Єгиптяни були на межі відчаю. Кари, яких вони вже встигли зазнати, здавалися нестерпними, і люди сповнились жахом перед майбутнім. Народ поклонявся фараонові як представникові їхнього божества, але тепер чимало з них переконались, що він чинив опір Тому, Кому підкорялись усі стихії. А поневолені євреї, користуючись такими надзвичайними перевагами, ставали дедалі впевненішими у своєму визволенні. Наглядачі вже не наважувалися гнобити їх, як раніше. Увесь Єгипет був охоплений потаємним страхом, щоб пригноблений народ не повстав і не помстився за заподіяне зло. Люди, затамувавши подих, запитували: “Що буде далі?”.
Раптом землю вкрила темрява, така густа і непроглядна, що здавалася “відчутною на дотик”. Люди нічого не бачили, навіть саме повітря, здавалося, стало густим настільки, що було важко дихати. “Не бачили один одного, і ніхто не рухався зі свого місця три дні! В оселях же Ізраїлевих синів було світло”.
Сонце і місяць були об'єктами поклоніння єгиптян; у цій таємничій темряві як народ, так і його боги були вражені силою, яка стала на захист поневолених (Додаток 2). Однак якою б жахливою не була ця кара, вона свідчила про Боже милосердя і Його небажання губити. Бог дав людям час на роздуми та покаяння, перш ніж піддати їх останньому, найжахливішому покаранню.
Нарешті страх все ж примусив фараона піти на подальші поступки. Наприкінці третього дня темряви він прикликав Мойсея і погодився відпустити ізраїльтян за умови, що вони залишать дрібну та велику худобу. “Не зостанеться ані копита… — відповів непохитний єврей, — бо ми й самі не знаємо, чим служитимемо Господеві, поки не прибудемо туди”. Не в силі більше стримувати себе, цар вибухнув гнівом: “Іди геть від мене! Стережися, щоб ти більше не з'являвся переді мною, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!” Фараон почув у відповідь: “Правду сказав ти… Я більше уже не побачу лиця твого”.
“Мойсей став дуже великим в Єгипетськім краї в очах фараонових рабів та в очах усього народу”. Він викликав у єгиптян благоговійний страх. Фараон не наважився заподіяти йому шкоди, оскільки єгипетський народ вбачав у ньому єдину людину, здатну звільнити його від кар. Вони бажали, щоб ізраїльтянам було дозволено вийти з Єгипту. І тільки фараон та жерці до кінця опиралися вимогам Мойсея.
Розділ 24. Пасха
За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 11; 12:1—32
Коли перед єгипетським фараоном уперше була поставлена вимога про звільнення Ізраїлю, він був попереджений і про найстрашнішу кару. Мойсей отримав повеління сказати фараонові: “Так сказав Господь: Син Мій, Мій первенець — то Ізраїль. І кажу тобі: відпусти Мого сина, — щоб він Мені служив. А коли не захочеш відпустити його, то знай, Я вб'ю твого сина, твого первородного” (Вихід 4:22—23). Ізраїльський народ, якого єгиптяни зневажали, був ушанований Богом як хоронитель Його Закону. Завдяки особливим благословенням і привілеям євреї мали перевагу серед інших народів як первороджений син серед своїх братів.
Кара, про яку на самому початку був попереджений Єгипет, повинна була прийти наостанку. Бог — довготерпеливий і багатомилостивий — ніжно турбується про істоти, створені за Його подобою. Якби втрата худоби й урожаю привела Єгипет до покаяння, діти не загинули б; але народ уперто опирався божественному повелінню, тому було завдано останнього удару.
