Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша
За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 11—12
Будівництво Скинії ізраїльський народ розпочав не відразу після прибуття на Сінай; ця священна споруда була встановлена на початку другого року після виходу з Єгипту. Після цього мали місце такі події, як освячення священиків, святкування Пасхи, перепис ізраїльського народу та завершення усіх підготовчих робіт, необхідних для нормального функціонування громадянської та релігійної систем; отже, євреї ще майже рік залишалися біля Сінаю. Тут їхнє служіння набуло більш визначеної форми; були дані закони для управління народом, що сприяло покращенню їхньої організованості ще до того, як вони увійшли до Ханаанської землі.
Система управління в Ізраїлі відрізнялася найдосконалішою організацією, що вражала як своєю завершеністю, так і простотою. Той самий, гідний подиву порядок, що виявляється у досконалості й упорядкованості усього Божого творіння, панував і в єврейському суспільстві. Центром влади і управління, Повелителем Ізраїлю був Сам Бог. Мойсей, призначений Богом вождь народу, від Його імені втілював у життя Небесні закони. Пізніше була обрана Рада із 70 старійшин, щоб допомагати Мойсеєві розглядати справи народу. Далі йшли священики, котрі радилися з Богом у святині. Начальники, або князі, керували поколіннями; їм підпорядковувались “тисячники, сотники, п'ятдесятники і десятники”; нарешті були ті, котрі виконували обумовлені для них обов'язки (Повторення Закону 1:15). Єврейський табір відзначався суворим порядком. Народ поділявся на три великі групи, кожна з яких посідала певне місце в таборі. В центрі знаходилась Скинія; це було місце перебування невидимого Царя. Навколо неї були розташовані священики і левити. За ними таборилися усі інші племена.
Левитам був доручений догляд за Скинією та усіма її предметами як під час стоянок, так і в дорозі. Коли табір вирушав в дорогу, вони повинні були розбирати священний Намет, а прийшовши на нове місце стоянки, — знову споруджувати його. Жодній людині з іншого покоління під страхом смерті не дозволялося наближатися до Скинії. Левити поділялися на три групи — нащадків трьох синів Левія, і кожній з цих груп відводилося певне становище та робота. Перед самою Скинією знаходилися намети Мойсея й Аарона. На південь розташовувалися сини Кегатові, в обов'язки яких входило піклуватися про Ковчег та інші предмети Скинії; на північ — сини Мерарі, котрим було доручено догляд за стовпами Скинії, її підставками, дошками і т.п.; позаду таборилися сини Гершонові, які доглядали за завісами та покриттям Скинії.
Місце кожного покоління було визначене. Вони повинні були вирушати в дорогу і таборитися — кожне під своїм прапором, як наказав Господь: “Отаборяться Ізраїлеві сини кожен при своїм прапорі, за ознакою дому свого батька, — навпроти Скинії Заповіту і навколо стануть табороом… Як вони стоятимуть у таборі, так і рушатимуть, — кожен на своєму місці під своїм прапором” (Числа 2:2, 17). Різноплеменний люд, що супроводжував Ізраїль від Єгипту, не мав права розташовуватися поряд з поколіннями; вони повинні були розміщуватись неподалік від табору, а їхнє потомство виключалося з Господньої громади до третього покоління (Повторення Закону 23:7—8).
Згідно з Божим повелінням, у таборі та на його околицях повинні були підтримуватися бездоганна чистота і суворий порядок. Були також запроваджені правила щодо належного санітарного стану прилеглої до табору території. Кожний, хто був з якоїсь причини нечистим, не мав права входити у табір. Ці заходи були вкрай необхідні для збереження здоров'я такої великої кількості народу, а також для підтримки бездоганного порядку і чистоти, що зумовлювало присутність в Ізраїлі Святого Бога. Так Він звелів: “Бо Господь, Бог твій, знаходиться посеред твого табору, щоб визволяти тебе і віддавати тобі в руки ворогів твоїх. Тому мусить твій табір бути святим…” (Повторення Закону 23:15).
