Місія Аарона для Ізраїлю закінчилась. Сорок років тому, коли йому було 83 роки, Бог покликав цього мужа об'єднатися з Мойсеєм задля великої і важливої праці. Він співпрацював зі своїм братом, який вивів Ізраїлевих синів з Єгипту. Аарон підтримував руки великого вождя, коли євреї воювали з Амаликом. Йому було дозволено зійти на гору Синай, перебувати там у присутності Бога і побачити Його славу. Господь доручив сім'ї Аарона священицьке служіння, вшанував його високим саном Первосвященика. Він підтримував його у святому служінні під час жахливого виявлення божественної кари над Кореєм та його спільниками. Саме завдяки заступництву Аарона припинилася кара. Коли двоє його синів були знищені через те, що знехтували ясним Божим повелінням, він не обурився і не скаржився. Проте його благородне життя виявилось заплямованим. Він вчинив тяжкий гріх, коли поступився наполяганням народу і зробив золотого бичка біля Синайської гори, а також коли об'єднався з Маріям, поділяючи її ревнощі та нарікання на Мойсея. Це він разом з Мойсеєм образив Бога в Кадеші, не виконавши наказу промовити до скелі, щоб з неї потекла вода.
Божий намір полягав у тому, щоб ці великі вожді Його народу стали представниками Христа. Аарон носив на грудях імена поколінь Ізраїлю. Він передавав народові Божу волю, входив до Святого святих у день примирення “не без крові” — як посередник усього Ізраїлю. Здійснивши таке відповідальне служіння, він виходив та благословляв громаду, як і Христос в майбутньому вийде, щоб благословити Свій народ, який чекає на Нього. Це станеться тоді, коли Він завершить справу їхнього викуплення. Саме через те, що Аарон вважався пробразом нашого великого Первосвященика, здійснюючи таке величне служіння, його гріх у Кадеші був особливо тяжким.
З глибоким смутком зняв Мойсей з Аарона священні шати та поклав їх на Елеазара, котрий став наступником батька у відповідальності до божественного призначення. Через свій гріх у Кадеші Аарон був позбавлений переваги бути Первосвящеником Бога в Ханаані — принести першу жертву у тому чудовому краї, освятивши таким чином спадщину Ізраїлю. Мойсей же мав продовжувати нести свій тягар далі — привести народ аж до самих кордонів Ханаану. Він міг лише здалеку подивитися на обітовану країну, не увійшовши до неї. Якби ці Божі слуги, ставши біля скелі в Кадеші, з покірністю перенесли послане їм випробування, їхнє майбутнє було б зовсім іншим. Вчиненого гріха вже нічим не можна було поправити. Навіть праця усього життя не взмозі надолужити втраченого за одну лише мить спокуси або нерозважливості.
Відсутність у таборі обох великих вождів, а також те, що з ними пішов Елеазар, котрий, як було добре відомо, мав стати наступником Аарона у святому служінні, викликало тривогу, і народ нетерпляче чекав їхнього повернення. Роздивляючись довкола, люди зауважували, що майже усі, котрі дорослими залишили Єгипет, повмирали в пустелі. При згадці про вирок, винесений Мойсеєві та Ааронові, усі сповнилися передчуттям лиха. Декотрі зрозуміли мету таємничого сходження на вершину гори Гор, а тому їхнє занепокоєння долею своїх вождів ставало ще нестерпнішим від гірких спогадів і самозвинувачень.
Нарешті люди побачили постаті Мойсея та Елеазара, котрі повільно спускалися з гори; Аарона з ними не було. Елеазар був одягнений у священицькі шати, що свідчило про те, що він зайняв становище свого батька на святій посаді. Коли люди з важкими передчуттями оточили свого вождя, Мойсей розповів їм, як Аарон помер на його руках на горі Гор, і вони поховали його там. Громада зчинила плач і голосіння, бо усі любили Аарона, хоч досить часто засмучували його. “І оплакував Аарона увесь Ізраїлів дім тридцять днів”.