Мойсеєві під страхом смерті було заборонено з'являтися перед фараоном, але непокірний монарх повинен був почути останню вістку від Бога, і Мойсей знову прийшов до нього, виголошуючи жахливий вирок: “Так сказав Господь! Опівночі Я пройду через Єгипет. І помре кожен первісток єгипетської землі від первістка фараона, що сидить на своїм троні, до первістка невільниці, що за жорнами, і все первородне з худоби. І здійметься велике ридання по всій Єгипетській землі, якого не бувало, і більше не буде. А в усіх синів Ізраїлевих — від людини й аж до скотини — навіть пес не гавкне ні на людину, ні на скотину, щоб ви знали, що Господь ставить різницю між Єгиптом і між Ізраїлем. І прийдуть усі ці раби твої до мене і поклоняться мені, кажучи: Вийди ти та ввесь народ, що слухає тебе. Після цього я вийду”.
Перед виконанням цього вироку Господь через Мойсея дав вказівку ізраїльському народові щодо виходу з Єгипту, наголошуючи особливим чином на тому, як їм уникнути кари, що має надійти. Кожна сім'я — сама або разом з іншою — повинна була заколоти ягня або козеня “без вади” і горсткою ісопу покропити кров'ю “на обидва бокові одвірки і на верхній одвірок у домах”, щоб ангел-губитель, проходячи опівночі, обминув такий дім. Вони повинні були спожити печене ягня з прісним хлібом та гіркими травами вночі; їсти його, за словами Мойсея, вони мали наступним чином: “Стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете їсти його з поспіхом. Це Пасха для Господа!”
Господь об'явив: “І перейду Я тієї ночі по Єгипетськім краї і повбиваю в Єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню суд… І буде кров знаком на домах, де перебуватимете ви, — і побачу ту кров, і обмину вас. І не впаде на вас згубна кара, коли Я каратиму Єгипетський край”.
На згадку про це велике визволення усі наступні покоління ізраїльського народу повинні були щорічно відзначати цей день. “І стане той день для вас пам'яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа, у всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його!” Відзначаючи це свято в усі наступні роки, вони мали розповідати дітям історію свого великого визволення, як звелів Мойсей: “То відкажете: це жертва — Пасха в честь Господа, що обминув доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгиптян, а доми наші зберіг”.
Крім того, первісток — від людей і від худоби — належав Господеві й лише через викуп міг знову стати власністю людини. Так Ізраїль мав виявляти свою вдячність за те, що його первістки, які за законом повинні були розділити долю первістків Єгипту, тобто загинути, завдяки викупній жертві милостиво збережені: “Бо кожен первородний Мій, — говорить Господь, — того дня, коли Я ударив кожного первістка в Єгипетськім краї, Я посвятив Собі кожного первістка в Ізраїлі від людини аж до скотини, — Мої вони будуть” (Числа 3:13). Після того, як Господь встановив служіння в скинії, Він обрав для Себе покоління Левія для служіння в святині замість первородного серед Ізраїлевих синів. “Мені вони дані з-поміж Ізраїлевих синів, замість первородного з Ізраїлевих синів… узяв Я їх Собі” (Числа 8:16). Проте весь народ на знак вдячності за Божу милість повинен був вносити викуп за первородних синів (Числа 18:15—16).
Пасха повинна була не лише нагадувати про звільнення з Єгипту, а й символічно вказувати на значно більше викуплення, яке мав здійснити Христос, звільняючи Свій народ з рабства гріха. Жертовне ягня уособлює Божого Агнця, в Котрому — наша єдина надія на спасіння. Апостол Павло писав: “Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений” (1 Коринтянам 5:7). Потрібно було не тільки заколоти пасхальне ягня, а й покропити його кров'ю одвірки; так само й людина приймає заслуги Христової крові. Ми повинні вірити, що Він помер не тільки за увесь світ, а й за кожного із нас особисто. Ми маємо прийняти Його викупну жертву особисто для себе.
Ісоп, за допомогою якого кропили кров'ю, став символом очищення; його використовували для очищення прокажених і тих, хто занечистився дотиком до мертвого тіла. Молитва псалмиста свідчить про те, яке велике значення надавалося цьому символу: “Очисти мене ісопом — і буду чистий, обмий мене — і стану біліший від снігу” (Псалми 50:9).