— Якою ж тоді, на вашу думку, була моя справжня мета?
— Це очевидно. Змусити Болівара погнатися за недосяжним. Окрім того що воїн, він ще й ідеаліст, мрійник. Якщо він переоцінить свої сили, увесь цей регіон порине в хаос, який цілком може поширитися на решту Південної Америки. І тоді тобі й випаде нагода захопити владу!
Вараґан стенув плечима — наче кіт-перевертень.
— Принаймні, — мовив він, — ви мусите визнати, що така імперія мала би певну темну велич.
Зненацька в повітрі з’явився часоліт і завис за двадцять футів над ними. Його пілот посміхнувся й націлив на Еверарда зброю. Сидячи в сідлі, Меро Вараґан помахав рукою самому собі — прибульцеві з іншого часу.
Згодом Еверард так і не зміг достеменно пригадати, як усе сталося. Якимось чином йому вдалося звільнитися від стремен і зіскочити на землю. Пронизливо заіржав кінь, уражений енергетичним розрядом. Запахло димом і палениною. Але не встигла вбита тварина повалитися на землю, як патрульний з-за неї вистрілив у відповідь.
Ворожий часоліт, мабуть, ухилився. Еверард відскочив з-під мертвої туші, не перестаючи стріляти вгору і вбік. Вараґан теж зістрибнув з коня й заховався за скелю. Повітря з тріском розтинали блискавки енергорозрядів. Еверард вільною рукою вихопив з кишені комунікатор і натиснув кнопку екстреного виклику.
Часоліт опустився за скелю. Почувся ляскіт, з яким повітря втягується на спорожніле місце, а відтак вітер доніс різкий запах озону.
З’явилася машина Патруля. Але було запізно. Меро Вараґан уже забрав попереднього себе самого до невідомої точки в просторі-часі.
Важко зітхнувши, Еверард кивнув.
— Атож, — завершив він. — Такий був його план, і він, зараза, спрацював! Дістатися до якогось помітного об’єкта на місцевості й зазначити точний час на годиннику. Таким способом пізніше на своїй світовій лінії він знав, куди й коли треба повернутися, щоб урятувати самого себе.
Подружжя Зорахів неабияк вразила ця розповідь.
— Але ж… але ж така причинно-наслідкова петля… — затинаючись, пробурмотів Хаїм. — Невже він не усвідомлював небезпеки?
— Безперечно, усвідомлював, зокрема й те, що через свої дії взагалі міг перестати існувати, — відповів Еверард. — Та, зрештою, він ладен знищити ціле майбутнє лише для того, щоб замінити його варіантом історії, в якому міг би високо піднестися. Він геть позбавлений страху, відчайдух до самого мозку кісток. Верхівка екзальтаціоністів уся така, це вбудовано в їхні гени.
Патрульний зітхнув.
— Відданість і дружба — це також не їхні чесноти. Вараґан і ті його спільники, яких він покинув, навіть не спробували врятувати тих, кого ми спіймали. Вони просто втекли. «Відтоді» ми чекали на їхню нову появу, і ця витівка в храмі цілком у їхньому дусі. Та, звісно, — знову ж таки через небезпеку часової петлі — я не можу стрибнути у майбутнє й прочитати звіт, який напишу після закінчення цієї справи. Якщо лише «закінчення» буде у справи, а не в мене.
Яель торкнулася його руки.
— Я переконана: ви переможете, Менсе, — сказала вона. — А що сталося далі в Південній Америці?
— У Південній Америці? Щойно Болівар перестав діставати погані поради, підступності яких він не бачив, — щойно це припинилося, Визволитель повернувся до своєї звичної поведінки, — відказав Еверард. — Він уклав мирний договір з Паесом і оголосив загальну амністію. Згодом на його долю випало ще чимало труднощів, але він дав їм раду, уміло й гуманними методами, і зумів захистити як інтереси свого народу, так і його культуру. Коли Болівар помер, від величезного статку, який він успадкував, не лишилося майже нічого, бо за все життя він не взяв для себе жодного сентаво з державних грошей. Чудовий правитель, людство небагато знало таких. Один із них, як я бачу, — Гірам. Але тепер і його правління під загрозою через те, що якийсь чорт знову зірвався з ланцюга.
Коли Еверард вийшов надвір, там на нього, звісна річ, чекав Пум. Хлопчина метнувся йому назустріч.
— Куди мій славетний володар воліє піти сьогодні? — проспівав він. — Дозвольте вашому слузі супроводжувати вас, куди б ви не прямували. Може, володар бажає навідатися до Конора, торговця бурштином?
— Що? — патрульний приголомшено витріщився на хлопчака. — Чого це ти вирішив, що в мене можуть бути якісь справи з… з цією особою?
Пум глянув на свого хазяїна, але йому не вдалося замаскувати шанобливістю хитрий вираз обличчя.
— Хіба мій володар не казав про такий свій намір на Маґоновому кораблі?
— А тобі звідки про це відомо? — гаркнув Еверард.