Ізраїльтяни зрадили Царя, Котрий рясно обдарував їх усіма благами і владі Котрого вони добровільно поклялися підкорятися. З метою утвердження божественного правління зрадників спіткала справедлива кара. Проте навіть у цьому була виявлена Божа милість. Відстоюючи Свій Закон, Бог водночас надав свободу вибору і можливість розкаятись усім. Винищені були лише ті, котрі вперто не бажали розкаятись.
Гріх необхідно було покарати на свідчення навколишнім народам — Бог не підтримує ідолопоклонства. Здійснюючи правосуддя над винними, Мойсей, як знаряддя Боже, повинен був залишити в письмовій формі урочисте і грізне засудження цього злочину. Коли ізраїльтяни засуджували б у майбутньому ідолопоклонство сусідніх племен, їхні вороги у відповідь на це звинувачували б їх у тому, що народ, котрий називав Єгову своїм Богом, зробив лите теля і поклонявся йому біля Хориву. Після того, що сталось, хоча вони й змушені будуть визнати цей ганебний факт, все ж ізраїльтяни зможуть розповісти про страшну долю порушників Закону на доказ того, що їхній гріх не був схвалений або виправданий.
Любов не менше ніж справедливість вимагала, щоб гріх був покараний. Бог є не тільки Охоронцем, а й Повелителем Свого народу. Він знищує запеклих бунтівників, щоб вони й інших не призвели до загибелі. Зберігши життя Каїна, Бог показав Всесвіту, до яких наслідків призводить непокараний гріх. Вплив, який справили на потомків Каїна його життя та вчення, призвів увесь світ до такого стану морального занепаду, що його необхідно було знищити водами потопу. Історія допотопного світу свідчить про те, що довголітнє життя не може вважатись благословенням для грішника. Велике Боже довготерпіння не змогло покласти край нечестю. Чим довшим було життя людей, тим зіпсутішими вони ставали.
Так було і з відступництвом біля Синаю. Якщо б гріх не був відразу покараний, наслідки виявилися б такими самими. Землю спіткало б розтління, як і за днів Ноя. Пощада відступників породила ще більше зло, аніж те, причиною якого стало збереження життя Каїнові. Божа милість допускає страждання тисяч людей, аби мільйони могли бути збереженими від караючих судів. Для спасіння багатьох людей Бог змушений карати їх невелику кількість. Більше того, коли люди відступили від Бога, вони втратили право на Його захист, і в такому разі увесь народ наражався на небезпеку з боку ворогів. Якби зло не було відразу знищене, ізраїльтяни незабаром стали б здобиччю своїх численних могутніх ворогів. Для добра Ізраїлю і на науку всім прийдешнім поколінням необхідно було відразу ж покарати злочин. Не меншою милістю щодо самих грішників було й те, що їхнім гріховним діям був одразу ж покладений край. Якщо б їхнє життя було збережене, то той самий дух, який спонукав їх до повстання проти Бога, виявився б у ненависті й розбраті, доки врешті-решт вони не знищили б одні одних. Саме через любов до світу, до Ізраїлю і навіть до грішників так швидко і з такою страшною суворістю був покараний цей злочин.
Коли народ опам'ятався й усвідомив потворність свого переступу, жах охопив увесь табір. Люди боялися, що кожний, хто завинив у злочині, буде знищений. Зглянувшись на їхнє горе, Мойсей пообіцяв благати Бога за них.
“Великого гріха допустились ви, — сказав він, — а тепер я зійду до Господа, — може, спокутую ваш гріх…” Він пішов і, сповідаючись перед Богом, сказав: “О, величезним гріхом завинили ці люди, — вони зробили собі золотого бога! О, коли б Ти простив їхній гріх! А як ні, — то викресли мене з книги Своєї, яку Ти написав”. Відповіддю було: “Хто згрішив проти Мене, того викреслю із книги Своєї. А тепер іди, веди цей народ туди, куди Я заповідав тобі. Ось Мій ангел йтиме перед тобою. А як навідаюсь до них, я покараю їх за їхній гріх!”.
Молитва Мойсея спрямовує наші думки до небесних записів, які містять імена усіх людей; в них вірно зазначені вчинки — добрі Чи погані. У книзі життя записані імена тих, котрі будь-коли служили Богові. Якщо ж хтось із них відходить від Бога, продовжуючи вперто грішити, робить своє серце твердим і нечутливим для впливу Святого Духа, то імена таких на суді будуть викреслені з книги життя, і в результаті їх спіткає загибель. Мойсей розумів, якою страшною буде доля грішника; водночас, якщо б ізраїльський народ мав бути відкинутим Господом, то він бажав, щоб і його ім'я було викреслене разом з їхніми; він не в змозі буде дивитися, як Божі суди падатимуть на тих, котрі були так милостиво визволені. Посередництво Мойсея у молитві за Ізраїль є прикладом заступництва Христа за грішників. Але Господь не дозволив, щоб Мойсей, подібно до Христа, поніс на собі вину грішників. “Хто згрішив проти Мене, — сказав Він, — того викреслю із книги Своєї”.
