Христос не тільки провадив євреїв по пустелі, в особі Ангела, в Котрому перебувало Ім'я Єгови і Котрий, зодягнений у хмарний стовп, ішов поперед народу, — саме Він і дав Закон Ізраїлю (Додаток 7)
Оточений величчю на Синаї, Христос у присутності всього народу проголосив Десять Заповідей Закону Отця. Саме Він вручив Мойсеєві Закон, написаний на кам'яних таблицях.
Це Христос звертався через пророків до Свого народу. Апостол Петро у Листі до християнської церкви писав, що пророки “звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, сущий в них, коли Він сповіщав про Христові страждання і наступну за ними славу” (1 Петра 1:10—11). Христос звертається до нас зі сторінок Старого Завіту. “Бо свідчення Ісусове, — то дух пророцтва” (Об'явлення 19:10).
Перебуваючи серед людей та навчаючи їх, Христос спрямовував їхні думки до Старого Завіту. Він говорив юдеям: “Дослідіть Писання, бо через них ви думаєте мати вічне життя, — вони ж свідчать про Мене” (Івана 5:39). У той час Писання складалося лише з книг Старого Завіту. І знову Божий Син проголошує: “Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!” А далі додає: “Якщо Мойсея й Пророків не слухають, то навіть коли б хто й із мертвих воскресне, — не повірять!” (Луки 16:29, 31).
Церемоніальний Закон був даний Христом. Навіть тоді, коли його вже не потрібно було дотримуватися, апостол Павло показав євреям його справжні значення та цінність, вказуючи на те місце, яке він посідає в Плані викуплення та по відношенню до діяльності Христа; великий апостол назвав цей закон славним, гідним свого божественного Творця. Урочисте служіння у Святині символізувало великі істини, які повинні були відкритися у прийдешніх поколіннях. Хмара пахощів, що здіймалася разом з молитвами Ізраїлю, символізує Його праведність; лише завдяки їй молитва грішника може бути почута Богом; заколена жертва всепалення вказувала на прийдешнього Відкупителя, а сяйво у Святому святих було видимим знаком божественної присутності. Таким чином протягом усіх віків темряви й відступництва в серцях людей зберігалася жива віра, доки не надійшов час приходу обітованого Месії.
Ісус був світлом Свого народу — Світлом для світу ще до того, як прийшов на Землю в людському тілі. Перші промені світла, що пронизували темряву, в яку гріх огорнув світ, походив від Христа. Кожний промінь небесного світла, який освітлює мешканців Землі, походить від Нього. У Плані викуплення Христос — Альфа й Омега — Перший і Останній.
Відтоді, як Спаситель, проливши Свою кров для відпущення гріхів, вознісся на небеса, щоб “з'явитися перед Божим лицем за нас” (Євреям 9:24), з Голгофського хреста і з Небесного Святилища зливаються потоки світла. Але отримавши повноту світла, ми не повинні нехтувати і тим світлом, яке в давнину посилалося людям через символи, що вказували на прийдешнього Спасителя. Євангеліє Христа проливає світло на життєвий устрій євреїв, вказуючи на важливе значення церемоніального закону. В міру того, як відкриваються нові істини, а те, що було відоме від початку, постає в більш повному світлі, характер і наміри Бога у Його відносинах із вибраним Божим народом стають зрозумілішими. Кожний додатковий промінь світла, який ми отримуємо, дає глибше розуміння Плану відкуплення, є втіленням божественної волі у спасінні людей. Ми зауважуємо нову красу і силу Богонатхненного Слова та з більшим інтересом досліджуємо його сторінки.
Багато хто вважає, що це Бог спорудив стіну розділення поміж євреями і світом; що це Він значною мірою позбавив решту людства Своєї любові та турботи, зосередивши її виключно на Ізраїлі. Але в наміри Бога не входило, щоб Його народ робив таку межу розділення між собою та своїми ближніми. Серце Безмежної Любові відкрите для усіх мешканців Землі. Хоч вони й відкинули Бога, Він постійно намагався відкритися їм, аби вони скористалися Його любов'ю. Він дарував вибраному народові Своє благословення, щоб він в свою чергу міг бути благословенням для інших.
Бог покликав Авраама, благословив і вшанував його; вірність патріарха стала світлом для людей у тих країнах, де він жив. Авраам не цурався людей. Він підтримував дружні стосунки з правителями навколишніх народів, і декотрі з них ставилися до нього з великою повагою, а Його чесність, безкорисливість, хоробрість і великодушність уособлювали Божий характер. Небесний Бог через Свого представника відкривався мешканцям Месопотамії, Ханаану, Єгипту і навіть Содома.
Так, через Йосифа Бог відкрив Себе єгипетському народові, а також усім іншим країнам, які мали зв'язки з цим могутнім царством. Чому Господь вирішив так звеличити Йосифа серед єгиптян? Бог міг би вдатися до якогось іншого засобу у здійсненні Своїх намірів щодо дітей Якова, але Він бажав зробити саме Йосифа світлом і тому підніс його до рівня царського палацу, аби через нього всюди поширювалося небесне світло. Своєю мудрістю та справедливістю, чистотою та доброчинністю у повсякденному житті, відданістю інтересам народу, який належав до числа ідолопоклонників, Йосиф уособлював Христа. В особі свого благодійника, якому був вдячний і якого прославляв увесь Єгипет, цьому язичницькому народові повинна була відкритися любов Творця та Відкупителя.
Через Мойсея Бог також проливав світло перед престолом наймогутнішого царства Землі, щоб усі бажаючі могли пізнати правдивого і живого Бога. Це світло було послане єгиптянам, перш ніж над ними простерлася караюча Божа рука. Після звільнення Ізраїлю з Єгипту вістка про Божу силу поширилася по всіх краях. Навіть войовничі мешканці добре укріпленого Єрихону тремтіли. “Як почули ми про це, — сказала Рахав, — і впало наше серце, і не стало духу в людях зі страху перед вами, бо Господь Бог ваш — Він Бог на небесах угорі й на землі внизу!” (Ісуса Навина 2:11). Через століття після виходу з Єгипту филистимські жерці нагадували своєму народові про єгипетські кари та застерігали, щоб ті не чинили опору Богові Ізраїля. Бог покликав, благословив і звеличив Ізраїль не для того, щоб через послух Його Закону лише вони одні могли користуватися Його ласкою і стати єдиним об'єктом Його благословень; через них Бог бажав відкрити Себе усім мешканцям Землі. Саме з цією метою Він звелів їм залишатись особливим народом, не мати нічого спільного з навколишніми язичницькими народами.
Ідолопоклонство і всі пов'язані з ним гріхи були огидні для Бога, і тому Він звелів Своєму народові не змішуватися з іншими племенами, не “чинити за вчинками їх”, щоб не забути Бога. Він заборонив укладати шлюби з язичниками, щоб їхні серця не відвернулися від Нього.