Цей досвід, а найбільше обітниця, що Божественна присутність супроводжуватиме його, запевнили Мойсея в тому, що його справа матиме успіх; він вважав це набагато важливішим за всю мудрість Єгипту й за всі свої досягнення як державного діяча і полководця. Жодна земна сила, майстерність чи знання не можуть зрівнятися з постійною присутністю Бога.
Для грішника найстрашніше — упасти в руки живого Бога, але Мойсей стояв один у присутності Вічного і не відчував страху, бо його душа перебувала в гармонії з волею Творця. Псалмист говорить: “Коли б я бачив беззаконня у серці своєму, то Господь не почув би мене” (Псалми 65:18). Але “благовоління Господа до тих, що бояться Його, і Свій заповіт Він відкриває їм” (Псалми 24:14).
Божество сповістило про Себе: “Господь, Господь, — Бог милосердний, і ласкавий, довготерпеливий, і многомилостивий та вірний, Котрий зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочин і гріх, та не залишає нічого без кари”.
“Мойсей швидко впав на коліна й вклонився до землі”. І знову він благав Бога пробачити беззаконня Свого народу та прийняти їх як Свій спадок. Його молитва була почута. Господь милостиво обіцяв ще раз явити Ізраїлю Свою ласку і задля нього здійснити такі чудеса, які “не були вчинені на всій землі і в жодного народу”.
Протягом 40 днів і ночей Мойсей залишався на горі, й увесь цей час, як і першого разу, його життя було збережене чудодійним чином. Нікому більше не було дозволено піднятись з ним на гору; під час його відсутності ніхто не міг навіть наблизитися до гори. За Божим велінням патріарх приготував дві кам'яні таблиці й узяв їх зі собою на гору; і знову Господь “написав на таблицях слова Заповіту — Десять Заповідей” (Додаток 5).
За довгий час, проведений у спілкуванні з Богом, обличчя Мойсея почало відображати славу божественної присутності. Коли він сходив з гори, його обличчя випромінювало сліпуче сяйво, хоча він і не знав про це. Таке ж сяйво освітлювало обличчя Стефана, коли він стояв перед своїми суддями. “Всі, що сиділи в синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице Ангела!” (Дії 6:15). Аарон і увесь народ відсахнулися від Мойсея, “боялися підійти до нього”. Зауваживши їхнє збентеження і страх, але не знаючи причини цього, він просив їх наблизитися. Мойсей розповів їм про Божу обітницю примирення, запевнивши, що вони знову віднайдуть ласку в Його очах. У голосі Мойсея люди відчували лише любов і благання; нарешті один ізраїльтянин наважився наблизитися до нього. Охоплений благоговійним страхом, не в змозі нічого сказати, він мовчки вказав на обличчя Мойсея, а потім на небо. Великий вождь зрозумів значення цього жесту. Усвідомлення своєї провини, думка про те, що вони все ще перебувають під божественним осудом, не давали людям змоги зносити небесне світло, яке сповнило б їх радістю, якби вони залишались слухняними Богові. Відчуття провини викликає страх. Вільна від гріха душа не матиме бажання ховатися від небесного світла.
Мойсей мав багато чого розповісти їм; зрозумівши причину їхнього страху, він закрив своє лице покривалом і робив так щоразу, коли повертався до табору після спілкування з Богом.
Цим сяйвом Господь бажав дати Ізраїлю уявлення про святу, високу природу Свого Закону та славу Євангелія, відкриту у Христі. Коли Мойсей був на горі, Бог представив йому не тільки таблиці Закону, а й поділився Планом спасіння. Мойсей бачив, що всі прообрази і символи іудаїзму вказували на жертву Христа, і небесне світло, що зливалося з Голгофи, з не меншою силою, аніж слава Божого Закону, променіло на обличчі Мойсея. Те божественне світло символізувало славу Заповіту, видимим посередником якого був Мойсей — представник єдиного правдивого Заступника.
Слава, що відобразилася на обличчі Мойсея, є прообразом благословень, які завдяки посередництву Христа отримає Божий народ, котрий дотримується Його Заповідей. Вона свідчить про те, що чим тіснішим буде наш зв'язок із Богом, чим глибшим — пізнання Його вимог, тим більше ми уподібнюватимемося до божественного образу і тим палкішим буде наше бажання стати співучасниками божественного єства.
Мойсей став прообразом Христа. Подібно до того, як заступник Ізраїлю закривав своє обличчя, оскільки сяйво слави було нестерпним для народу, так і Христос, божественний Посередник, прийшовши на Землю, сховав Свою божественність під людським тілом. Якби Він прийшов зодягненим у небесне сяйво, то не зміг би наблизитись до грішників. Вони не знесли б слави Його присутності. Тому Він упокорив Себе і прийшов у “подобі гріховного тіла” (Римлянам 8:3), щоб таким чином відшукати пропащих і підняти їх із прірви гріха.
