Про фараона Бог сказав: “Я зроблю запеклим серце його, — і він не відпустить народу” (Вихід 4:21). Жодна надприродна сила не була застосована для того, щоб зробити твердішим серце царя. Бог дав фараонові найразючіші докази божественної сили, але монарх уперто відмовлявся прийняти світло. Кожний відкинутий ним вияв безмежної сили робив його ще запеклішим у повстанні проти Бога. Насіння протистояння, яке він посіяв, відкинувши перше чудо, принесло свої плоди. Він продовжував дотримуватися власного шляху, стаючи дедалі запеклішим, а його серце — все більш кам'яніло, доки не побачив холодних обличь своїх мертвих дітей-первістків.
Бог звертається до людей через Своїх слуг, посилаючи застереження та викриваючи гріх. Він кожному дає змогу виправити свої помилки, щоб вони не вкорінилися і не стали рисами характеру; але якщо хтось не бажає виправитися, то божественна сила втручається, аби запобігти наслідкам його власних дій. З кожним разом людині дедалі легше зробити цей крок. Вона робить своє серце нечутливим до дії Святого Духа; продовжуючи відкидати світло, особистість опиняється в такому становищі, коли навіть найвагоміший вплив не може справити на неї належного враження.
Хто піддався спокусі один раз, зробить це набагато швидше наступного разу. Кожне повторення гріха послаблює опір, засліплює очі та приглушує голос сумління. Кожне насіння поблажливості принесе свій плід. Бог не зробить чуда, аби перешкодити врожаю. “Бо що тільки людина посіє, те й пожне” (Галатам 6:7). Хто виявляє зухвале невір'я, холодну байдужість до божественної істини, пожинає лише те, що сам посіяв. Ось чому безліч людей із байдужістю стоїків сприймають істини, які колись хвилювали їх до глибини душі. Вони посіяли насіння, нехтуючи істиною та опираючись їй, тому й пожинають такий урожай.
Хто заспокоює своє порочне сумління думкою про те, що зможе зійти з гріховного шляху, варто йому лише цього захотіти; хто сподівається, що може легковажити закликами милості, не ризикуючи стати несприйнятливим до них, той чинить це, наражаючись на велику небезпеку для себе. Віддавшись великому бунтівникові, вони гадають, що в хвилину крайньої потреби, коли будуть оточені з усіх боків небезпеками, зможуть обрати собі іншого вождя. Однак це вже не легко зробити. їхній характер виявляється настільки повно сформованим під впливом виховання, досвіду та поблажливого ставлення до гріха, що в той критичний час вони вже не зможуть придбати подобу Ісуса. Якби на їхній дорозі не засяяло світло, справа виглядала б інакше. Божа Милість могла б втрутитись, даючи їм змогу прийняти її пропозиції, але оскільки світло вже довгий час відкидалось і зневажалось, то врешті-решт воно буде забране.
Фараон був попереджений про наступну кару — у вигляді граду — такими словами: “А тепер пошли, позаганяй свою худобу та усе, що твоє, в полі. Кожна людина й скотина, що залишиться в полі і не буде забрана додому, — буде побита градом, і вони повмирають”. Дощ або град були незвичайним явищем у Єгипті, і такої грози, яка була провіщена, ніхто ніколи не бачив. Чутка про це швидко поширилась, і ті, що повірили слову Господа, забрали свою худобу, а хто знехтував цим попередженням, — залишив її в полі. Таким чином, милість Божа була явлена і в судах. Народ був випробуваний; і виявилося, що в багатьох душах зародився Божий страх через виявлення Його сили.
Як і було передречено, знялася гроза; грім і град, змішаний з блискавицями, такий страшенний, що “не бувало такого у всім Єгипетськім краї, відколи тут живуть люди. І повибивав той граду всім Єгипті усе, що на полі, — від людини аж до скотини! І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав!” Руйнацією та спустошенням позначився шлях ангела-губителя. І тільки земля Гошен була помилувана. Так єгиптянам було показано, що ця земля перебуває під охороною живого Бога, що стихії підкоряються Його голосу і єдиний порятунок — послух Йому.
