— Ну, це не зовсім так, — відказав Еверард. — Ми з тобою будемо нечасто бачитися.
— Що? — вражено скрикнув Пум. — Чому? Ваш слуга завинив перед вами, о мій повелителю?
— Анітрохи. — Еверард поплескав хлопчину по худорлявому плечу. — Навпаки. Але моя робота — це робота блукальця. Тебе ж ми хочемо зробити агентом на місці, тут, у твоїй рідній країні, яку ти знаєш вздовж і впоперек, — жодному іноземцеві на кшталт мене чи Хаїма та Яель Зорахів ніколи так її не пізнати. Не турбуйся. Робота буде цікава. І тобі доведеться виявити всі свої вміння, все, на що ти здатен.
Пум голосно зітхнув. А потім сяйнув білозубою усмішкою.
— Що ж, нехай буде так, володарю! Щиро кажучи, мене трохи лякала думка, що доведеться все життя подорожувати серед чужинців. — Ураз голос його посмутнішав. — Ви ж будете до мене навідуватися?
— Звісно, коли-не-коли буду. Або ж, якщо схочеш, ти сам зможеш приєднатися до мене в якомусь цікавому місці в майбутньому, коли матимеш відпустку. У нас, патрульних, робота тяжка, часом небезпечна, але й відпочиваємо ми нівроку. — Еверард помовчав, а потім додав: — Певна річ, спершу тобі треба буде вчитися й тренуватися, щоб здобути всі ті знання й уміння, яких тобі бракує. Ти вирушиш до Академії, місця в іншому часі й просторі. Там ти проведеш кілька років, і роки ці не будуть легкими, хоча, думаю, загалом тобі там неабияк сподобається. Урешті-решт ти повернешся до Тира в цей самий рік, навіть у цей самий місяць, і візьмешся до виконання своїх обов’язків.
— Я вже буду дорослим?
— Саме так. Власне кажучи, в Академії ти набудеш не лише знань, а й зросту і ваги. Тобі доведеться змінити особу, але це буде нескладно влаштувати. Ім’я можна залишити: воно досить поширене. Ти станеш моряком Пуммаїрамом, який кілька років тому вирушив у плавання юним матросом, зробив статок на торгівлі, а тепер збирається придбати собі корабель, щоб розпочати власну справу. Ти не привертатимеш надміру уваги: це зашкодило б нашим намірам. Будеш просто заможним і шанованим підданцем царя Гірама.
Хлопчина сплеснув руками.
— Добродійство мого володаря вражає!
— Не поспішай, це ще не все, — відказав Еверард. — У мене є певні повноваження в таких випадках, як цей, чинити на власний розсуд, і я маю намір подбати ще про деякі аспекти твого життя. Коли ти осядеш, тебе не матимуть за поважного чоловіка, доки ти не одружишся. Що ж, візьмеш собі за дружину Сараї.
Пум зойкнув і збентежено подивився на Еверарда.
Патрульний розсміявся.
— Та годі тобі! — мовив він. — Вона, звісно, не красуня, але й не потвора якась. Ми їй багато чим завдячуємо. Вона віддана, розумна, знає всі входи й виходи в палаці й іще чимало всього корисного. Авжеж, Сараї ніколи не дізнається, хто ти насправді. Вона буде просто дружиною капітана Пуммаїрама й матір’ю його дітей. Якщо в неї і виникнуть запитання, гадаю, їй вистачить розсудливості, щоб не ставити їх. — Суворішим голосом він додав: — Ти добре до неї ставитимешся. Затямив?
— Е-е… теє-то… — Пумів погляд забігав і спинився на танцівниці. Фінікійські чоловіки жили за не надто суворими стандартами, а в Тирі будинків утіхи не бракувало. — Гаразд, володарю.
Еверард плеснув хлопця по коліні.
— Я прочитав твої думки, синку. Проте, можливо, тобі й не захочеться шукати втіхи на стороні. Що скажеш, якщо твоєю другою дружиною стане Бронвен?
Дивитися на враженого Пума було справжнісіньке задоволення.
Еверард посерйознішав.
— Перед від’їздом, — пояснив він, — я маю намір піднести Гірамові подарунок, щось незвичне й приголомшливе, на кшталт золотого злитка. Патруль має необмежені статки, і ми можемо досить вільно ними користуватися. Щоб не завдати собі сорому, Гірам не зможе мені ні в чому відмовити. Я попрошу в нього рабиню Бронвен та її дітей. Коли вони будуть моїми, я офіційно відпущу їх на волю й забезпечу дівчину посагом. Я вже розпитував її. Якщо буде вільною тут, у Тирі, вона не захоче повертатися на батьківщину, де довелося б ділити хату-мазанку з десятком-півтора одноплеменців. Але щоб лишитися тут, вона мусить знайти собі чоловіка, а своїм дітям — названого батька. Як щодо тебе?