Вживання алкогольних напоїв ослаблює тіло, затьмарює розум, руйнує моральність. Воно заважає людям зрозуміти недоторканість святині та обов'язковість виконання Божих вимог. Усі, на кого покладалися священні обов'язки служіння, повинні були відзначатися справжньою поміркованістю, щоб їхній незатьмарений розум міг відрізняти добро від зла, аби вони твердо відстоювали принципи та діяли мудро, справедливо і милостиво.
Такий самий обов'язок покладено на кожного послідовника Христа. Апостол Петро наголошує: “Але ви — вибраний рід, царственне священство, народ святий, люд власності Божої” (1 Петра 2:9). Бог вимагає, щоб наше служіння було до вподоби Йому. Вживання алкогольних напоїв завжди матиме наслідки, подібні до тих, яких зазнали ці священики Ізраїлю. Сумління стане нечутливим до гріха; людина настільки призвичаїться до нього, що вже не бачитиме різниці між буденними і святими речами. Як в такому разі ми зможемо відповідати мірилові божественних вимог? “Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — є храмом Духа Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Адже ви куплені дорогою ціною. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, бо вони Божі” (1 Коринтянам 6:19—20). “Отож, чи ви їсте, чи п'єте, чи що інше робите, — усе робіть на Божу славу” (1 Коринтянам 10:31). До Христової церкви усіх століть звернене урочисте та страшне застереження: “Якщо хто зруйнує Божий храм, того покарає Бог, тому що храм Божий святий, а цей храм — ви!” (1 Коринтянам 3:17).
Розділ 32. Закон і заповіти
Адам і Єва при творінні отримали пізнання Божого Закону; їм були відомі його вимоги, Заповіді були записані в їхніх серцях. Коли людина згрішила, Закон не зазнав змін, але для того, щоб вона могла знову стати на шлях послуху Богові, була запроваджена особлива система служіння. Було дано також обітницю про Спасителя і призначено жертвоприношення, які вказували на смерть Христа як на величну жертву за гріх. Але якби Божий Закон ніколи не порушувався, то не існувало б смерті, і не було б потреби у Спасителі, а отже, не було б потреби і в жертвах. Адам навчав своїх нащадків Божому Закону; ці знання передавалися від батька до сина впродовж усіх наступних поколінь. Однак, незважаючи на те, що Бог милостиво подбав про всі необхідні для викуплення людини заходи, лише декотрі особистості прийняли їх, виявляючи послух. Через переступи світ настільки занурився в пороки, що виникла необхідність очистити його від розтління водами потопу. Ной та його сім'я дотримувалися Закону; Цей муж навчав своїх нащадків дотримуватися Десяти Заповідей. Коли люди знову відійшли від Бога, Він обрав Авраама, про котрого сказав: “Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої” (Буття 26:5). Авраамові був даний обряд обрізання — символ посвячення на служіння Богові, — обітниця: усі, хто його прийняв і дотримуватимуться Божого Закону, будуть чистими від ідолопоклонства. Нащадки Авраама не дотримувались обітниці, про що свідчила їхня схильність до укладення союзів з язичниками та запозичення їхніх звичаїв, що пізніше обумовило причину їхнього перебування в єгипетській неволі. Внаслідок близьких стосунків ізраїльтян з ідолопоклонниками і рабської залежності від єгиптян, божественні Постанови зазнали ще більшого спотворення внаслідок впливу порочного й жорстокого язичницького вчення. Тому, вивівши ізраїльтян з Єгипту, Господь зодягнений у славу, в оточенні Своїх ангелів зійшов на Синай, звідки велично і страшно проголосив Свій Закон перед усім ізраїльським народом.
Але навіть тоді Він не довірив Свої Заповіді пам'яті народу, здатного забувати його вимоги, але написав їх на кам'яних таблицях. Таким чином Бог подбав про те, щоб позбавити Ізраїль усякої змоги змішувати язичницькі традиції з Його святими Постановами, Його вимоги — з людськими обрядами і звичаями. Однак Бог не обмежився лише тим, що дав людям Десять Заповідей.
Оскільки народ виявляв здатність легко піддаватись спокушенню, Господь вирішив не залишати без своєї охорони жодної лазівки, через яку могла б увійти спокуса. Мойсей отримав Повеління записати суди та закони, дані йому Богом, з докладним поясненням вимог. Ці вказівки про обов'язки людини щодо Бога, одне до одного та до чужинців були нічим іншим, як принципами, покладеними в основу Десяти Заповідей, прокоментованими і поданими настільки зрозуміло, що була усунена можливість будь-якої помилки. Вони призначені для того, щоб оберігати святість Десяти Заповідей, написаних на кам'яних таблицях.
Якби людина виконувала Божий Закон, який був даний Адамові після гріхопадіння, якого дотримувались Ной і Авраам, то не виникло б жодної необхідності в обряді обрізання. І якби нащадки Авраама дотримались Заповіта, символом якого було обрізання, вони ніколи не впали б в ідолопоклонство і їм не довелося б зазнати єгипетського рабства; вони зберігали б Божий Закон у серцях, і не виникло б жодної необхідності проголошувати його на Синаї або писати на кам'яних таблицях. Якби народ втілював у життя принципи Десяти Заповідей, тоді не було б потреби в додаткових Постановах, даних Мойсеєві.