Щодо поховання ізраїльського Первосвященика, у Святому Письмі міститься лише скупий запис: “Там помер Аарон, і був похований” (Повторення Закону 10:6). Який же разючий контраст існує між звичаями наших днів і цим похованням, здійсненим згідно з чітким повелінням Бога. В наш час поховання людини, яка обіймала високу посаду, не раз стає приводом для непомірного марнотратства. Коли ж помер Аарон, — один з найславетніших людей, які будь-коли жили на землі, — лише двоє близьких родичів стали свідками його смерті; тільки вони були присутніми на його похороні; самотня могила на горі Гор назавжди залишилась невідомою для Ізраїлю. Бог не прославляється пишними церемоніями над померлими та величезними витратами на те, щоб поховати їх.
Вся громада тужила за Аароном, однак ніхто так гостро не відчував цієї втрати, як Мойсей. Смерть Аарона стала для нього красномовним нагадуванням про те, що і його кінець вже близький; хоча йому бути на землі залишалося недовго, він гостро відчував втрату свого постійного співпрацівника, котрий впродовж багатьох років ділив його радість і смуток, надії та тривоги. Віднині Мойсей повинен був продовжувати свою працю один, хоч знав, що його вірним Другом залишається Бог і тому ще більше покладався на Нього.
Незабаром після того як ізраїльтяни залишили гору Гор; вони зазнали поразки в сутичці з Арадом, одним із ханаанських царів. Та коли вони щиро звернулися до Бога за допомогою, їм був посланий Божественний захист, і ворог був розгромлений. Ця перемога замість того, щоб викликати в народі відчуття вдячності та усвідомлення залежності від Бога, зробила їх самовпевненими і хвалькуватими. А незабаром ізраїльтяни повернулися до старої звички нарікати. Цього разу вони були незадоволені тим, що Ізраїлю не було дозволено увійти до Ханаану відразу, ще 40 років тому, після їхнього бунту, викликаного повідомленням розвідників. Вони заявляли, що їхнє надто довге перебування в пустелі було непотрібним гаянням часу; люди вважали, що могли б тоді так само легко подолати ворогів, як і тепер.
Продовжуючи рух на південь, їм довелося проходити спекотною пісчаною долиною, позбавленою будь-якої рослинності. Дорога видавалася довгою і тяжкою; люди знемагали від втоми та спраги. І знову вони не змогли витримати випробування своєї віри і терпіння. Постійно зосереджуючи увагу лише на темних сторінках свого життя, вони все далі й далі відходили від Бога. Ізраїльтяни забули: саме через нарікання в Кадеші, коли там забракло води, вони змушені тепер обходити Едом. Господь мав на меті дати їм щось краще. Потрібно було дякувати Богові за те, що Його покарання за гріх було таким легким. Але замість цього вони потішали себе думкою про те, що, якби Мойсей і Бог не втрутилися, вони б уже давно заволоділи обітованою землею. Після того як ізраїльтяни самі накликали на себе лихо, зробивши свою долю набагато тяжчою, ніж планував у Своєму промислі Бог, вони в усіх своїх нещастях звинувачували Його. Люди з гіркотою відзначали, що Він несправедливо повівся з ними і, врешті-решт, почали висловлювати незадоволення. Єгипет видавався їм привабливішим і бажанішим, ніж свобода і земля, до якої провадив їх Бог.
Плекаючи дух незадоволення, ізраїльтяни перестали цінувати отримані ними благословення. І говорив народ проти Бога та проти Мойсея: “Навіщо вивели ви нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа”.
Мойсей докладно представив народові його великий гріх, довівши, що лише завдяки Божій силі ізраїльтяни уціліли в “цій великій пустині, яка збуджує страх, де вуж, сараф і скорпіон, і висохла земля, де нема води” (Повторення Закону 8:15). Щодня протягом усієї своєї мандрівки вони були збережені чудом Божественної милості. Проваджені Богом, ізраїльтяни на всьому своєму шляху мали воду для угамування спраги і небесний хліб для заспокоєння голоду; вони знаходили мир та безпеку під тінню хмарного стовпа вдень і вогняного — вночі. Ангели прислуговували їм під час сходжень на скелясті вершини та переходу суворими стежками пустелі. Незважаючи на труднощі, серед них не було жодного хворого, їхні ноги не пухли під час довгих переходів, а одяг не зношувався. Бог упокоряв перед ними лютих хижих звірів та отруйних змій лісу й пустелі. Оскільки народ, незважаючи на усі докази Його любові, продовжував нарікати, Господь вирішив позбавити ізраїльтян Свого захисту, доки вони не оцінять Його милосердя, турбот про них та не навернуться до Нього в покаянні та смиренні.