З глибоким сумом народ ховав померлих. Три тисячі впали від меча; незабаром після цього у таборі почалася моровиця; їх було також попереджено, що божественна присутність надалі не супроводжуватиме їх у дорозі. Єгова оголосив: “Я ж Сам не піду серед вас, — бо ви народ тугошиїй, щоб Я не вигубив вас в дорозі”. Потім надійшло повеління: “Поздіймайте ваші прикраси з себе, а Я вже знаю, що чинитиму з вами”. Увесь табір зараз перебував у жалобі. У покорі та розкаянні “поздіймали Ізраїлеві сини свої прикраси під горою Хорив”.
Згідно з божественним повелінням, намет, що служив тимчасовим місцем поклоніння, був винесений “далеко поза табір”. Це було ще одним доказом того, що Бог залишив їх. Він з'являтиметься лише Мойсеєві, а не народові. Люди гостро відчували цей докір, багатьох мучило сумління; їм здавалося, що усе це віщує ще більше лихо. Чи не тому Господь забрав Мойсея з табору, щоб повністю знищити їх? Проте вони не були залишені без надії. Намет було розкинуто поза табором — Мойсей назвав його “скинією зібрання”. Усі, хто щиро розкаювався і бажав навернутися до Господа, входили до неї, щоб визнати там власні гріхи і отримати Його милість. Коли ж люди поверталися до своїх наметів, Мойсей входив до скинії. З напруженою увагою народ чекав якоїсь ознаки, яка свідчила б про те, що заступництво прийняте. Якщо Бог захоче зустрітися з ним, тоді можна буде сподіватися, що не будуть повністю знищені. Коли хмарний стовп з'являвся і зависав над входом до скинії, народ плакав від радості, “підводився та й вклонявся, кожен при вході до намету свого”.
Мойсеєві були добре відомі порочність і сліпота доручених його опіці людей; він знав ті труднощі, з якими йому прийдеться боротись. Але Божий слуга розумів: щоб управитись з цим народом, необхідна допомога Єгови. Мойсей благав про більш повне відкриття Божої волі та запевнення в Його присутності. Дивися, — Ти кажеш мені: веди цей народ, але Ти не сповістив мене, кого пошлеш зо мною. А ще Ти сказав: “Я знаю твоє ім'я, і ти знайшов ласку в очах Моїх. Тож коли я справді знайшов ласку в очах Твоїх, то об'яви мені дорогу Свою, щоб я пізнав Тебе і знайшов ласку в очах Твоїх. Зглянься й на те, що це народ Твій”.
Господь йому відповів: “Я Сам піду з тобою і введу тебе у спокій”. Однак Мойсея це не задовольнило. Його душу пригнічувала думка про жахливі наслідки, які очікують Ізраїль у тому випадку, якщо Бог залишить Свій народ в жорстокості та нерозкаяності. Йому було важко погодитись з тим, що він не матиме нічого спільного зі своїми братами, а тому молився, щоб Божий народ знову знайшов ласку в Його очах і щоб ознака Його присутності й надалі супроводжувала їх у дорозі. “Якщо Ти Сам не йтимеш, то не виводь нас звідси. Та й по чому мені пізнати, що я знайшов ласку в очах Твоїх, я і народ Твій? Чи ж не тим, що Ти підеш із нами? Тим і будемо відрізнятись, я та народ Твій від усіх народів, що на поверхні землі”.
І Господь сказав: “Те, що ти зараз бажаєш, зроблю, бо ти знайшов ласку в очах Моїх, і Я знаю ім'я твоє”. Та пророк усе ще продовжував благати. Він отримав відповідь на усі свої молитви, але його душа прагнула все більших доказів Божої милості. Тепер він просив того, чого не просила ще жодна людина: “Покажи мені славу Свою”.
Бог не докорив йому за самовпевненість, але милостиво відповів: “Я покажу перед тобою всю Мою славу”. Неприхована слава Божа; ні один смертний не міг споглядати її і залишитися живим, але Мойсеєві було обіцяно, що він побачить божественну славу такою мірою, в якій здатний буде витримати її. Знову він був покликаний на гірську вершину, а потім рука, котра створила світ, котра “гори переставляє, й не знають вони” (Йова 9:5), узяла цю людську посудину з пороху земного, могутнього мужа віри, й поставила його в ущелині скелі в той час, коли перед ним переходитиме слава Божа і все добро Його.