Перебуваючи під охороною божественної сили, люди навіть не підозрювали, які незліченні небезпеки оточували їх. У своїй невдячності та невірстві вони бажали померти, і тому Господь дозволив смерті відвідати табір. Отруйних змій, якими кишіла пустеля, називали вогненними через страшні наслідки, до яких призводили їхні укуси, — гостре запалення і швидку смерть. Коли захищаюча Божа рука була забрана від Ізраїлю, чимало людей зазнали нападу цих отруйних створінь.
Жах і сум'яття охопили весь табір. Майже в кожному наметі був помираючий або вже мертвий. Ніхто не почувався в безпеці. Дуже часто нічну тишу табору порушували несамовиті крики, які свідчили про нові жертви. Тепер усі мали роботу: одні доглядали за хворими, інші гарячково намагались уберегти тих, які ще не стали жертвами укусів. Усякі нарікання припинилися. Порівняно з теперішніми стражданнями, їхні попередні труднощі та випробовування, здавалось, не варті були жодної згадки.
Лише тепер народ упокорився перед Богом. Люди прийшли до Мойсея у щирому розкаянні, визнаючи свої гріхи. “Згрішили ми, — говорили вони, — бо виступали проти Господа та проти тебе”. Нещодавно вони вважали вождя своїм найзапеклішим ворогом, причиною усіх лих і страждань. Проте, навіть коли ті слова були у них на вустах, вони розуміли безпідставність своїх звинувачень; коли ж справжнє лихо їх спіткало, ізраїльтяни кинулися до нього — єдиного заступника перед Богом. “Молися до Господа, — благали вони, — і нехай Він забере від нас цих зміїв”.
Мойсей отримав божественне повеління зробити мідного змія за подобою живого і виставити його перед народом. Кожний уражений міг дивитися на нього і зцілитися. Мойсей так і вчинив, по табору негайно розійшлася радісна вістка: кожний уражений може, глянувши на мідного змія, отримати зцілення. Багато людей на цей час вже повмирало, і коли Мойсей виставив на високій жердині змія, декотрі відмовлялись повірити в те, що варто лише подивитись на мідного змія — і отримати зцілення; такі гинули у своєму невірстві. Але набагато більше людей повірили в цей рятівний засіб, запроваджений Богом. Батьки, матері, брати, сестри докладали усіх сил, щоб допомогти своїм страждаючим і помираючим друзям спрямувати згасаючий погляд на змія. Варто було цим знесиленим людям хоча б глянути на нього, як вони негайно ставали здоровими.
Народ здавав собі справу, що в самому мідному змієві не було сили, яка могла б викликати таку зміну в тих, які споглядали на нього. Зцілення приходило лише від Бога. У Своїй премудрості Він обрав якраз цей засіб, аби явити Свою силу. Завдяки такому простому дійству люди почали усвідомлювати, що накликали на себе лихо власними гріхами. Це також було запевненням у тому, що, доки вони слухатимуться Бога, немає жодної причини для страху; Бог збереже їх.
Через мідного змія Ізраїль мав засвоїти важливий урок: тільки Бог здатний зцілювати людей. Однак вони мали засвідчити свою віру в засіб, запропонований Богом. Щоб жити, ізраїльтяни повинні були дивитися на мідного змія. Богові потрібна була лише їхня віра; вона ж виявлялася у тому, щоб спрямовувати свій погляд на мідного змія. Люди розуміли, що в самому змієві не було нічого спасаючого, але він був символом Христа. Таким чином вони починали усвідомлювати необхідність віри в Христові заслуги. І до цього багато людей приносили свої жертви Богові, вважаючи, що цього цілком достатньо для відкуплення гріхів. Вони не покладалися на прийдешнього Відкупителя, прообразом Котрого були усі ці жертвоприношення. Тепер Господь бажав навчити людей, що їхні жертви самі по собі мали не більше сили або чеснот, ніж мідний змій, але, подібно до нього, вони були тим засобом, який спрямовував їх до Христа — дійсно величної жертви за гріх.
“І як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить бути піднесений і Син Людський, щоб кожний, хто вірує в Нього, мав вічне життя” (Івана 3:14—15). Усі ті, котрі будь-коли жили на землі, відчули смертельне жало “вужа стародавнього, що зветься дияволом і сатаною” (Об'явлення 12:9).
