким чином Йосиф зумів набути таку мудрість, непохитність характеру та праведність? З раннього дитинства він навчився підкорятися голосу обов'язку, а не власним бажанням; чесність, дитяче довір'я та благородство характеру юнака принесли гідні плоди в зрілому віці. Чисте, скромне життя сприяло енергійному розвиткові як фізичних, так і розумових сил. Спілкування з Богом через споглядання Його творіння, роздуми про величні істини, довірені спадкоємцям віри, підносили й ушляхетнювали його духовну природу, розширяючи кругозір і зміцнюючи розум, чого не могла б зробити жодна інша освіта. Чесне ставлення до обов'язків будь-якої посади — від найскромнішої до найвищої — розвинуло здібності Йосифа, зробивши придатним виконувати його високе служіння. Хто живе в гармонії з волею Творця, розвине в собі найдосконаліший і найблагородніший характер. “Страх Господній — це мудрість, а відступ від злого — це розум” (Йова 28:28).
Лише дехто розуміє, який вплив справляють життєві дрібниці на формування характеру. Усе, до чого ми маємо відношення, не позбавлене значення. Різноманітні обставини, з якими щодня зустрічаємось, призначені для випробування нашої вірності; вони готують нас до виконання більших завдань. Вірність принципам, виявлена в щоденному житті, привчає ставити вимоги обов'язку вище за власні бажання і спонукання. Душа, яка пройшла таке виховання, не захитається у виборі між добром і злом, як тремтяча од вітру тростина. Такі люди залишаються вірними своєму обов'язку, оскільки привчили себе до вірності та правдивості. Вірність у найменшому дає їм силу бути вірними і у великому.
Праведний характер дорожчий за офірське золото. Без нього ніхто не зможе бути звеличеним і вшанованим. Але характер не передається по спадковості. Його неможливо придбати за гроші. Висока мораль і прекрасні душевні якості — не випадковість. Найбільші дари не матимуть цінності, якщо їх не вдосконалювати. Формування шляхетного характеру є справою цілого життя. Його здобувають наполегливістю та старанністю. Бог надає можливості, а успіх залежить від того, як вони будуть використані.
Розділ 21. Йосиф та його брати
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 41:54—56; 42—50
З початком урожайних років розгорнулися приготування до голоду, що мав надійти. В усіх головних містах Єгипту під керівництвом Йосифа були споруджені величезні сховища і проводилося необхідне приготування для збереження надлишків очікуваного врожаю. Це робили впродовж семи років достатку, аж поки збіжжя, зібраного в сховищах, було так багато, що його перестали рахувати.
Аж ось настали сім років голоду, які передрік Йосиф. І настав голод по всіх краях, а в єгипетській країні був хліб. Коли ж зголодніла уся єгипетська країна, народ став звертатись до фараона, вимагаючи хліба. І сказав фараон усьому Єгиптові: “Ідіть до Йосифа. Що він вам скаже, те робіть. І був той голод на всій поверхні землі. І відчинив Йосиф усе, що було в них, і продавав поживу Єгиптові”.
Голод поширився і на Ханаанську землю, став особливо відчутним в тій частині країни, де проживав Яків. Довідавшись про великі запаси, зроблені єгипетським фараоном, десять синів Якова вирушили в дорогу, щоб купити хліба. Коли вони прийшли до Єгипту, їх разом з іншими спрямували до царського управляючого. “Та й уклонилися йому обличчям до землі. І впізнав Йосиф братів своїх, а вони не впізнали його”. Фараон змінив його єврейське ім'я на інше, до того ж як мало був подібний прем'єр-міністр Єгипту до підлітка, якого вони продали ізмаїльтянам! Коли Йосиф побачив своїх братів, які вклонилися йому, він пригадав свої сни, і перед його очима постали картини минулого. Від його проникливого погляду не сховалося й те, що між ними не було Веніямина. Невже й він став жертвою підступної жорстокості цих безжалісних людей? Він вирішив дізнатися правду. “Ви шпигуни, — суворо сказав він до них, — ви прибули вивідати слабі місця цієї землі”.
А вони відповіли: “Ні, пане наш, раби твої прибули купити їжі. Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були шпигунами”. Йосифові хотілося знати, чи вони й надалі залишилися такими ж зухвалими, як тоді, коли він жив з ними, а також отримати якісь відомості про родину. Однак він чудово знав, якими неправдивими можуть бути їхні слова. Йосиф повторив своє звинувачення, а вони відповіли: “Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема”.
Удаючи, що він сумнівається в правдивості їхніх слів та все ще вважає їх шпигунами, правитель заявив, що випробує їх; вони змушені будуть залишитися в Єгипті, а один із них нехай піде та приведе сюди молодшого брата. Якщо вони не погодяться на таку умову, до них поставляться як до шпигунів. Але сини Якова не могли погодитися з такою пропозицією, оскільки для виконання її знадобиться багато часу, а їхні сім'ї будуть приречені на голод; та й хто ж із них наважиться вирушити сам у дорогу, залишивши братів у в'язниці? Що він скаже батькові? Було очевидно, що їх стратять або зроблять рабами, а як ще й Веніямин прийде сюди, то, мабуть, лише для того, щоб розділити їхню долю. Вони вирішили краще залишитися і страждати разом, аніж завдати батькові нового горя, забравши в нього єдиного сина, що залишився. Братів вкинули до в'язниці, де вони перебували три дні.