“Я буду співати Господеві,
бо дійсно звеличився Він, —
коня й вершника його кинув у море!
Моя сила та пісня — Господь,
і Він став мені Спасителем!
Він мій Бог, — і прославлю Його,
Він Бог батька мого, — і звеличу Його!
Господь — Муж війни, Єгова — Йому ім'я!
Колісниці фараонові й військо його вкинув у море,
а вибірні його трійкові у Червоному морі затоплені.
Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь!
Правиця Твоя, Господи, прославилась силою,
правиця Твоя розгромила ворога, Господи!..
“Хто подібний Тобі серед богів, о Господи?
Хто подібний Тобі у Святості величній?
Страшний у славі твориш чудеса!..
Милосердям Своїм проводив народ, якого визволив,
Своєю силою Ти ввів у житло Своєї святині!
Почули народи — і затремтіли…
Напали на них страх та жах,
через велич рамена Твойого замовкли, як камінь,
аж поки перейде народ Твій, о Господи,
аж поки перейде народ, що його Ти набув!
Ти їх уведеш, і їх посадиш на гору спадку Твого,
на місці, яке вчинив, Господи, житлом Своїм…”
(Вихід 15:1—17)
Немов гучний голос безодні, лунав величний спів численного ізраїльського сонму. Цю пісню підхопили жінки Ізраїля, котрі разом із Маріям, сестрою Мойсея, повиходили з бубнами й танцями. Далеко над пустелею і морем лунав радісний спів, відбиваючись ехом у горах: “Співайте Господеві, бо дійсно звеличився Він”.
Ця пісня та велике звільнення, яке в ній оспівується, залишили слід, котрий ніколи не зітреться з пам'яті єврейського народу. З покоління в покоління її повторювали пророки і співці Ізраїлю, підкреслюючи, що Єгова є силою і визволенням для тих, хто довіряє Йому. Ця пісня — надбання не тільки єврейського народу. Вона вказує на майбутнє знищення усіх ворогів праведності, на остаточну перемогу Божого Ізраїлю. Пророк на острові Патмос бачив безліч людей, одягнених у білий одяг, котрі перемогли і стояли “на морі склянім, змішаному з вогнем, і мали гуслі Божі. І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця” (Об'явлення 15:2—3).
“Не нам, Господи, не нам, але імені Своєму дай славу за милість Твою, за правду Твою!” (Псалми 113:9). Ось яким духом пройнята пісня, якою Ізраїль оспівує своє визволення; цей самий дух повинен перебувати в серцях усіх, хто любить і боїться Бога. Звільнивши наші душі від рабства гріха, Бог здійснив для нас визволення значно більше, ніж визволення євреїв біля Червоного моря. Подібно до євреїв у давнину, ми повинні славити Господа серцем, душею й устами “за чудеса Його синам людським”. Хто роздумує над великими Божими милостями і не забуває навіть найменших Його дарів, той підпережеться радістю і серце його співатиме Господеві. Благословення, які отримуємо щодня з руки Божої, а понад усе — смерть Ісуса, Який віддав Своє життя, щоб подарувати нам щастя й небеса, повинні стати для нас джерелом постійної вдячності. Яку милість, яку незрівнянну любов виявив Бог до нас, нещасних грішників, з'єднавши нас зі Собою, щоб ми були Його особливим скарбом! Яку жертву приніс наш Відкупитель, щоб ми могли називатися Божими дітьми! Прославляйте Бога за благословенну надію, запропоновану нам у великому Плані викуплення, за небесну спадщину і Його багаті обітниці, прославляйте Його за те, що Ісус живе, аби заступатися за нас.
“Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене”, — говорить Творець (Псалми 49:23). Усі небожителі однодушно прославляють Бога. Нам потрібно навчитися ангельської пісні нині, аби ми могли співати її тоді, коли станемо в їхні сяючі лави. Скажемо разом із псалмистом: “Хвалитиму Господа, поки живу, співатиму Богу моєму, аж поки існую!” “Хай Тебе вихваляють народи, о Боже, хай славлять Тебе всі племена!” (Псалми 145:2; 66:6).