Увесь Єгипет тремтів перед страшним злиттям божественного суду. Фараон спішно послав за братами, і коли ті з'явилися, вигукнув: “Згрішив я тим разом! Господь — справедливий, а я та народ мій — несправедливі! Благайте Господа, і досить вже тих Божих громів та граду! А я відпущу вас, і ви більше не залишитеся”. Мойсей відповів: “Як вийду з міста, то простягну руки свої до Господа, — громи перестануть, а град припиниться, — щоб ти знав, що Господня земля! А ти й раби твої, — знаю я, ще не побоїтеся Господа Бога!”
Мойсей розумів, що боротьба ще не закінчилась. Визнання фараона та його обіцянки не були результатом докорінної зміни його поглядів або серця, а були викликані страхом і стражданням. Проте Мойсей пообіцяв виконати його прохання, щоб не давати володареві Єгипту приводу для подальшого опору. Незважаючи на шалену бурю, пророк вийшов, і фараон разом з усіма своїми прибічниками стали свідками того, як сила Єгови зберегла Божого посланця. Вийшовши з міста, Мойсей “простяг руки свої до Господа, — і припинились громи та град, а дощ також не лив більше на землю”. Але як тільки фараон заспокоївся, його серце знову стало впертим.
Тоді Господь сказав Мойсеєві: “Увійди до фараона, бо Я зробив запеклим серце його та серце рабів його, щоб показати інші ознаки Мої серед нього, і щоб ти розповідав синові своєму та онукові, що Я зробив в Єгипті, а також про ознаки Мої, що вчинив Я серед них. І ви дізнаєтесь, що Я — Господь!” Господь виявляв Свою силу, щоб зміцнити віру ізраїльського народу в Нього — єдиного правдивого, живого Бога. Він бажав також представити незаперечний доказ того, яку різницю Він робить поміж ними та єгиптянами, щоб усі народи зрозуміли, що євреї, яких вони зневажали і гнобили, перебувають під захистом Небесного Бога.
Мойсей попередив монарха: якщо він і надалі виявлятиме впертість, його спіткає інша кара — сарана, яка вкриє лице землі та з'їсть всю зелень, що залишилась після граду; більше того, вона наповнить усі оселі і навіть царський палац. Такої кари, за його словами, “не бачили твої батьки та батьки батьків твоїх від дня існування їх на землі аж до сьогодні!”
Фараонові придворні стояли, вражені жахом. Втрата худоби завдала країні великих збитків. Багато людей загинуло від граду. Ліси були знищені; врожай загинув. Дуже швидко єгиптяни втрачали те, що придбали працею євреїв. Усій країні загрожував голод. Князі та придворні оточили фараона, гнівно вимагаючи: “До яких пір цей накликатиме на нас нещастя? Відпусти цих людей, — і нехай вони служать Господеві, Богові своєму. Чи ти не бачиш, що гине Єгипет?”.
Знову покликали Мойсея й Аарона, і монарх сказав їм: “Ідіть, служіть Господеві, Богові вашому. Хто має йти?”.
Вони відповіли: “Ми підемо з молоддю нашою та зі старими нашими, зі синами нашими та з дочками нашими, з вівцями та волами нашими підемо, — бо в нас свято Господнє”.
Фараон розлютився. “Нехай буде так, Господь із вами, — закричав він, — коли я відпущу вас і дітей ваших! Та глядіть, бо щось лихе ви задумали. Тож нехай ідуть самі чоловіки, та й служать Господеві, оскільки саме того ви бажаєте”. І вигнано їх від фараона. Фараон мав намір погубити ізраїльтян тяжкою працею, однак тепер робив вигляд, ніби глибоко зацікавлений у їхньому добробуті, ніжно турбується за їхніх дітей. Насправді ж він бажав утримувати дітей і жінок в якості заручників, змушуючи таким чином чоловіків повернутися.
Мойсей простягнув свою палицю над землею — повіяв східний вітер і приніс зі собою сарану. “Дуже багато! До цього не було такої сарани, та й потім ніколи не буде!” Хмари сарани закрили небо, потемніла земля; і поїла сарана усі рештки зелені. Фараон поспішно послав за пророками і, коли вони прийшли, сказав: “Згрішив я Господеві, Богові вашому, та й перед вами! А тепер простіть же мій гріх ще цього разу, і помоліться до Господа, вашого Бога, — нехай лише відверне від мене цю смерть!” Вони так і зробили. І знявся сильний західний вітер та й поніс сарану до Червоного моря. Але фараон і цього разу закам'янів у своєму рішенні.