Нехай кожна мати усвідомлює, якою дорогоцінною є її праця, за яку прийдеться звітувати урочистого й страшного судного дня. Тоді виявиться, що чимало людських невдач і злочинів стали результатом байдужості та недбалості тих, чиїм обов'язком було поставити дитячі ніжки на вірну дорогу. Тоді стане очевидним, що багато тих, чий геній, праведність і святість були благословенням та світлом для світу, завдячують своїм успіхом і впливом принципам, прищепленим матерями-християнками, котрі розуміли силу молитви.
При дворі фараона Мойсей здобув найвищу цивільну та військову освіту. Монарх вирішив зробити свого всиновленого онука спадкоємцем престолу, і юнака почали готувати до цього високого становища. “І Мойсей, навчений всієї премудрості єгипетської, був міцний у словах та в ділах своїх” (Дії 7:22). Здібностями воєначальника він здобув визнання єгипетської армії; усі вважали його визначною особою. Сатана зазнав поразки. Саме та постанова, яка прирікала єврейських дітей на смерть, була використана Богом, аби дати освіту та виховання майбутньому вождеві Божого народу.
Від ангелів старійшини Ізраїлю дізналися про те, що наближається час їхнього звільнення і що Мойсей є тим мужем, якого Бог використає для цієї місії. Ангели також сповістили Мойсеєві, що Єгова обрав його, аби звільнити від рабства Божий народ. Припускаючи, що ізраїльський народ осягне свободу силою зброї, він чекав нагоди, щоб повести єврейські військові загони проти єгипетських армій. Маючи це на увазі, він стежив за своїми почуттями, щоб його прихильність до названої матері та фараона не завадила йому виконати Божу волю.
За єгипетськими законами, усі, котрі перебували на фараоновому престолі, повинні були стати членами священицької касти; і Мойсей, як очевидний спадкоємець престолу, мав бути посвяченим у таємниці національної релігії. Цей обов'язок був покладений на єгипетських священиків. Однак, незважаючи на те, що Мойсей був наполегливим і невтомним учнем, він не піддавався на умовляння брати участь у поклонінні єгипетським богам. Йому погрожували, що він втратить престол, і попереджали, що донька фараона відмовиться від нього, якщо він буде вперто дотримуватися єврейської віри. Але Мойсей був непохитним у своєму рішенні поклонятися єдиному Богові, Творцеві неба і землі. Він переконував жерців і єгиптян у тому, яким безумством є їхнє забобонне вшанування мертвих предметів. Ніхто не міг заперечити його доказів або змінити наміри; деякий час до його непохитності ставилися поблажливо, враховуючи високе становище і прихильність, якою він користувався як у фараона, так і серед народу.
“Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової, обравши краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову гріховну насолоду. Він ганьбу Христову вважав більшим багатством, ніж скарби єгипетські, бо він дивився на Божу нагороду” (Євреям 11:24—26). Мойсей був гідний того, щоб мати зверхність серед великих Землі, виблискувати у дворах найславнішого царства і володіти його скіпетром. Геніальний розум підніс Мойсея над великими мужами усіх часів. Як історик, поет, мислитель, полководець і законодавець він не знав собі рівних. Хоч йому міг належати тодішній світ, він, однак, володів моральною силою, аби відмовитися від звабливих перспектив багатства, величі та слави, і захотів “краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову гріховну насолоду”.
Мойсей знав про остаточну нагороду, яку отримують скромні, покірні Божі слуги, порівняно з якою дочасна земна слава, багатство — порох. Розкішний палац фараона і царський престол використовувалися як приманка для Мойсея, але він знав, що в царських палатах гніздяться гріховні задоволення, які змушують людей забути про Бога. Його погляд був спрямований вище — не на пишний престол і царську корону, а на високі почесті, яких удостояться святі Всевишнього у Божому Царстві, не опоганеному гріхом. Очима віри він бачив нетлінний вінець, який Цар Небес покладе на чоло переможця. Ця віра допомогла йому відвернутися від сильних світу цього і з'єднати долю з приниженим, бідним зневаженим народом, котрий волів краще слухатися Бога, ніж служити гріху.
