Пол Андерсон
Патруль часу
Патруль часу
1
«ЗАПРОШУЄМО на високоопл. роботу, пов’яз. із закорд. подорожами. Вік 21–40, бажано неодр., з досв. у військ, або техн. сфері, хороші фіз. дані. „Енджиніринг Стадіз Компані“, Сх. 45-та вулиця, б. 305. 9–12, 14–18».
— Робота, бачте, дещо незвична, — сказав містер Ґордон. — І доволі конфіденційна. Сподіваюся, ви вмієте зберігати таємниці?
— Зазвичай, умію, — відповів Менс Еверард. — Залежить, звісно, які таємниці.
Містер Ґордон усміхнувся. Це був дивний усміх: стиснуті губи чоловіка ледь-ледь вигнулися — нічого схожого Еверард не бачив раніше. Представник компанії вільно говорив розмовною американською англійською і був одягнений у непоказний діловий костюм, та щось виказувало в ньому іноземця, щось окрім смаглявого безбородого обличчя й незвичного поєднання монголоїдних очей з тонким європеоїдним носом. Але от що саме — важко було визначити.
— Ми не шпигуни, якщо ви подумали про це, — промовив чоловік.
Еверард вишкірився.
— Даруйте. Тільки не подумайте, будь ласка, що я підхопив ту саму істерію, як і всі решта в цій країні. Я взагалі ніколи не мав доступу до таємної інформації. Але у вашому оголошенні згадано про виїзди за кордон, а зважаючи на нинішню ситуацію, я не хотів би втратити свого паспорта, розумієте?
Менс Еверард був високий, плечистий чоловік з дещо обвітреним лицем і підстриженим коротко, на армійський лад, каштановим волоссям. Перед Менсом лежали його документи: свідоцтво про демобілізацію і довідки про роботу інженером-механіком у кількох місцях. Містер Ґордон заледве на них поглянув.
Умеблювання кабінету було звичне: робочий стіл, кілька стільців, картотечна шафка, двері, що вели до задньої кімнати. Вікно з шостого поверху виходило на гуркітливу нью-йоркську вулицю.
— У вас незалежний характер, — сказав містер Ґордон, що сидів за столом. — Мені це подобається. Багато з тих, хто приходить сюди, плазують так, наче будуть вдячні навіть за копняка під зад. Звісно, з вашим досвідом становище для вас не безнадійне. Ви ще можете отримати роботу, пристосувавшись до… е-е… нових вимог ринку праці — здається, так тепер кажуть?
— Мене зацікавило ваше оголошення, — мовив Еверард. — Як бачите, я вже працював за кордоном і залюбки поподорожував би знову. Але, по правді сказати, я досі не маю ані найменшої гадки, чим саме займається ваша фірма.
— Ми працюємо багато над чим, — відказав чоловік. — Отже… ви воювали. У Франції та Німеччині.
Еверард здивовано закліпав очима: документи містили список його військових відзнак, але він ладен був заприсягтися, що містер Ґордон не встиг їх прочитати.
— Гм… чи не могли б ви міцніше стиснути головки на бильцях вашого крісла? Дякую. А тепер прошу сказати, як ви відреагуєте, якщо вам загрожуватиме небезпека?
— Слухайте-но… — наїжачився Еверард.
Містер Ґордон позирнув на якийсь прилад, що лежав на столі. На вигляд — звичайна коробочка з двома шкалами й стрілкою.
— Не зважайте. Як ви ставитеся до інтернаціоналізму?
— Що?
— Комунізму? Фашизму? Жінок? Чого прагнете в житті?.. Це все. Відповідати не треба.
— Що це в біса було? — визвірився Еверард.
— Маленький психологічний тест. Не переймайтеся. Ваші погляди цікавлять мене лише тією мірою, якою відображають основну емоційну орієнтацію. — Містер Ґордон відхилився на спинку крісла, сплівши пальці перед собою. — Наразі результати обнадійливі. Перейдімо, однак, до суті справи. Як я вже вам казав, наша робота цілком таємна. Ми… е-е… зібралися заскочити зненацька наших конкурентів, — він посміхнувся. — Якщо хочете, можете повідомити ФБР про цю розмову. Нас уже перевіряли й переконалися, що ми чисті. Ви побачите, що ми справді провадимо фінансові операції та інженерні дослідження по всьому світу. Але є ще один напрям нашої роботи, і саме для нього ми шукаємо людей. Я заплачу вам сотню доларів, якщо ви погодитеся, щоб вас зараз протестували в сусідній кімнаті. Це триватиме години три. Не пройдете тестування — на цьому все й закінчиться. Якщо ж пройдете — ми підписуємо з вами контракт, розповідаємо деталі роботи й починаємо вас навчати. Як вам таке?
Еверард вагався. У нього було враження, що його кваплять. За цією компанією стояло щось більше, ніж простий кабінет і люб’язний іноземець. Та все ж…
Вирішено.
— Я підпишу контракт лише після того, як ви розповісте мені, про що йдеться.
— Як скажете, — стенув плечима містер Ґордон. — Нехай буде так. Тести покажуть, підходите ви до цієї роботи чи ні. Ми застосовуємо деякі доволі передові технології.