«Схоже, що єдиний спосіб затримати їх — це з’явитися саме там, де будуть вони, у тому короткому проміжку — хвилин п’ять чи й менше, — коли пілоти візьмуться за свою брудну справу. Але як же вистежити їх так, щоб не сполохати?»
— Мені здається, — мовив Пум, — що мій володар готується стати до дивного бою, в якому його ворогами будуть чародії.
«Невже він бачить мене наскрізь?»
— Можливо, — відказав Еверард. — Та спершу я добре винагороджу тебе, адже допомога твоя була неоціненна.
Юнак вчепився за його рукав.
— Володарю, — став благати він, — дозвольте вашому слузі піти за вами.
Здивований, Еверард завмер на півкроці.
— Що?
— Я не хочу розлучатися з моїм володарем! — вигукнув Пум. У його очах забриніли сльози й скотилися по щоках. — Краще загинути поруч з вами — атож, нехай краще демони вкинуть мене в пекло, — ніж повернутися до того тарганячого життя, з якого ви мене витягнули. Скажіть лише, що я маю робити. Ви ж знаєте, я швидко вчуся. Я не злякаюся. Ви зробили мене чоловіком!
«Їй-богу, цього разу я вірю, що його запал щирий. Та, звісно, про це не може й бути мови. Чи може?»
Еверарда немов ударило громом, а Пум стрибав довкола нього, сміючись і плачучи водночас.
— Мій володар зробить це, мій володар візьме мене з собою!
«І може, може, коли все закінчиться, якщо він залишиться живий, ми матимемо цінний здобуток».
— Небезпека буде велика, — повільно проказав Еверард. — Навіть більше, я очікую подій, які змусять загартованих воїнів утікати з криками. А перед цим тобі доведеться набути знань, яких не збагнути навіть мудрецям цього світу.
— Випробуйте мене, мій володарю, — відповів Пум несподівано спокійним голосом.
— Випробую! Ходімо! — І Еверард рушив так швидко, що Пумові довелося мало не бігти за ним.
Щоб навчити Пума основ, треба кілька днів — звісно, якщо хлопчина взагалі зможе осягнути ці знання. Кілька днів — не біда. Однаково потрібен якийсь час, щоб зібрати необхідну інформацію й організувати оперативну групу. До того ж усі ці дні й ночі поруч буде Бронвен. Еверард не знав, чи лишиться він сам живий. То чому б не насолодитися тою втіхою, яка трапилася на його шляху, і не спробувати поділитися нею?
Капітан Баалрам вагався.
— Навіщо мені брати на корабель твого сина? — запитав він. — У мене й без нього повна команда, є і два юнги. А цей у море ніколи не ходив, малий і худий.
— Він сильніший, ніж здається, — відказав чоловік, який назвався Адіятоновим батьком. (За чверть століття він зватиме себе Закарбаалом.) — Ти пересвідчишся, що він тямущий і старанний хлопчина. Що ж до досвіду, то кожен починає з нуля, хіба не так? Послухай мене, капітане. Я дуже хочу, щоб хлопець став торговцем, і задля цього я радо… зроблю так, щоб ти особисто також мав зиск.
— Що ж, — Баалрам усміхнувся й погладив бороду, — тоді це зовсім інша річ. Скільки ти готовий заплатити за навчання твого сина?
Адіятон (який за чверть століття, коли не буде потреби приховувати своє справжнє ім’я, зватиметься Пуммаїрамом) мав радісний вигляд. Усередині ж він тремтів, бо бачив перед собою людину, яка невдовзі мала померти.
Високо в небі, звідти, де зачаївся загін Патруля, шторм здавався синяво-чорним гірським пасмом, що простягнулося на північному видноколі. У всі інші боки, заокруглюючись вигином планети, розпростерлося сріблясто-сапфірове море. Лише де-не-де острови розривали блискучу гладінь, та ще на сході темніла лінія сирійського узбережжя. На заході низьке сонце здавалося таким самим холодним, як і синява довкола нього. Вітер свистів у Еверардових вухах.
Патрульний кутався в теплу куртку на передньому сидінні. Заднє було порожнє, як і приблизно в половини з двадцяти часолетів, що зависли поруч у небі. Їхні пілоти сподівалися везти арештованих.
Решта були бойовими машинами, під броньованою шкаралупою яких чекав свого часу вбивчий вогонь. Сонячне проміння відбивалося від металевого панцира.
«Прокляття! — думав Еверард. — Я вже замерз. Як довго ще? Може, щось пішло не так? Може, Пума викрили, або відмовило обладнання, або ще щось?»
Приймач, прикріплений до керма, запищав і замигав червоним. Патрульний видихнув — білу хмарку пари підхопив і розвіяв вітер. Попри всі ті роки, які він провів вистежуючи таких злочинців, Еверард мусив натужно ковтнути, перш ніж уривчасто кинути в горловий мікрофон:
— Командир групи сигнал отримав. Станції тріангуляції — доповідайте.