Після трьох днів подорожі в народі почулися нарікання. Початок їм поклав різноплеменний люд, з яких більшість так і не приєдналися повністю до Ізраїлю; вони постійно шукали причини, аби висловити своє незадоволення. Цих людей не влаштовував напрямок, в якому їх вів Мойсей; вони постійно нарікали, незважаючи на те, що Мойсея, як і їх усіх, провадила дивовижна хмара. Незадоволення передавалося як заразна хвороба, і незабаром охопило увесь табір.
Люди знову почали вимагати м'яса. Хоч вони були забезпечені манною у достатній кількості, їх це не задовольняло. Під час єгипетської неволі ізраїльтяни були змушені харчуватися найпростішою їжею, але нестатки і тяжка праця робили і її значною мірою бажаною. Однак багато єгиптян, що приєдналися до них, звикли до вишуканих харчів; саме вони почали нарікати першими. Перед наближенням народу до Сінаю вони, не задовольняючись манною, почали ремствувати, і Господь у відповідь на їхні вимоги дав їм м'яса, але тільки на один день.
Бог без особливих зусиль міг би забезпечувати їх м'ясом, як і манною, але таке обмеження було необхідним для їхнього ж добра. Він мав намір забезпечувати їх їжею, яка дійсно відповідала їхнім потребам, аніж збуджуючі наїдки, до яких чимало з них призвичаїлися в Єгипті. їхні смаки, замість спотворених, мали стати здоровими, щоб отримувати задоволення від їжі, яка від початку призначалася людині — від плодів землі, які Бог дав Адамові та Єві в Едемі. Саме з цієї причини ізраїльтяни були позбавлені м'ясної їжі.
Сатана спокушував їх розцінювати таке обмеження як несправедливе й жорстоке. Він викликав у них пожадливості до забороненого, оскільки розумів, що нестриманість і потурання апетитові призведуть до загострення хтивих почуттів, а тоді вже йому буде значно легше опанувати людьми. Ведучи наступ на людину, автор хвороб і страждань вибирає найбільш її вразливі місця, які може використати з найбільшим успіхом. Вже з того часу як Єва погодилася скуштувати заборонений плід, він через спокушування апетитом значною мірою вводить людей у гріх. Вдавшись до тих самих заходів, сатана змусив Ізраїля нарікати на Бога. Нестриманість у їжі й питті призводить до потурання тваринним пристрастям, відкриваючи шлях до нехтування усіма моральними обов'язками. Зустрівшись зі спокусою, такі люди майже безсилі чинити їй опір.
Бог вивів ізраїльтян з Єгипту, щоб оселити їх у Ханаанській землі — зробити чистим, святим і щасливим народом. Для досягнення цієї мети вони мали пройти школу дисципліни й виховання як для добра власного, так і своїх нащадків. Якби вони приборкали свій апетит, виявляючи послух Його мудрим обмеженням, то слабкості та хвороби були б їм невідомі. Нащадки ізраїльтян визначалися б як фізичним, так і розумовим здоров'ям. Їм були б притаманні такі якості, як чітке усвідомлення істини й обов'язку, проникливий розум і здорові міркування. Однак небажання підкоритися Божим обмеженням і вимогам значною мірою перешкодило їм у досягненні високого ідеалу, який поставив перед ними Бог; вони не отримали благословень, які Він готовий був злити на них.
Псалмист говорить: І спокушали Бога в своїм серці, прохаючи їжі в своїй пожадливості. І говорили вони проти Бога кажучи: “Чи Бог зможе в пустелі трапезу приготувати?” Тож ударив Він у скелю — і води линули з неї, і потекли потоки! “Але чи зможе Він також дати нам хліба? Чи може Він дати м'яса народові Своєму?” Тому-то почув це Господь і розгнівався (Псалми 77:18—21).
Нарікання й обурення були частим явищем у дорозі від Червоного моря до Сінаю, але Бог пробачав їм через їхнє незнання та сліпоту, не карав за гріхи. Все ж після того, як Він відкрився ізраїльтянам біля Хориву, вони отримали велике світло, ставши свідками величі, могутності та милості Бога, через Що їхнє невір'я й незадоволення стали ще тяжчим гріхом. Більше того, вони уклали Заповіт, прийняли Єгову своїм Царем, пообіцявши підкорятися Його владі. Тепер вже їхнє нарікання розцінювалося як повстання, яке вимагало негайного і належного покарання, щоб таким чином уберегти ізраїльський народ від анархії та загибелі. “І загорівся між ними Господній вогонь, і пожер їх у кінці табору” (Числа 11:1). Найзапекліші бунтівники загинули від блискавки з хмарного стовпа.