Фатальних наслідків гріха можна уникнути, лише скориставшись засобом, запропонованим Богом. Ізраїльтяни врятуванням свого життя завдячували тому, що дивилися на піднесеного змія. Їхній погляд свідчив про віру. Вони залишалися живими, бо вірили в Боже Слово, довіряючи засобам, передбаченим для їхнього оздоровлення. Так і грішник, дивлячись на Христа, житиме. Він отримує прощення через віру у викупну жертву. На противагу мертвому, неістотному символові, Христос має в Собі силу і достоїнство, щоб зціляти розкаяних грішників.
Хоча грішник і не може сам себе спасти, однак повинен дещо зробити, аби отримати спасіння. “Того, хто до Мене приходить, — говорить Христос, — Я не відштовхну геть” (Івана 6:37). Ми повинні прийти до Нього і, каючись у своїх гріхах, повірити, що Він приймає нас і прощає. Віра — Божий дар, але втілювати її в життя повинні ми самі. Віра — це рука, за допомогою якої душа може ухопитися за божественні дари благодаті і милості.
Ніщо, крім праведності Христової, не дає нам права хоча б на одне з благословень Заповіту благодаті. Є чимало таких, котрі бажають і навіть намагаються здобути ці благословення, але не отримують, бо плекають надію на те, що своїми вчинками можуть заслужити їх. Їхній погляд спрямований на самих себе, і вони забувають, що лише Ісус, Спаситель, може задовольнити усі потреби. Ми не повинні вважати, що наші особисті заслуги спасуть нас; Христос — наша єдина надія на спасіння. “Бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким належало б нам спастися” (Дії 4:12).
Коли ми цілковито довіряємось Богові, коли покладаємось на заслуги Христа — Спасителя, Який прощає гріхи, тоді отримуємо всю необхідну допомогу. Нехай ніхто не вважає, що має силу спасти самого себе. Ісус помер за нас, оскільки ми були безсилі зробити це. У Ньому наша надія, виправдання і праведність. Але, усвідомлюючи власну гріховність, не падайте духом і не бійтеся, ніби у вас немає Спасителя або Він позбавлений милості. Саме в хвилини нашої безпорадності Бог кличе, щоб ми прийшли до Нього і були врятовані.
Чимало ізраїльтян не вірили, що засіб, запропонований Небом, допоможе. Навколо них лежали мертві та помираючі, котрі знали, що без божественної допомоги їх спіткає така ж доля; але ці люди продовжували оплакувати свої рани, болячки та неминучу смерть; їхні сили слабшали, очі скляніли, в той час як вони могли негайно зцілитися. Усвідомлюючи свої потреби, не витрачайте сил на нарікання. Знаючи, що без Христа ми безпорадні, не падайте духом, але покладайтеся на заслуги розп'ятого і воскреслого Спасителя. Дивіться і живіть! Ісус урочисто пообіцяв, що спасе кожного, хто приходить до Нього. Хоч мільйони людей, потребуючи зцілення, відкидають Божу милість, ніхто з тих, хто вірить у Його заслуги, не буде залишений на поталу.
Багато людей не бажають прийняти Христа, доки їм не відкриються усі таємниці Плану спасіння. Вони відмовляються подивитися з вірою, хоча й знають, що тисячі тих, які спрямували свій погляд на хрест Христів, отримали силу. Багато хто блукає у лабіринтах філософії в пошуках доказів, яких ніколи не знайдуть, відкидаючи водночас найголовніший доказ, який дає Бог. Вони відмовляються ходити у світлі Сонця Праведності лише тому, що не розуміють причини Його сяйва. Той, хто вперто це робить, не зможе пізнати правди. Бог в жодному разі не усуне всі причини для сумніву. Він дає достатньо доказів для утвердження віри, і якщо людина не приймає їх, то залишається у темряві. Якби ужалені зміями люди почали сумніватися, ставлячи різні питання, перш ніж погодилися б подивитися на мідного змія, то безперечно вони загинули б. Наш першочерговий обов'язок — подивитись, а погляд віри дасть життя.