Система жертвоприношень з часів Адама також була спотворена його нащадками. Язичницькі забобони, ідолослужіння, жорстокість, аморальність зіпсували просте, сповнене великого значення служіння, встановлене Богом. Тривале спілкування з ідолопоклонниками призвело до того, що ізраїльський народ запозичив багато язичницьких звичаїв, запровадивши їх у своє богопоклоніння. Тому на Синаї Господь дав ясні вказівки щодо жертвоприношень. Після спорудження скинії Бог спілкувався з Мойсеєм із хмари слави, що перебувала над престолом благодаті, й дав йому точні вказівки щодо системи жертвоприношення і форм служіння у Святині. Саме таким чином Мойсей отримав церемоніальний закон і записав його у спеціальну книгу. Різниця була у тому, що Закон Десяти Заповідей, проголошений на Синаї, Бог записав власноручно на кам'яних таблицях, які свято зберігалися в ковчезі.
Багато хто намагається звести ці дві системи в одну; вдаючись до віршів, у яких йдеться про церемоніальний закон, ці люди силкуються довести, що моральний Закон скасований; але це ні що інше, як перекручення Писань. Розбіжність між двома системами велика й очевидна. Церемоніальний закон складався з прообразів, які вказували на Христа, Його жертву і священство. Євреї повинні були виконувати всі ритуали закону з його жертвами й обрядами доти, доки прообраз не зустрінеться з реальністю, що стало можливим через смерть Христа, — Божого Агнця, Який узяв на Себе гріхи всього світу. Відтоді всі жертвоприношення припинилися. Саме цей закон Христос “взяв із середини та й прибив його на хресті” (Колосянам 2:14). Але про Божий Закон Десяти Заповідей псалмист говорить: “Навіки, Господи, слово Твоє на небесах пробуває” (Псалми 118:89). Сам Христос запевняє: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон… Істинно кажу вам…”; далі Христос робить особливий наголос на словах: “Доки небо й земля не минеться, — жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Матвія 5:17—18). Тут Христос не просто викладає вимоги Божого Закону, але запевняє, що ці вимоги існуватимуть доти, доки будуть існувати небо й земля. Божий Закон непорушний, як і Його престол. Божі вимоги залишатимуться в силі протягом усіх віків.
Неємія про Закон, проголошений на Синаї говорить: “І Ти зійшов на гору Синай, говорив з ними з Небес, і дав їм справедливі суди, та правдиві закони, устави та Заповіді добрі” (Неемії 9:13). А Павло, “апостол язичників”, проголосив: “Тому то Закон святий, і Заповідь свята, праведна, і добра” (Римлянам 7:12). Це визначення не може мати відношення ні до чого іншого, окрім Десяти Заповідей; саме цей Закон велить: “Не пожадай” (вірш 7).
Хоча смерть Спасителя й поклала край законові прообразів і символів, та вона аж ніяк не звільнила від обов'язку, який покладає на людину моральний Закон. Навпаки, вже сам факт, що Христові необхідно було померти задля викуплення порушень цього Закону, є доказом того, що він незмінний. Люди, які стверджують, що Христос прийшов скасувати Закон Божий і покінчити зі Старим Заповітом, говорять про юдейську епоху як про вік темряви, уявляючи собі релігію євреїв лише як сукупність форм і обрядів. Однак це є помилкою. На сторінках священної історії, де йдеться про відносини Бога з Його вибраним народом, можна зауважити палаючі сліди великого “Я Є!” (Я есмь). Ніколи людські діти не ставали свідками більших проявів Божої сили та слави, аніж тоді, коли Він, Єдиний, був визнаний правителем Ізраїлю і коли Він дав Закон Своєму народові. Скіпетр правління тримала не людська рука, і величні Постанови невидимого Царя Ізраїлю сприймалися з невимовним благоговінням. В усіх цих об'явленнях Божа слава відкривалася через Христа. Не тільки в час приходу Спасителя, а й упродовж усіх віків після гріхопадіння й обіцяного відкуплення “Бо у Христі Бог примирив світ із Собою…” (2 Коринтянам 5:19). Христос був основою і центром системи жертвоприношення як за часів патріархів, так і в юдейські часи. З часу гріхопадіння наших прабатьків між Богом та людством не існувало прямого зв'язку. Отець віддав увесь світ до рук Христа, щоб через Його посередницьке служіння викупити людину та відстояти авторитет і святість Божого Закону. Усяке спілкування між небом і грішним людством здійснюється через Христа. Це Божий Син дав нашим прабатькам обітницю викуплення. Це Він відкривався патріархам. Адам, Ной, Авраам, Ісаак, Яків та Мойсей збагнули суть Євангелія. Вони очікували спасіння від Того, Котрий зайняв місце людини і поручився за неї. Святі мужі давнини спілкувалися зі Спасителем, Який у людському тілі мав прийти в наш світ, а декотрі з них розмовляли з Христом і небесними ангелами віч-на-віч.