Скинія була споруджена так, щоб її можна було розбирати і переносити під час усіх мандрувань Ізраїлю. Тому вона повинна бути малою, не більш, ніж 55 футів (біля 17 м) у довжину, 18 футів (5,5 м) у ширину й висоту. Проте це була велична споруда. Для виготовлення Скинії та предметів, що мали знаходитися в ній, використовувалося дерево акації, яка менше, ніж інші породи дерев, котрі можна було знайти на Синаї, піддається гниттю. Стіни являли собою вертикальні дошки, вставлені у срібні гнізда та прикріплені кільцями до стовпів; усе це було вкрите золотом, від чого складалося враження, ніби вся споруда виготовлена із суцільного золота. Дах Скинії складався з чотирьох верств покривал: нижній шар — “зі суканого вісону, і блакиті, і пурпуру та з кармазину з херувимами мистецької роботи”, три інші — з козячої вовни, баранячих на червоно пофарбованих шкір, а також із синіх шкір, покладених так, щоб забезпечити повний захист скинії.
Святилище було розділене на два відділення чудовою, розкішною завісою, або покривалом, підвішеним на позолочених стовпах; така ж завіса закривала вхід до першого відділення. Ці завіси, як і внутрішнє покриття, що утворювало стелю, були найкрасивішої гами кольорів — голубого, пурпурового і темно-червоного, — які чудово поєднувалися: вкриті візерунками із золотих і срібних ниток, зображали херувимів, ангелів, які мають відношення до служіння в небесній Святині та є службовими духами для Божого народу на Землі.
Священний намет знаходився на відкритій території, що звався двором, і був відгороджений завісами, або ширмами з вісону, прикріпленими до мідних стовпів. Вхід до подвір'я був зі сходу, і закривався завісами з коштовної матерії мистецької роботи, хоч і не настільки розкішними, як завіси Святині. Завіси подвір'я були майже наполовину нижчі за стіни Скинії, тому ззовні її було добре видно. На подвір'ї біля входу стояв мідний жертівник всепалення. На ньому спалювались усі жертви, що приносилися Господеві; роги жертівника кропилися викупною кров'ю. Між жертівником і входом до Скинії стояла мідна умивальниця, виготовлена із дзеркал, добровільно пожертвуваних ізраїльськими жінками. Тут священики повинні були обмивати руки і ноги щоразу, коли входили до святині або наближалися до жертівника, щоб здійснити всепалення Господеві.
У першому відділенні, або у Святому, знаходився стіл для показного хліба, семисвічник і жертівник кадіння. Стіл для показного хліба стояв з північної сторони. І стіл, і вінець, що його прикрашав, були вкриті чистим золотом. Щосуботи на цьому столі священики клали дванадцять свіжоспечених хлібів — по дві купи і скроплювали їх ладаном. Хліб, який забирали, вважався святим; його могли їсти тільки священики. З південного боку знаходився свічник із сімома лампадами. Його галузки, прикрашені золотими квітами витонченої роботи, нагадували лілії. Весь свічник був зроблений із суцільного зливка золота. Оскільки в Скинії не було вікон, свічник ніколи не гасили, і вони вдень та вночі освітлювали приміщення. Перед завісою, яка відокремлювала Святе від Святого святих — місця безпосередньої Божої присутності — стояв золотий кадильний жертівник. На ньому вранці та ввечері священик кадив фіміам; роги жертівника мазали кров'ю жертви за гріх, а у великий день викуплення його кропили кров'ю. Вогонь на цьому жертівнику був запалений Самим Богом, і його свято оберігали. Вдень і вночі по усій Святині та навкруг неї поширювалися пахощі святого фіміаму.
За внутрішньою завісою знаходилося Святе святих — місце прообразного служіння примирення і заступництва; ця своєрідна ланка єднала небо і землю. У цьому відділенні стояв ковчег, зроблений з акації, ззовні й зсередини вкритий золотом, обрамлений угорі золотим вінцем. Ковчег був Місцем збереження кам'яних таблиць, на яких Сам Бог написав Десять Заповідей. Тому він називався ковчегом Божого свідоцтва, або ковчегом Заповіту: Десять Заповідей були основою Заповіту, укладеного між Богом та Ізраїлем.
