— Таж я просто розшукав матросів з корабля, завів розмову й витягнув з них те, що вони пам’ятають. Ваш смиренний слуга аж ніяк не хотів вивідувати нічого, що йому не належить знати. Якщо я переступив межу дозволеного, припадаю до ваших ніг і прошу мені пробачити. Я мав на меті лише більше дізнатися про наміри мого пана, щоб поміркувати, як найкраще допомогти йому. — Пум аж сяяв непослабною зухвалістю.
— Он як. Зрозуміло. — Еверард смикнув себе за вус і роззирнувся: їхню розмову ніхто не міг почути. — Що ж, тоді тобі слід знати, що я лише вдавав, ніби прибув до торговця бурштином. Насправді мене привели сюди зовсім інші справи.
«Як ти й сам, либонь, уже здогадався з того, що я попрямував просто до Закарбаала й лишився ночувати в нього», — подумки додав він. Далеко не вперше черговий випадок нагадував йому, що люди будь-якої епохи можуть мати такий самий гострий розум, як і будь-хто з майбутнього.
— О так, авжеж! І, поза жодним сумнівом, справи щонайважливіші. На вустах вашого слуги печать мовчання.
— Ти ж розумієш, що мої наміри жодним чином не ворожі? Сидон і Тир — друзі. Скажімо так: я і ще дехто прагнемо організувати велике спільне діло.
— Щоб збільшити торгівлю з народом мого пана? Але ж тоді вам треба-таки навідатися до вашого земляка Конора, хіба ні?
— Ні! — Еверард усвідомив, що кричить. Угамувавши роздратування, він мовив: — Конор мені не земляк. Принаймні не тою мірою, якою Маґон тобі. У мого народу нема єдиної країни. Певно, ми з Конором один одного навіть не зрозуміємо, бо розмовлятимемо різними мовами.
Найпевніше, так і сталося б. Еверард і без того мав нести чималий багаж знань про Фінікію, щоб іще забивати собі голову інформацією про кельтів. Електронний вчитель підготував його лише до того, щоб — як сподівався патрульний — зійти за кельта серед людей, не знайомих близько з цим народом.
— Ось що у мене на думці, — мовив Еверард. — Сьогодні я хочу лише прогулятися по місту, тимчасом як Закарбаал спробує влаштувати мені аудієнцію в царя. — Він усміхнувся. — І тут, певна річ, я цілком покладаюся на тебе, хлопче.
Пум дзвінко розсміявся й сплеснув у долоні.
— Який же мудрий мій володар! А як надійде вечір, нехай він сам вирішить, чи дістав задоволення й ті знання, що їх він шукає, чи ні. І тоді, можливо, пан у своїй щедрості покладе за доцільне винагородити свого провідника.
Еверард вишкірився.
— Що ж, влаштуй тоді мені першокласну екскурсію.
Пум удавано зніяковів.
— А може, ми спершу зазирнемо на вулицю Кравців? Учора я взяв на себе сміливість замовити там собі нове вбрання, яке вже має бути готове. Ціну його не подужати бідному юнакові, попри ту щедрість, яку вже виявив мій володар, адже, окрім дорогої тканини, мені треба заплатити ще й за швидкість пошиття. Адже хіба личить супутникові такого вельможного володаря ходити в цьому дранті?
Еверард тяжко зітхнув, хоча насправді не мав нічого проти.
— Я бачу, куди ти хилиш. Добре бачу! Не годиться, щоб ти сам купував собі одяг — це принижує мою гідність як твого господаря, еге ж? Що ж, ходімо, і я придбаю тобі багатобарвне вбрання.
Гірам був не надто схожий на більшість своїх підданців. Цар був вищий на зріст, мав світліший колір обличчя, рудувате волосся й бороду, сірі очі й прямий ніс. Зовнішністю він скидався на людей «народів моря» — піратів-переселенців з Криту і Європи, чи навіть з далекої півночі, варварів, що кілька століть тому вчиняли напади на Єгипет і зрештою стали основними предками філістимлян. Менша частина «народів моря» осіла в Лівані й Сирії і породичалася з деякими племенами бедуїнів, які й собі цікавилися мореплавством. Із цього союзу й виникли фінікійці. А кров завойовників досі проявлялася в зовнішності місцевої знаті.
Соломонів палац, яким так хизуватиметься Біблія, буде лише зменшеною подобою тих хоромів, у яких мешкав Гірам. А втім, вбирався цар зазвичай просто: у білий лляний каптан з пурпуровою облямівкою й сандалії з м’якої шкіри. Золота стрічка на голові й масивна каблучка з рубіном правили за ознаки царської влади. Поводився Гірам також просто й невимушено. Середнього віку, він здавався молодшим і був досі сповнений сили й енергії.
Вони сиділи з Еверардом у просторому, вишукано облаштованому покої, що виходив на оточений мурами садок зі ставком, у якому плавали рибки. Килим на підлозі був солом’яний, зате розмальований гарними візерунками. Фрески на тинькованих стінах — робота художника з Вавилону — зображали дерева, квіти й крилатих химер. Між чоловіками стояв низький столик з гебану, інкрустований перламутром. На столі — скляні чаші з нерозведеним вином і тарелі з фруктами, хлібом, сиром, солодощами. Навколішках біля них сиділа вродлива дівчина в прозорому вбранні і перебирала пальцями струни ліри. Трохи віддалік чекали наказів двоє слуг-чоловіків.