За той час, коли Йосиф був у розлуці з братами, сини Якова дуже змінилися. Колись заздрісні, бунтівливі, лукаві, жорстокі, мстиві, вони, зазнавши лиха, стали виявляти такі якості характеру, як безкорисливість, щирість у відносинах один із одним, відданість батькові, авторитет якого визнавали, незважаючи на те, що самі вже досягли зрілого віку.
Три дні в єгипетській в'язниці брати провели в гірких роздумах про свої минулі гріхи. Якщо не приведуть Веніямина, то їх обов'язково звинуватять у шпигунстві, а вони майже не сподівалися, що батько погодиться відпустити Веніямина. Третього дня Йосиф прикликав братів до себе. Він не наважувався затримувати їх довше. Його батько, уся родина і без того вже, напевно, страждали від голоду. “Зробіть от що — і залишитеся живими, — сказав Він, — бо я боюся Бога. Якщо ви правдиві, то нехай один брат ваш буде у в'язнений в темниці, а ви йдіть, занесіть хліб для заспокоєння голоду ваших домів. А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і будуть потверджені ваші слова, — ви не повмираєте”.
На цю пропозицію вони погодилися, хоча й висловлювали побоювання, що батько не відпустить з ними Веніямина. Йосиф розмовляв з ними через перекладача, а тому, не підозрюючи, що правитель їх розуміє, вільно перемовлялися між собою в його присутності. Вони картали себе за жорстоке поводження з Йосифом: “Справді, винні ми за нашого брата, бо бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!” Рувим, котрий мав намір звільнити його в Дотаїні, додав: “Чи не говорив я вам, кажучи: не грішіть проти хлопця, — та ви не послухали. А оце й кров його жадається”. Йосиф, слухаючи ці розмови, не міг приховати своїх почуттів; він вийшов і гірко заплакав. Повернувшись, звелів зв'язати Симеона та відвести його до в'язниці. Вибір випав на Симеона, оскільки він був підбурювачем і головною діючою особою під час жорстокого поводження зі своїм братом.
Перш ніж відпустити братів, Йосиф звелів забезпечити їх зерном і таємно від них покласти гроші кожному в його мішок. їм також видали корм для тварин на зворотний шлях. Дорогою один з них відкрив мішок і з подивом виявив у ньому вузлик зі сріблом. Почувши про це, усі стривожилися і полякалися, запитуючи один в одного: “Що це Бог нам зробив?” Чи був це знак Господньої милості, чи Він бажає покарати їх за їхні гріхи, стягнувши на них нове лихо? Брати знали, що Бог бачив усі гріхи, і вважали, що тепер карає за них.
З нетерпінням Яків чекав на повернення своїх синів; і коли вони прибули, увесь стан зібрався навколо них, жадібно слухаючи розповіді про те, що трапилося. Тривога і важке передчуття сповнили кожне серце. Здавалося, що за вчинками єгипетського правителя приховувався якийсь лихий задум; їхні побоювання підтвердились, коли, відкривши свої мішки, брати виявили в них чужі гроші. Старий батько з розпачем вигукнув: “Ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!” Рувим відповів: “Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на відповідальність мою, а я поверну його до тебе”. Та ці нерозважливі слова не заспокоїли Якова. Його відповіддю було: “Не піде з вами мій син, бо брат його помер, а він сам позостався… А трапиться з ним нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!”
Однак посуха тривала й далі, і з плином часу запаси хліба, привезеного з Єгипту, майже вичерпалися. Сини Якова добре розуміли, що повертатися до Єгипту без Веніямина було марною справою. В них ще жевріла надія на те, що батько змінить своє рішення, і мовчки очікували розв'язки. Усе густішою ставала тінь неминучого голоду; на занепокоєних обличчях своїх близьких старець читав загальну потребу, і нарешті сказав: “Підіть, купіть нам трохи їжі!”
Юда відповів: “Як ти відпустиш брата нашого з нами, то ми підемо й купимо їжі. А якщо не пошлеш, не підемо, бо чоловік той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами”. Зауваживши вагання батька, він продовжував: “Пошли ж юнака зі мною, і встаньмо, та й ходім, і будемо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти”. Він сказав, що бере на себе відповідальність за свого брата і готовий, щоб провина залишилася на ньому по всі дні, якщо він не приведе Веніямина додому.
