Вараґан зупинився перед стрімчаком, до якого прямував, і завмер у сідлі, чекаючи на свого переслідувача. Мушкет був у чохлі, а руки втікач поклав на сідельну луку. Його виснажений до краю кінь тремтів і хитався, похиливши голову, а з його боків і гриви крижаний вітер здував клапті піни.
Еверард дістав енергопістолет і попрямував до втікача. Позаду заіржав змінний кінь. Вараґан далі чекав.
За три ярди до нього Еверард зупинився й гукнув темпоральною:
— Меро Вараґан, це Патруль часу! Тебе арештовано!
Чоловік усміхнувся.
— Ви маєте перевагу наді мною, — відказав він несподівано м’яким тоном. — Чи не будете такі люб’язні назвати своє ім’я і походження?
— Е-е… позачасовий агент Менсон Еверард, народжений у Сполучених Штатах Америки близько ста років за плином часу. Та це не стосується справи. Ти вирушаєш зі мною. Залишайся на місці, доки я не викличу часоліт. Попереджаю: один підозріливий рух — і я стрілятиму. Ти надто небезпечний, щоб з тобою панькатися.
Вараґан добродушно усміхнувся.
— Невже? Як багато ви знаєте про мене, агенте Еверарде, — чи думаєте, що знаєте, — щоб виправдати такі жорстокі заходи?
— Ну, коли хтось лупить по мені з мушкета, у мене немає підстав вважати його хорошою людиною.
— А може, мені здалося, що ви розбійник — із тих, які тиняються цими високогір’ями? У якому злочині мене звинувачують?
Еверардова вільна рука зупинилася на півдорозі до кишені, де лежав невеличкий комунікатор. Протягом якоїсь хвилі патрульний, немов зачарований, мружачись від вітру, роздивлявся свого супротивника.
Меро Вараґан сидів рівно, випроставши широкі плечі, і через це здавався вищим, ніж був насправді. Чорне волосся метлялося довкола блідого лиця, білості якого не порушили ні сонце, ні негода. Ані натяку на щетину. Обличчя могло б належати молодому Цезареві, коли б не надто тонкі риси, немов із-під різця скульптора. Очі були великі й зелені, а усміхнені губи — вишнево-червоні. Усе його вбрання, аж до чобіт і плаща, який маяв за плечима, було чорне зі срібною облямівкою, і на тлі схожої на башту скелі він видавався Еверардові подібним до Дракули.
Голос його, одначе, лишався м’яким:
— Ваші колеги, вочевидь, витягнули деяку інформацію з моїх. Дозволю собі припустити, що в дорозі ви тримали з ними зв’язок, а отже, знаєте наші імена й дещо про наше походження…
«Тридцять перше століття. Вигнанці, які опинилися поза законом після невдалої спроби екзальтаціоністів скинути тягар цивілізації, що для них була старіша, ніж доба раннього палеоліту для мене. Перебуваючи при владі, заволоділи машинами часу, їхнє генетичне походження… Ніцше, може, й зрозумів би. Я ж ніколи не зможу».
— …Але що ви знаєте про справжню мету нашого перебування тут?
— Ви збиралися змінити історію, — відказав Еверард. — Ми ледве встигли завадити вам. І тепер перед Патрулем ще багато копіткої роботи, щоб відновити первинний хід подій. Навіщо ви це робили? Як можна бути таким… таким себелюбивим?
— Гадаю, «егоїстичним» — точніше слово, — посміхнувся Вараґан. — Влада еґо, нескута воля… Але поміркуймо. Хіба так уже й погано було б, якби Сімон Болівар заснував у Іспанській Америці справжню імперію замість збориська сварливих держав-наступників? Ця імперія була б просвіченою, прогресивною. Уявіть лишень, скількох страждань і смертей вдалося б уникнути.
— Замовкни! — Еверард відчув, як у ньому закипає гнів. — Тобі не гірше за мене відомо, що це неможливо. Боліварові бракувало людей, бракувало доріг для постачання провіанту, бракувало підтримки. Хоча для багатьох він герой, але багато інших його люто ненавидять, як-от перуанці, коли він відокремив Болівію. На смертному ложі Болівар плакатиме й казатиме, що всі його намагання побудувати стабільне суспільство були тільки спробою «зорати море». Якщо ти мав намір об’єднати бодай частину континенту, тобі слід було вирушити в інше місце на кілька років раніше.
— Справді?
— Атож. Була одна-єдина можливість. Я вивчав ситуацію. У 1821 році Сан-Мартін вів переговори з іспанцями в Перу. Тоді він бавився з ідеєю заснувати монархію під владою когось на кшталт дона Карлоса, брата короля Фердинанда. До складу держави могли б увійти території Болівії та Еквадору, а пізніше, можливо, й Чилі та Аргентини. Такий союз мав би переваги, яких було позбавлене Боліварове внутрішньоматерикове об’єднання. Але навіщо тобі, негіднику, я все це розповідаю? Ти ж мав би й сам добре підготуватися. Хіба щоб довести: я знаю, що ти брешеш…