Віко священного ковчега називалося престолом благодаті. Воно також було зроблене із суцільного зливка золота, над яким з обох боків здіймалися два золотих херувими. Одне крило кожного херувима було піднесено догори, а інше, на знак пошани і смирення, прикривало тіло (Єзекіїля 1:11). Поза херувимів — обличчя звернені одне до одного, а погляди з благоговінням спрямовані вниз, на ковчег, — символізувала шанобливе ставлення небожителів до Божого Закону та їхнє зацікавлення у здійсненні Плану спасіння.
Над престолом благодаті знаходилася Шекіна — знак божественної присутності; поміж двома херувимами Бог оголошував Свою волю. Іноді божественні слова передавав первосвященикові голос із хмари. Часом світло зливалося на ангела, що стояв праворуч, і це означало схвалення або прийняття; якщо ж тінь або хмара вкривала херувима, що стояв ліворуч, то це означало несхвалення або відкинення.
Божий Закон, що зберігався в ковчезі, був великим мірилом праведності та суду. Цей Закон оголошував смерть тому, хто його порушував, але над Законом містився престол благодаті, над яким відкривалася Божа присутність; завдячуючи примиренню, грішник, що розкаявся, отримував прощення. Так у служінні Христа задля нашого відкуплення, символічно представленому служінням у святині, “милість та істина спіткалися, справедливість та мир поцілувалися” (Псалми 84:11).
Людська мова нездатна змалювати ту славну картину, яка відкривалася всередині святині: облицьовані золотом стіни відбивали світло золотого свічника, різнокольорові, розкішні завіси із сяючими на них зображеннями ангелів, стіл і жертівник кадіння також виблискували золотом; за другою завісою був священний ковчег із таємничими херувимами, а над ним — свята Шекіна, видима слава присутності Єгови, — все це було лише слабким відображенням слави Божого храму на небесах, великого центру Божої діяльності з метою спасіння людини.
На побудову святині пішло майже півроку. Коли вона була закінчена, Мойсей перевірив усю роботу будівничих, порівнюючи її зі зразком, показаним йому на горі, та звіряючи із вказівками, отриманими від Бога. “Як Господь наказав, так і зробили вони. І поблагословив їх Мойсей”. З великим зацікавленням ізраїльтяни юрмилися навкруги, щоб подивитися на священну споруду. В той час, як вони з почуттям задоволення благоговійно споглядали цю картину, хмарний стовп опустився над святинею та огорнув її. “А слава Господня наповнила Скинію”. Божественна велич була присутньою там, і навіть Мойсей деякий час не міг увійти до Скинії. З величезним хвилюванням народ сприйняв ознаку того, що чин людських рук прийнятий. Жодним вигуком вони не засвідчили свою радість. Усіх охопило відчуття урочистості та благоговіння. Почуття, що переповнювали серця людей, вилилися в сльозах радості й тихих щирих словах подяки за те, що Бог удостоїв їх Своєю присутністю.
Згідно з божественним повелінням для служіння у святині було обране покоління Левія. З найдавніших часів кожний чоловік був священиком у своїй сім'ї. За днів Авраама священство вважалося первородним правом найстаршого сина. Тепер замість усіх первістків Ізраїлю Господь прийняв покоління Левія для служіння у святині. Удостоївши їх такої честі, Він тим засвідчив, що схвалює їхню вірність, виявлену у служінні Йому та у виконанні Його судів над Ізраїлем, який відступив і став поклонятися золотому тельцю. Але право священства в поколінні Левія поширювалося лише на сім'ю Аарона. Тільки Аарон та його сини мали право служити перед Господом; на інших представників цього покоління був покладений обов'язок догляду за Скинією та предметами, що в ній знаходилися. Вони повинні були допомагати священикам під час служіння, але не мали права приносити жертви, кадити фіміам або дивитися на святі предмети без покриття.