Яків більше не міг наполягати на своєму і звелів синам збиратися в дорогу. Він наказав їм також узяти для правителя дарунок, на який можна було спромогтися в їхній спустошливій голодом землі: “Трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів”, — а також подвійну суму грошей. “А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа”. Коли сини вже були готові вирушити в цю непевну подорож, старий батько піднявся і, звівши до неба руки, помолився: “А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем цього мужа, і нехай він відпустить іншого вашого брата й Веніямина. А мені, якщо вже бути бездітним, то нехай я буду бездітним”.
Знову брати прибули до Єгипту і стали перед Йосифом. І коли той побачив Веніямина, сина своєї матері, його охопило глибоке хвилювання. Однак, приховавши власні почуття, Йосиф звелів привести їх до себе додому та приготувати обід. Прибувши до палацу правителя, брати дуже стривожилися, побоюючись, що з них спитають за гроші, знайдені в мішках. Вони вважали, що це було влаштовано навмисне — як привід, щоб зробити їх рабами. У відчаї вони почали радитися з домоправителем Йосифа, розповівши йому про обставини свого приходу до Єгипту, а на доказ власної невинності сказали, що принесли назад гроші, знайдені в їхніх мішках, а також і гроші для купівлі нового зерна, додавши при цьому: “Ми не знаємо, хто поклав наше срібло до наших мішків”. Той чоловік відповів їм: “Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене”. Вони заспокоїлися, і коли Симеон, звільнений з в'язниці, приєднався до них, відчули, що справді Бог милостивий до них.
Коли правитель знову зустрівся з ними, вони, підносячи дарунки, покірно “поклонилися йому до землі”. І знову Йосиф згадав свої сни і, привітавши гостей, поспішив запитати: “Чи усе гаразд з вашим старим батьком, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?” — “Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий,” — почулось у відповідь, і брати знову вклонилися йому. Тоді погляд Йосифа зупинився на Веніяминові, і він запитав: “Чи це є ваш наймолодший брат, про якого ви мені розповідали?.. Нехай Бог буде милостивий до тебе, мій сину!” І, більше не в змозі подолати почуття ніжності, він нічого не міг сказати, — “і, ввійшовши до іншої кімнати, заплакав там”.
Опанувавши собою, Йосиф повернувся, і бенкет розпочався. За звичаєм, єгиптянам не дозволялося вживати їжу разом із чужинцями. Тому синів Якова посадили за окремий стіл. Йосиф, відповідно до свого високого становища, їв окремо, а єгиптяни також мали окремі столи. Коли всі посідали, брати були здивовані, побачивши, що їм подавали їжу у відповідності з віком. Йосиф “посилав страви від себе до них”, причому Веніяминові призначалось уп'ятеро більше, ніж іншим. Виявляючи Веніяминові знаки уваги, Йосиф мав на меті довідатися, чи не ставляться вони до меншого брата з тією ж заздрістю і ненавистю, яку колись виявляли до нього? Усе ще не підозрюючи, що Йосиф розуміє їхню мову, брати продовжували перемовлятися між собою. Таким чином він мав можливість дізнатись про їхні справжні почуття. Однак Йосиф ще раз хотів випробувати їх, і перед тим, як спорядити в дорогу, наказав покласти свою срібну чашу у мішок наймолодшого брата.
З радістю брати вирушили в дорогу. Симеон і Веніямин також були з ними, тварини навантажені зерном, а тому всі відчували, що щасливо уникнули небезпек, які, здавалось, переслідували їх. Але як тільки брати дійшли до околиці міста, їх наздогнав управляючий Йосифа з категоричним запитанням: “Нащо ви заплатили злом за добро? Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і що нею він віщує? І зле ви зробили, що вчинили таке”. Вважалося, що ця чаша має властивість визначати, чи є в речовині, що знаходилась в ній, отрута. За тих часів такий посуд високо цінувався як захист від отруєння з метою вбивства.