Розділ 29. Ворожнеча сатани проти Закону
Перша спроба сатани знищити Божий Закон, до якої він удався, коли перебував серед безгрішних небожителів, здавалося, на деякий час мала успіх. Тоді було зваблено чимало ангелів, однак очевидна перемога сатани закінчилася поразкою, відлученням від Бога і вигнанням з Небес.
Коли цей конфлікт повторився на Землі, сатана, на перший погляд, знову здобув перемогу. Через переступ людина стала його в'язнем, існування людини на Землі перейшло під контроль архібунтівника. Здавалося, сатані був відкритий шлях до встановлення незалежного царства; він кинув виклик владі Бога та Його Сина. Але План спасіння дав людині змогу знову увійти в гармонію з Богом через дотримання Його Закону; він дав змогу як людині, так і Землі бути врешті-решт викупленими з-під влади лукавого.
Знову сатана зазнав поразки і знову вдався до омани, сподіваючись перетворити свою поразку на перемогу. Щоб підбурити грішний людський рід до повстання, він звинуватив Бога у несправедливості, через те, що Він дав можливість людині порушити Його Закон. “Чому Бог, знаючи наслідки гріха, — говорив майстерний спокусник, — дозволив, щоб людина зазнала випробування, згрішила та накликала на себе страждання і смерть?”. І діти Адама, забувши про Боже довготерпіння та милість, завдяки яким їм було дане ще одне випробування, не приймаючи до уваги чудової і страшної жертви, якої коштувало Цареві неба повстання сатани, прислухалися до нашіптувань спокусника і нарікали на Того, Хто Єдиний міг врятувати їх від згубної сили гріха.
І сьогодні тисячі душ повторюють ті самі заколотницькі нарікання на Бога. Вони не розуміють, що позбавити людину свободи вибору — означає відібрати в неї привілей бути розумною істотою і перетворити її на звичайний автомат. Бог не бажає силувати волю людини, котра була створена морально вільною істотою. Як і мешканців всіх інших світів, послух людини мав бути випробуваний, але вона ніколи не може опинитися в таких умовах, коли поступка гріху була б крайньою необхідністю. Бог не дозволить, щоб людину спіткали спокуса або випробування, яким вона не зможе опиратися. Бог подбав про те, щоб у людини було все необхідне і вона ніколи не зазнала б поразки в боротьбі зі сатаною.
Коли люди намножились на Землі, майже увесь світ був охоплений бунтівним духом. Знову здавалося, що сатана отримав перемогу. Але всемогутня сила ще раз зупинила беззаконня, очистивши Землю від морального бруду водами потопу.
Пророк говорить: “Бо коли звершуються на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди. Хоч був би нечестивий помилуваний, проте справедливості він не навчиться… а на величність Господа він не зверне уваги!” (Ісаї 26:9—10). Так сталося після потопу. Врятувавшись від Його судів, мешканці Землі знову повстали проти Господа. Двічі світ відкинув Божий Заповіт та Його постанови. Як допотопний світ, так і нащадки Ноя відмовилися від божественної влади. Тоді Бог уклав Заповіт із Авраамом та обрав народ, котрий мав стати хоронителем Його Закону. Однак сатана одразу ж почав розставляти свої тенета, щоб спокусити і знищити цей народ. Діти Якова були спокушені укладати шлюби із язичниками і поклонятися їхнім ідолам. Та Йосиф залишався вірним Богові; його відданість являла собою постійне свідчення на користь правдивої віри. Аби загасити це світло, сатана використав заздрість Йосифових братів, через що був проданий як раб до язичницької країни. Проте Бог керував подіями так, щоб єгипетський народ міг отримати пізнання про Нього. І в домі Потіфара, і у в'язниці Йосиф пройшов школу, яка в поєднанні зі страхом Божим підготувала його до високої посади прем'єр-міністра держави. З фараонового палацу його вплив і знання про Бога поширювались по всій країні. Ізраїльський народ у Єгипті процвітав і багатів, а ті, котрі залишалися вірними Богові, користувалися великим впливом. Язичницькі жерці з тривогою спостерігали за тим, як нова релігія завойовує симпатії народу. Підбурювані сатаною, керуючись його ворожістю проти Небесного Бога, вони вирішили загасити це світло. Їм була доручена освіта спадкоємця престолу; і під впливом духу рішучої протидії Богові та відданості ідолослужінню був сформований характер майбутнього монарха; це призвело до утисків і жорстокості щодо євреїв.