У всіх мандрах Ізраїлю “Ковчег Заповіту Господнього йшов перед ними… щоб знайти місце для зупинки” (Числа 10:33). Священний Ковчег, якого носили сини Кегата і в якому зберігався святий Божий Закон, очолював процесію. Перед ковчегом йшли Мойсей та Аарон; їх супроводжували священики зі срібними сурмами. Вони отримували вказівки від Мойсея, і передавали їх народові голосом сурми. В обов'язки начальника кожної групи людей входило з точністю передавати накази, які повідомлялися звуком сурми. Тих, хто нехтував виконанням таких наказів, карали смертю.
Бог є Богом порядку. На Небесах панує досконалий лад; діяльність небесних ангелів відзначається суворою дисципліною й послухом. І взагалі, успіх приходить лише тоді, коли існує порядок та узгодженість дій. Сьогодні Бог у виконанні Своєї справи вимагає не меншого порядку і дисципліни, ніж за днів Ізраїлю. Усі, хто працює для Нього, повинні діяти розсудливо, не допускаючи недбалості за принципом: “як-небудь”. Бог бажає, щоб Його справа здійснювалася правильно і точно, аби Він міг відзначити її печаткою Свого схвалення.
Сам Бог керував Ізраїлем під час його мандрівки. Хмарний стовп періодично опускався, вказуючи на місце для табору, і залишався над Скинією доти, доки ізраїльтяни повинні були там перебувати. А коли їм потрібно було рушати далі, хмарний стовп знову високо здіймався над священним наметом. Щоразу, коли треба було зупинитись або рушати в дорогу, звучав урочистий голос. І бувало, коли Ковчег вирушав, то Мойсей промовляв: “Устань же, о Господи, і хай розпорошаться Твої вороги! Нехай розбіжаться Твої ненависники від обличчя Твого”. А коли він зупинявся, то говорив: “Спочинь, о Господи, серед незліченних тисяч Ізраїля!” (Числа 10:35—36).
Між Синаєм і Кадешем, що на кордоні з Ханааном, було лише одинадцять днів дороги; бажаючи, якомога швидше увійти в обітовану країну, ізраїльтяни, отримавши нарешті від хмарини знак, вирушили в дорогу. Єгова здійснив великі чудеса, щоб вивести їх з Єгипту, то ж яких благословень можна було сподіватись тепер, коли вони прийняли Його своїм Правителем та уклали з Ним Заповіт, за яким Всевишній визнавав їх Своїм вибраним народом!
Однак багато хто неохоче залишав обжите місце. Ізраїльтяни вже мало не почали вважати його своїм домом. Під захистом гранітних скель, далеко від інших народів, Бог зібрав Свій народ, щоб вручити йому Свій святий Закон. Вони любили звертати свій погляд на священну гору, на сивих вершинах і скелястих бескидах якої так часто відкривалася божественна слава. Це місце, тісно пов'язане з присутністю Бога і святих ангелів, стало для них настільки священним, що байдуже, а то й з радістю залишити його видавалося їм неможливим.
Проте сурма подала голос, і увесь табір вирушив у дорогу; в центрі, як звичайно, несли Скинію; кожне покоління знаходилося на призначеному місці під своїм родинним прапором. Усі з нетерпінням хотіли побачити, в якому напрямку поведе їх хмара. Коли ж вона повернула на схід, де вдалині виднілося лише безладне нагромадження гір, таких похмурих і самотніх, серця багатьох огорнули туга й сумніви.
Чим далі вони йшли, тим важчим ставав шлях. Він пролягав через кам'янисті ущелини та неродючі пустелі. Навкруги простягалась безкрая, “пуста й незаселена земля”, “суха”, “земля тіні смертної”, по “якій ніхто не ходив, і там не оселюється людина” (Єремії 2:6). Скелясті ущелини, наскільки сягало око, були заповнені чоловіками, жінками й дітьми, возами й запряженими в них волами, довжелезними стадами овець та іншої худоби. Вони рухалися вперед повільно і важко. Після тривалої зручної стоянки люди не були готові зносити небезпеку й незручності дороги.