Яка ж велика відповідальність покладена на людей, котрих Бог удостоїв великої честі прославити Його Ім'я на Землі! Як вони повинні остерігатися гріха, щоб не стягнути Його судів і щоб Його ім'я не зазнало ганьби від невіруючих!
Коли Мойсей заступався за Ізраїля, його страх поступився місцем глибокій зацікавленості й любові до тих, кому він, ставши знаряддям у Божих руках, зробив так багато. Господь вислухав його благання і задовольнив безкорисливу молитву. Бог випробував Свого слугу; Він піддав перевірці його вірність і любов до грішного, невдячного народу, і Мойсей з честю витримав це випробування. Його відданість Ізраїлю випливала не із самолюбних спонукань. Добробут вибраного Божого народу був для нього дорожчим за особисту честь, ціннішим за перевагу стати батьком могутнього народу. Богові були до вподоби його вірність, простота серця та чесність, і Він доручив йому, вірному пастирю, великий обов'язок — привести Ізраїль до обіцяного краю.
Коли Мойсей, котрий ніс “таблиці свідоцтва”, та Ісус Навин спускалися з гори, вони почули крики і галас збудженої юрби, охопленої шаленством. Перше, що спало на думку Ісусові Навину, професійному воїнові, — що на ізраїльтян напали вороги. “Крик бою в таборі!” — вигукнув він. Але Мойсей точніше визначив причину галасу. Звуки, що долинали, свідчили не про битву, а про гулянку. “Це не гомін переможців, і не поразки плач — я чую голос співу!”.
Наблизившись до табору, вони побачили людей, які з криками витанцьовували навколо свого ідола. Це була сцена язичницького гуляння, імітація ідолопоклонницьких свят Єгипту — як же вона відрізнялася від урочистого, благоговійного поклоніння Богові! Мойсей був приголомшений. Щойно він перебував у присутності Божої слави і, хоч був попереджений про події в таборі, проте не був готовий стати свідком аж такого жахливого виродження Ізраїлю. Він запалав гнівом. На знак огиди до їхнього злочину він кинув кам'яні таблиці на землю, і вони розбилися перед очима народу; це свідчило про те, що Бог розірвав Свій Заповіт з ізраїльтянами, оскільки вони порушили його.
Опинившись у таборі, Мойсей пройшов через натовпи бенкетуючих; узявши ідола, він кинув його у вогонь. Те, що від нього залишилося, Божий слуга перетворив на порох і вкинув його до потоку, що виходив з гори; після цього він примусив народ пити цю воду. Так була показана повна нікчемність бога, якому вони поклонялися.
Великий вождь покликав свого брата, який був винуватий у тому, що сталось, і суворо запитав: “Що тобі заподіяли ці люди, що ти гріх великий навів на них?”. Аарон намагався захистити себе, посилаючись на голосні вимоги людей і запевняючи, що, якби він не виконав їхніх наполягань, вони б заподіяли йому смерть. “Нехай не палає гнівом мій пан, — сказав він, — ти сам знаєш цей народ, і як їх тягне до зла. І вони сказали мені: зроби нам бога, щоб ішов перед нами, бо той чоловік Мойсей, що вивів нас із Єгипетського краю, — не знаємо, що з ним сталося. І сказав я до них: хто має золото, — поздіймайте з себе. І вони віддали його мені, а я кинув у вогонь, — і вийшло оте теля”. Він хотів змусити Мойсея повірити, що сталося чудо: золото, вкинуте у вогонь, під дією надприродної сили перетворилося на теля. Однак ці виправдання і відмовки не допомогли йому. Він отримав по заслугах як головний винуватець.
Та обставина, що Аарон більше за всіх був благословенний і вшанований, робила його гріх ще огиднішим. Саме Аарон, “святий Господній” (Псалми 105:16), зробив ідола і оголосив свято. Призначений стати устами Мойсея, про кого Сам Бог засвідчив: “Я знаю, що він добре буде говорити” (Вихід 4:14), не зупинив ідолопоклонників у їхньому зухвалому намірі, який став викликом Небесам. Той, кого використав Бог, щоб покарати єгиптян та їхніх богів, спокійно міг слухати, як народ вихваляв литого боввана: “Оце твій бог, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетського краю!”. Він, котрий мав честь бути із Мойсеєм на горі, спостерігав славу Господню, бачив, що в явленні тієї слави не було нічого, що могло б спонукати до створення ідола, проміняв цю славу на подобу вола. Той, кому Бог доручив керівництво народом у відсутності Мойсея, схвалив бунт. “А на Аарона Господь дуже розгнівався, так, що хотів знищити його” (Повторення Закону 9:20). І все ж у відповідь на щире заступництво Мойсея життя Аарона було збережене; упокорившись та розкаявшись у великому гріху, він знову заслужив ласку в Божих очах.