Охоплені жахом люди благали Мойсея заступитися за них перед Господом. Він зробив це, і вогонь погас. На згадку про кару Мойсей назвав те місце Тавера — “згарище”.
Але зло, яке прийшло на зміну попередньому, було ще гіршим. Здавалося, ті, котрі залишилися живими, мали б упокоритися й покаятись після такої страшної кари, але вони нарікали ще більше. Всюди збиралися люди, ридаючи й голосячи біля своїх наметів. І захотілося мішаній юрбі, що була між ними, їсти так, що й Ізраїлеві сини також стали плакати, говорячи: “Хто нагодує нас м'ясом? Ми пригадуємо рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша прагне: немає нічого, — лише манна перед очима”. Так люди виявили незадоволення їжею, яку дав їм Творець. Проте вони мали постійний доказ, що саме ця їжа відповідає їхнім потребам, бо, незважаючи на труднощі, яких зазнавали, в усіх племенах не було жодного хворого.
Мойсей занепав духом. Він благав, щоб Ізраїль не був знищений, навіть якщо з його покоління мав би вийти великий народ. У своїй любові до них він благав, щоб краще його ім'я було викреслене з книги життя, аніж вони залишаться на загибель. Задля них він ризикував усім, і ось що отримав у відповідь! В усіх своїх труднощах і навіть уявних стражданнях вони звинувачували його; через їхнє гріховне нарікання тягар турботи й відповідальності, покладений на Мойсея, став удвічі важчим, від чого він захитався. У відчаї вождь навіть піддався спокусі виявити недовір'я до Бога. Його молитва була подібна до скарги: “Чому вчинив Ти таке зі Своїм слугою? Чому я не знайшов ласки в очах Твоїх, що Ти поклав тягар усього народу на мене?… Звідки мені взяти м'яса, щоб нагодувати увесь цей народ? Ось вони плачуть передо мною, говорячи: “Дай же нам їсти м'яса! Не під силу мені одному нести увесь люд цей; тяжкий він для мене!”
Господь почув молитву Мойсея і звелів покликати 70 старійшин Ізраїлю, які досягли поважного віку, були достойними мужами, мали здорове мислення й досвід. “Візьми їх до Скинії Заповіту, — сказав Бог йому, — нехай стануть вони там із тобою. Я зійду, і буду розмовляти там із тобою, і візьму від Духа, що на тобі, і покладу на них, — і вони нестимуть із тобою тягар народу, щоб не одному тобі нести його”.
Господь дозволив Мойсеєві вибрати найвірніших і найбільш відповідальних мужів, котрі розділили б з ним тягар, їхній вплив допомагав би стримувати шаленство народу і заспокоювати повстання. Проте таке високе обрання призвело і до серйозних негативних наслідків. Вони ніколи не були б обрані, якби Мойсей виявив віру відповідну з тими доказами Божої сили та доброти, свідком яких він не раз був. Але він дивився на свої труднощі й обов'язки, значно перебільшуючи їх і майже забувши про те, що був лише знаряддям, за допомогою якого діяв Бог. Мойсей не мав виправдання, що навіть найменшою мірою потурав власному духові нарікання, який був прокляттям для всього Ізраїлю. Якби він цілковито покладався на Бога, Господь незмінно провадив би його, посилаючи силу в усіх критичних ситуаціях.
Мойсей отримав повеління приготувати народ до того, що Бог збирався зробити для нього. “Освятіться назавтра, і будете їсти м'ясо; оскільки ви плакали перед Господом, говорячи: “Хто дасть нам їсти м'яса, бо так добре було нам в Єгипті?” Дасть Господь вам м'яса, і ви будете їсти. Не один день ви їстимете, і не два дні, і не п'ять днів, і не десять днів, і не двадцять днів, але цілий місяць, аж поки не знудиться й не спротивіє вам, бо ви знехтували Господом, Котрий серед вас, і плакали перед Ним, нарікаючи: Чого це ми вийшли з Єгипту?”
“Мойсей здивовано вигукнув: Народу, між яким я обертаюсь, шістсот тисяч піхоти, а Ти сказав: Я дам їм м'яса, щоб їли цілий місяць. Хіба вистачило б для них м'яса, якби навіть повбивати всю дрібну і велику скотину? Хіба вистачило б для них, коли б виловити усю морську рибу?” Господь докорив Мойсея за його невір'я: “Чи ж Господня рука вкоротилась? Тепер ти побачиш, чи справдиться Моє слово, чи ні”.