Після поразки амаликитян Бог звелів Мойсею: “Напиши це на пам'ятку в книзі та вклади Ісусові в серце, що повністю зітру Я пам'ять Амаликову з-під небес”. Перед смертю великий вождь передав своєму народові урочисте доручення: “Пам'ятайте, що зробив з вами Амалику дорозі, після виходу з Єгипту, як він напав на тебе в дорозі і повбивав між тобою всіх ослаблених, що відставали, коли ти був стомлений та знесилений; і він не боявся Бога… мусиш стерти пам'ять Амалика з-під небес. Не забудь же!” (Повторення Закону 25:17—19). Про цей нечестивий народ Господь сказав: “Рука Амалика проти престолу Єгови” (Вихід 17:16).
Амаликитяни були обізнані щодо Господнього характеру та Його верховної влади, але не мали страху Божого, наважилися чинити опір Його могутності. Чудеса, здійснені Мойсеєм в Єгипті, стали об'єктом глузувань амаликитян, які насміхалися над побоюваннями навколишніх народів. Вони поклялися своїм богам знищити євреїв, аби жоден із них не врятувався, вихвалялися, нібито Бог Ізраїлів безсилий перешкодити їм. Ізраїльтяни нічим їм не загрожували і не завдали жодної шкоди. Їхня агресія була безпідставною. Знищенням Божого народу вони прагнули показати всім свою ненависть до Бога, виявити відкритий непослух. Амаликитяни здавна були запеклими грішниками, а їхні злочини волали до Бога про помсту, однак Його милість все ще кликала їх до покаяння; здійснивши напад на втомлених, беззахисних ізраїльтян, амаликитяни підписали цим вирок собі. Бог піклується про найслабших Своїх дітей. Жодна жорстокість або насильство над ними не залишаються непоміченими Небом. Божа рука, як щит, простягається над усіма, хто любить і боїться Його; нехай люди остерігаються цієї руки, бо вона тримає меч правосуддя.
Недалеко від того місця, де тепер отаборились ізраїльтяни, проживав Їтро, Мойсеїв тесть. Їтро чув про звільнення євреїв і тепер вирушив, щоб зустрітися з ними та повернути Мойсеєві його дружину і двох синів. Вісники повідомили великого вождя про їхнє наближення, і він із радістю вийшов назустріч, а після привітань запровадив до свого намета. Через небезпеки, пов'язані з виходом ізраїльського народу з Єгипту, Мойсей відіслав свою сім'ю до тестя, але тепер знову міг насолоджуватися їхнім товариством. Мойсей розповів Їтро про всі ті чудеса, які Бог учинив Ізраїлю. Це втішило патріарха, котрий благословив Господа; разом із Мойсеєм та старійшинами він приніс жертви і узяв участь в урочистому бенкеті, влаштованому на згадку про милість Божу.
Їтро, котрий деякий час залишався з ними, дуже швидко зауважив, якими тяжкими були обов'язки, покладені на Мойсея. Підтримувати лад і дисципліну серед численної маси необізнаного і недосвідченого народу було неабиякою справою. Мойсей, визнаний народом керівник і суддя, змушений був піклуватися не тільки про загальні інтереси народу та визначати обов'язки; до нього зверталися також із різними спірними питаннями. Це був своєрідний засіб, що давав йому змогу навчати людей, як він сам про це сказав: “…Оголошую постанови Божі та закони Його”. Та Їтро не схвалював цього, кажучи: “Занадто тяжка для тебе праця. Не під силу справитись з нею тобі одному. Справді стомишся ти”. Він порадив Мойсеєві призначити відповідних людей, поставивши їх тисячниками, сотниками і десятниками. Вони мають бути “мужами здібними, богобоязливими, справедливими, некористолюбними”. Вони мали судити визначені справи, тоді як найскладніші та найсерйозніші питання надалі підлягали розгляду Мойсеєм, котрий, за словами його тестя, повинен стати “посередником для народу перед Богом, підносячи справи до Нього”. “І навчай їх постановам і законам, вказуй їм шлях, яким вони мають іти, і справи, які повинні робити”. Ця порада була прийнята; вона не тільки принесла полегшення Мойсеєві, а й сприяла запровадженню кращого порядку.
Господь особливо вшанував Мойсея, творячи його руками чудеса; але він, хоча й вибраний, щоб навчати інших, не вважав себе за такого, котрий не потребує навчання. Вибраний вождь Ізраїлю охоче прислухався до порад побожного мідіянського священика та скористався його мудрим планом.