Бог у Своєму Провидінні привів євреїв до неприступних гір над морем, щоб виявити Свою силу у їх визволенні та належним чином упокорити гордих поневолювачів-єгиптян. Бог міг би спасти ізраїльтян й іншим чином, але Він обрав саме такий шлях, аби випробувати їхню віру та зміцнити довір'я до Нього. Якби змучений, наляканий народ повернув назад в той час, як Мойсей наказав рухатися вперед, Бог ніколи не відкрив би для них шляху. “Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходолом” (Євреям 11:29). Підійшовши до самої води, ізраїльтяни засвідчили цим, що вірять слову Божому, яке передав їм Мойсей. Вони зробили все, що було їм під силу, а тоді Всемогутній Ізраїлів розділив море і проклав для них дорогу.
Це великий урок на всі часи. Часто життя християнина сповнене небезпек й обов'язків, які видаються непосильними. В уяві постають картини, що передвіщають загибель попереду, рабство або смерть — позаду. Але Божий голос наказує: “Іди вперед”. Ми повинні підкоритися цьому повелінню, навіть якщо наші очі нічого не бачать у темряві і ми відчуваємо холодні хвилі біля своїх ніг. Перешкоди, що заважають нам рухатися вперед, ніколи не зникнуть перед тими, хто сумнівається і вагається. Хто бариться з послухом, очікуючи, коли зникне остання тінь сумніву і не загрожуватиме невдача або поразка, — ніколи не стане слухняним. Голос невір'я нашіптує: “Давай почекаємо, поки зникнуть усі перешкоди і ми ясно побачимо шлях”. Але віра сміливо кличе вперед, усього сподіваючись та ні в чому не сумніваючись.
Хмара стала для єгиптян стіною темряви, в той час як для євреїв — великим струменем світла, яке освітлювало весь табір і шлях перед ними. Так само події, допущені Провидінням, укидають невіруючого у темряву і розпач, у той час як для віруючої душі вони сповнені світлом і миром. Шлях, яким веде Бог, може пролягати через пустелю або море, але це найбільш безпечний шлях.
Розділ 26. Від Червоного моря до Синаю
За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 15:22—27; 16—18
Від Червоного моря ізраїльтяни знову рушили в дорогу під проводом хмарного стовпа. Перед їхніми очима відкривалась досить похмура картина: позбавлені рослинності гори, неродючі рівнини, а далеко позаду простягалося море, берег якого був укритий тілами їхніх ворогів. Однак свідомість здобутої свободи сповнювала серця радістю, а тому ніхто не нарікав.
Але за три дні подорожі вони не могли знайти води. Взяті зі собою запаси води скінчилися. Ізраїльтяни втомлено брели спаленою сонцем пустелею, не маючи чим вгамувати спрагу. Мойсей, якому ця місцевість була знайома, знав те, чого не знали інші, а саме: у Марі, на найближчій стоянці, джерельна вода була непридатною до пиття. З великою тривогою він спостерігав за хмарним стовпом, який вказував дорогу. Мойсей зовсім занепав духом, коли в народі почулися радісні крики: “Вода! Вода!” Щасливі люди з нетерпінням кинулися до джерела, як раптом розпачливий зойк вирвався з сотень уст — вода виявилася гіркою.
Охоплені жахом і відчаєм, вони докоряли Мойсеєві за те, що повів їх такою дорогою; люди забули, що Мойсея, як і їх, провадила таємнича хмара, позначена божественною присутністю. Прикро вражений Мойсей вчинив те, що забули зробити вони. Він ревно благав Бога про допомогу. “І показав йому Господь дерево, і він кинув його у воду, — і стала вода солодкою!”. Так через Мойсея була дана Ізраїлеві обітниця: “Коли дійсно ти будеш слухатись голосу Господа, Бога твого, і робитимеш слушне в очах Його, і будеш дотримуватись Заповідей Його, і виконувати всі постанови Його, то ні одної з хвороб, що Я навів на Єгипет, не наведу на тебе, бо Я — Господь, Лікар твій!”.
З Мари ізраїльтяни вирушили до Еліму, де знайшли “дванадцять водних джерел та сімдесят пальм”. Тут вони зупинилися на кілька днів, перш ніж рушити до пустелі Сін. Через місяць після виходу з Єгипту вони вперше отаборилися в пустелі. Запаси провізії, взяті зі собою, почали вичерпуватися. Рослинність у пустелі була бідною, і їхні отари зменшувалися. Як прогодувати таку кількість народу? Сумніви терзали їхні душі, і люди знову почали ремствувати. Навіть начальники і старійшини разом із народом нарікали на вождів, поставлених Богом: “Коли б ми були повмирали від Господньої руки в Єгипетськім краї, коли ми сиділи коло казанів з м'ясом, коли ми їли хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб поморити голодом усю громаду”.