Ягня необхідно було приготувати цілим; не можна було зламати ні одної його кістки, як і жодна кістка Божого Агнця, Котрий мав померти за нас, не повинна була бути зламана (Івана 19:36). Це символізує повноту жертви Христа.
М'ясо потрібно було з'їсти. Недостатньо лише вірити в Христа для отримання прощення гріхів, — вірою ми постійно отримуємо від Нього духовну силу і поживу через Його Слово. Христос сказав: “Якщо ви не будете їсти тіла Сина Людського й пити кров Його, то не матимете в собі життя. Хто їсть тіло Моє і п'є кров Мою, той має вічне життя” (Івана 6:53—54). Пояснюючи значення цих слів, Він сказав: “Слова, які Я говорив вам, це дух і життя” (вірш 63). Ісус прийняв Закон Свого Отця, втілив його принципи у власному житті, виявив його дух і показав його благотворний вплив на серце. Апостол Йоан писав: “І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця” (Івана 1:14). Послідовники Христа повинні бути учасниками Його досвіду. Вони приймають і засвоюють Боже Слово, щоб воно стало силою, яка керує усіма спонуканнями та вчинками. Силою Христа вони змінюються за Його подобою, відображаючи божественні якості. Вони повинні їсти тіло і пити кров Божого Сина, інакше не матимуть у coбі життя. Дух і життя Христа мають стати духом і життям Його учнів.
Ягня потрібно було споживати з гіркими травами на спогад про гіркоту єгипетського рабства. Так само й ми, приймаючи тіло та кров Христа, робимо це з розкаяним серцем, пам'ятаючи про свої гріхи. Вживання у їжу прісного хліба також мало своє значення. У законі про Пасху ясно вказано, щоб під час святкування цього свята в їхніх оселях не було жодної закваски; цієї постанови суворо дотримувалися усі юдеї. Подібним чином усі ті, хто бажає прийняти від Христа життя й поживу, повинні звільнитися від закваски гріха. Апостол Павло писав, звертаючись до Коринтської церкви: “Отож, очистьте стару закваску, щоб стати вам новим тістом… бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не із старою закваскою, ані в розчині злоби й лукавства, але з опрісноками чистоти та істини!” (1 Коринтянам 5:7—8).
Перш ніж отримати свободу, поневолений народ повинен був виявити свою віру в те, що велике визволення здійсниться. На їхніх оселях мав бути знак крові; необхідно було також відокремити себе й свої сім'ї від єгиптян, зібравшись усім разом у власному будинку. Якби ізраїльтяни знехтували хоча б однією з цих вказівок, якби вони не подбали про відокремлення своїх дітей від єгипетських; якби, заколовши ягня, не покропили його кров'ю одвірків або наважилися вийти з дому, їм би загрожувала небезпека. Вони могли б щиро вірити, що зробили все необхідне для спасіння, але щирість не врятувала б їх. Усі, котрі не прислухалися б до Господніх вказівок, втратили б своїх первістків від руки губителя.
Саме послухом народ мав засвідчити свою віру. Так само всі, котрі сподіваються на спасіння через заслуги Христової крові, повинні усвідомити, що й вони особисто мають докласти зусиль, аби отримати спасіння. Хоча від покарання за гріх нас може звільнити лише Христос, ми, в свою чергу, повинні залишити гріх і обрати послух. Людина спасається вірою, а не ділами, однак віра виявляється у вчинках. Бог віддав Свого Сина на смерть як умилостивлення за гріх; Він явив світло правди, дорогу життя, створив для людини сприятливі умови, дав постанови та переваги, і тепер людина має можливість скористатися цими рятівними засобами, вона повинна цінувати і використовувати засоби, надані їй Богом, а саме: вірити і підкорятись усім божественним вимогам.
Коли Мойсей передав Ізраїлю Божі вказівки щодо визволення, то “схилився народ, — і вклонивсь до землі”. Світла надія на свободу, жахливе усвідомлення кари, що насувалася на гнобителів, турботи і клопоти, пов'язані з поспішним виходом, — усе це на деякий час поглинуло почуття вдячності до милосердного Визволителя. Чимало єгиптян почали визнавати Бога євреїв як єдино правдивого Бога; вони навіть благали дозволити їм знайти захист у домах ізраїльтян, коли ангел-губитель проходитиме землею. Їх приймали з радістю, і вони поклялися з того часу служити Богові Якова і вийти з Єгипту разом із Божим народом.