З Рефідіму народ рушив далі, йдучи за хмарним стовпом. Їхній шлях пролягав через випалені сонцем рівнини, стрімкі гори й скелясті бескиди. Часто, коли ізраїльтяни перетинали піщані пустелі, суворі гори, немов бастіони, заступали їм шлях, створюючи враження, що дорога вперед неможлива. Та підійшовши ближче, вони зауважували, що стіна гір не була монолітною, в різних місцях виявлялися ущелини, і їхньому погляду відкривалися нові простори. Тепер вони йшли глибоким межигір'ям, укритим дрібним камінням. Це була велична, вражаюча картина. Поміж скель, що на сотні футів підносилися з обох боків, наскільки сягало око, можна було бачити живий потік людей, овець та іншої худоби. А перед ними в урочистій величі здіймалася гора Синай. Хмарний стовп зупинився на її вершині, і люди розкинули намети на рівнині біля її підніжжя. Це місце повинно було стати їхньою домівкою майже на рік. Уночі вогняний стовп запевняв їх у божественному захисті, а під час їхнього сну землю м'яко вкривав небесний хліб.
Світанок золотив темні хребти гір, а сяючі сонячні промені, що проникали у вузькі та глибокі ущелини, видавалися змученим мандрівникам променями милості від престолу Божого. Величні й разом з тим суворі гори, що оточували їх з усіх боків, стояли в своїй самотності, як величні пам'ятники вічності. Ця картина викликала почуття урочистості й благоговіння. Людина починала усвідомлювати, якою слабкою й нерозумною вона є в присутності Того, Хто “гори ті зважив на вазі, а взгір'я — шальками” (Ісаї 40:12). Тут Ізраїль мав отримати найпрекрасніше об'явлення, будь-коли дане Богом людям. Тут Господь зібрав Свій народ, щоб, проголошуючи святий Закон, показати йому священний характер Божих вимог. У душах ізраїльтян мали відбутися величезні, докорінні зміни, тому що неволя і довгий час перебування серед ідолопоклонників призвели їх до згубних наслідків, позначилися на характерах і звичках; Бог працював над тим, щоб дати їм пізнання про Себе, піднести на вищий моральний рівень.
Розділ 27. Закон, даний Ізраїлю
За основу цього розділу взято книгу Вихід, розділи 19—24
Невдовзі після того, як Ізраїль отаборився біля Синаю, Мойсей був покликаний зійти на гору для зустрічі з Богом. Він піднявся стрімкою кам'янистою стежкою і наблизився до хмари, яка свідчила про присутність Єгови. Це був час, коли Ізраїль мав увійти в тісні та особливі відносини із Всевишнім Богом — стати Церквою і народом, який перебуває під правлінням Божим. Від імені Божого Мойсей повинен був проголосити народові: “Ви бачили, що Я зробив Єгиптянам, як носив вас на крилах орлиних, і привів до Себе. Тож тепер, якщо справді послухаєтесь Мого голосу і будете дотримуватись Заповіту Мого, то станете Моєю власністю з-поміж усіх народів, бо вся земля — Моя! А ви будете в Мене царством священиків, народом святим”.
Повернувшись до табору, Мойсей скликав старійшин Ізраїлю і передав божественну вістку. Ізраїльтяни відповіли: “Усе, що Господь говорив, зробимо!”. Таким чином, вони уклали урочистий Заповіт з Богом, пообіцявши прийняти Його як свого Правителя, завдяки чому стали в особливому значенні цього слова Його підданими.
Знову їхній вождь піднявся на гору, і Господь промовив до нього: “Ось Я до тебе прийду в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив і тобі навіки”. Зустрічаючи на своєму шляху труднощі, ізраїльтяни були схильні нарікати на Мойсея й Аарона, звинувачуючи їх у тому, що вони вивели Ізраїль з Єгипту, аби погубити їх. Господь мав намір вшанувати Мойсея перед ними, щоб вони могли довіряти його настановам. Бог бажав, аби проголошення Його Закону відбулося велично та благоговійно, що відповідало б святому Божому характеру. Люди мали усвідомити, що до всього, пов'язаного зі служінням Богові, слід ставитися із незвичайною шанобливістю. Господь сказав Мойсеєві: “Іди до людей, і освячуй їх сьогодні і завтра, і нехай вони виперуть одежу свою. І нехай вони будуть готові до третього дня, бо третього дня зійде Господь на гору Синай на очах усього народу”. Протягом днів, що передували цій події, всі мали присвятити час серйозному приготуванню, щоб гідно з'явитися перед Богом. Як тіло, так і одяг мали бути чистими. І коли Мойсей вказуватиме їм на гріхи, вони повинні були вдатися до посту й молитви, упокоривши себе, щоб їхні серця могли очиститися від усякого зла.