Якби Аарон мав відвагу стати на захист справедливості, незважаючи на наслідки, він міг би не допустити відступництва. Коли б він залишався Непохитним у вірності Богові та звернув увагу на небезпеку, яка виходила від Синаю, нагадавши людям про урочистий Заповіт із Богом, коли вони обіцяли підкорятися Його Закону, то зло можна було б зупинити. Але готовність Аарона задовольнити бажання людей, спокій та впевненість, з якими він узявся за виконання їхніх планів, надали їм сміливості зробити ще більший гріх, аніж той, що спав їм на думку спочатку.
Народ пізніше порівнював суворі докори Мойсея, його обурення, з яким він розбив священні таблиці Закону, коли повернувся у табір і протистав бунтівникам, з приємною мовою та улесливими манерами його брата, і симпатії людей, звичайно, були на боці Аарона. Щоб виправдати себе, Аарон намагався всю відповідальність за виявлену особисту слабкість, свою поступливість вимогам людей перекласти на народ; та незважаючи на це, люди були в захопленні від його делікатності та терплячості. Але Бог судить інакше, ніж людина. Поступливість Аарона та його бажання усім догодити засліпили йому очі, й він не помічав, наскільки мерзенним був дозволений ним злочин. Його поведінка, що схвалювала гріх в Ізраїлі, коштувала життя тисячам людей. Як же відрізнялася поведінка Мойсея, котрий, вірно виконуючи Божий вирок, зумів показати, що добробут Ізраїлю для нього дорожчий за власний добробут, славу й життя!
Серед усіх гріхів, за які нас карає Бог, найтяжчими вважаються ті, які спонукають інших чинити зло. Бог бажає, щоб Його слуги довели свою вірність, чесно засудивши гріх, яким би болісним не був цей процес. Люди, удостоєні виконувати божественну місію, не повинні бути слабкими, поступливими пристосуванцями. Вони не прагнуть самозвеличення або уникнення неприємних обов'язків, але з непохитною вірністю виконують Божу справу.
Хоча Бог вислухав молитву Мойсея і пощадив Ізраїля, однак відступництво мало бути покаране по справедливості. Якщо беззаконня і непокора, в які з дозволу Арона впав народ, не були б негайно знешкоджені, вони переросли б у повстання, призводячи людей до нечестя й неминучої загибелі. Зло потрібно було викорінити шляхом найсуворіших дій. Ставши у воротах табору, Мойсей звернувся до народу: “Хто за Господа — до мене!”. Хто не завинив у відступництві, повинен був стати праворуч Мойсея, а ті, що були винні, але розкаялись, — ліворуч. Народ виконав наказ. Виявилося, що покоління Левія не взяло участі в ідолослужінні. Серед інших поколінь було чимало таких, які, хоча й згрішили, але засвідчили тепер своє розкаяння. Однак більшість людей, переважно з “різноплеменного люду”, яка наполягала на тому, щоб зробити литого ідола, досі залишалася серед затятих бунтівників. В Ім'я Господа, Бога Ізраїлевого, Мойсей звелів тим, хто стояв праворуч від нього і не заплямував себе ідолопоклонством, підперезатися мечами і знищити усіх нерозкаяних. “І полягло з народу того дня близько трьох тисяч чоловік”. Призвідники беззаконня були поголовно знищені, незважаючи на своє становище, родинні зв'язки чи дружбу; але всі, хто покаявся і впокорився, були помилувані.
Ті, що здійснювали цей страшний суд, діяли на підставі божественного авторитету, виконуючи вирок Небесного Царя. Остерігайтеся, щоб у своїй сліпоті не засудити й не звинуватити ближніх, але коли Бог наказує виконати Його вирок над нечестивими, необхідно Йому підкоритися. Ті, котрі виконали цю болісну справу, засвідчили свою відразу до бунту та ідолопоклонства, більш повно присвятили себе на справу служіння правдивому Богові. Господь оцінив їхню вірність, виділивши особливим чином покоління Левія.