Ізраїльтяни виконали Божі вказівки. Потай вони швидко приготувалися в дорогу. Збиралися сім'ями, пасхальне ягня було приготовлене і спечене на вогні, були готові й опрісноки та гіркі трави. Батько як священик сім'ї кропив кров'ю одвірки і заходив до оселі, де вже знаходилася його сім'я. Мовчки, поспіхом вони споживали пасхальне ягня. Охоплений благоговінням, народ молився і чекав, а серце кожного первородного — чи то сильного чоловіка, чи малої дитини — трепетно билося, охоплене невимовним страхом. Батьки і матері стискали в обіймах своїх улюблених первістків, думаючи про той жахливий удар, який мав бути завданий тієї ночі. Проте в жодну оселю Ізраїлевих синів не завітав ангел смерті. Знак крові — знамено захисту Спасителя — залишався на їхніх дверях, і губитель обминув їх.
Опівночі “сталося велике ридання в Єгипті, бо не було дому, де б не було померлого”. Усі первістки краю, “від первенця фараона, що сидить на своїм престолі, аж до первенця полоненого, що у в'язничному домі, і кожного первородного скотини” загинули від руки губителя. Гордість кожної сім'ї великого єгипетського царства була вельми принижена. Почулися крики й голосіння ридаючих. Фараон і його придворні з блідими обличчями тремтячи стояли, вражені невимовним жахом. В цей час фараон згадав свої слова: “Хто Господь, щоб слухатись слова Його, і відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і Ізраїля не відпущу!”
Тепер його гордість, що кинула виклик Небесам, була перетворена на порох. І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі та й сказав: “Устаньте, вийдіть з-посеред народу мого ви самі, і сини Ізраїлеві. І йдіть, служіть Господеві, як ви домагались! Також дрібну вашу худобу, і скотину велику забирайте, як ви бажали; ідіть геть і поблагословіть мене”. Царські радники і увесь народ також квапили ізраїльтян вийти із краю, поспішно бо казали: “Усі ми помремо!”
Розділ 25. Вихід
За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 12:34—51; 13—15
З палицями в руках, підперезані, взуті в сандалі ізраїльтяни мовчки стояли, охоплені благоговійним страхом, з серцями, сповненими надії, очікуючи царського указу про свій вихід. До світанку вони вже були в дорозі. Під час злиття пораз — прояву Божої сили, яка запалила віру в серцях рабів і навела жах на їхніх поневолювачів, ізраїльтяни поступово почали сходитись до землі Ґошен; і хоча їхній вихід відбувся зненацька, дещо все ж було зроблено для організації та керівництва величезною масою людей; людей поділили на групи, на чолі яких стали призначені керівники.
Вийшли з Єгипту “близько шестисот тисяч чоловік піхоти, крім дітей, а також багато різноплеменного люду піднялися з ними”. Серед ізраїльтян були не тільки спонукувані вірою в Ізраїлевого Бога; більше було таких, котрі лишень бажали врятуватися від кар, або ж таких, що пішли за загальною масою через цікавість, викликану пануючим усюди збудженням. Такі люди завжди були перешкодою і пасткою для Ізраїлю.
Народ узяв також зі собою “дрібну й велику худобу, дуже великий маєток”. Це була власність ізраїльтян, які не продали свого майна фараонові, як це вимушені були зробити єгиптяни. Яків та його сини привели зі собою до Єгипту свої отари, де вони вельми розмножились. Перед виходом з Єгипту ізраїльтяни, за вказівкою Мойсея, зажадали винагороди за свою підневільну працю, і єгиптяни, котрі дуже бажали звільнитися від їхньої присутності, не відмовляли їм. Раби вийшли, забравши добро, награбоване в них їхніми поневолювачами.
То був день завершення подій, відкритих Авраамові в пророчому видінні за кілька століть до цього: “Потомки твої будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами вони, і гнітитимуть їх чотириста років. Але над народом, якому служитимуть вони, Я вчиню суд і вони вийдуть з великим маєтком” (Буття 15:13—14) (Додаток 3). Минуло 400 років. “І сталося саме того дня — вийшли всі Господні війська з Єгипетського краю”. Залишаючи Єгипет, ізраїльський народ виніс зі собою дорогоцінний спадок — кості Йосифа, що стільки часу очікували виконання Божої обітниці і у важкі роки неволі нагадували Ізраїлю про визволення.