Мойсей залишався при царському дворі до сорока років. Він часто роздумував про жалюгідне становище свого народу і, відвідуючи братів-рабів, підбадьорював їх запевненнями, що Бог подбає про їхнє звільнення. Обурений несправедливістю та утисками, він палав гнівом помститися за зло. Одного разу побачивши, як єгиптянин б'є ізраїльтянина, він утрутився і вбив єгиптянина. Крім ізраїльтянина, інших свідків не було, і Мойсей негайно закопав тіло в піску. Таким чином він показав, що готовий відстоювати права свого народу, і сподівався, що народ підійметься на боротьбу за свободу. “Він думав, що брати зрозуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, але вони не зрозуміли” (Дії 7:25). Ці люди ще не були готові здобути свободу. Наступного дня Мойсей побачив, що двоє євреїв сваряться, причому один з них був явно неправий. Мойсей докорив кривдникові, котрий в свою чергу кинув йому у вічі зустрічне обвинувачення, не визнаючи таким чином за ним права втручатися в їхні справи та їдко нагадавши про здійснений ним злочин: “Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти хочеш убити мене, як вбив єгиптянина?”.
Ця справа швидко стала відомою єгиптянам, і чутка про неї у досить перебільшеному вигляді дійшла до фараона. Вона була представлена цареві як справа надзвичайної ваги: Мойсей мав намір підняти свій народ проти єгиптян, скинути існуючу владу і захопити престол; його життя створює загрозу дня існування царства. Монарх негайно виніс Мойсеєві смертний вирок, вирішивши, що доки той живий, державі загрожує небезпека. Але, дізнавшись, що на нього чекає, Мойсей втік до Аравії.
Господь не залишив Мойсея: він знайшов притулок у домі Їтра, священика і князя Мідіянської землі, котрий також поклонявся живому Богові. Через деякий час Мойсей одружився з однією з його дочок і залишався протягом 40 років на службі у свого тестя, випасаючи його отари.
Убивши єгиптянина, Мойсей учинив таку ж помилку, якої не раз допускалися його батьки, беручись власноручно за роботу, яку обіцяв виконати Бог. Божа воля полягала не в тому, щоб звільнити Свій народ за допомогою зброї, як гадав Мойсей, але Божою силою, щоб слава належала виключно Йому. Однак навіть цей необачний вчинок Бог використав для здійснення Свого наміру. Мойсей був ще не готовий для виконання своєї великої місії. Йому потрібно було засвоїти урок віри, подібний до того, якому колись навчилися Авраам та Яків, а саме: покладатися не на людську силу чи мудрість, а на Божу могутність у виконанні Його обітниць. І ще багато чого потрібно було засвоїти Мойсеєві на самоті серед гір. У школі самозречення і нестатків він мав навчитися терпінню і самовладанню. Перш ніж стати мудрим правителем, він повинен був стати послушним. Його серце мало перебувати в повній гармонії з Богом, оскільки лише таким шляхом Ізраїль міг пізнати Божу волю. Власний життєвий досвід мав навчити Мойсея виявляти батьківську турботу до всіх, хто потребував допомоги.
На думку багатьох людей, можна було б обійтися без цих довгих років тяжкої праці та невідомості, оскільки, як вважали вони, це велика втрата часу. Однак Безмежна Мудрість покликала того, хто мав стати вождем Його народу, до скромної пастирської праці впродовж 40 років. Виховавши в собі такі риси, як самозречення, дбайливість, ніжна турбота про свою отару, Мойсей став чуйним, терпеливим пастирем Ізраїлю. Жодна людська наука чи культура не змогли б дати йому того, що він придбав на основі цього досвіду.
Мойсей зрозумів, що тепер повинен багато чого забути з того, чому колись навчився. Усе, що оточувало його в Єгипті, — любов названої матері, високе становище фараонового онука, на кожному кроці розпуста, вишуканість, витонченість і містицизм фальшивої релігії, пишність язичницьких обрядів, урочиста граціозність архітектури і скульптури — усе залишило глибокий слід в юній душі і певною мірою вплинуло на формування звичок та характеру. Час, інші обставини, спілкування з Богом могли стерти ці враження. Від самого ж Мойсея вимагалася боротьба не на життя, а на смерть, щоб відмовитися від помилок і прийняти істину; Сам Бог мав стати його Помічником, особливо коли боротьба буде понад людські сили.