Одного дня, коли ми все ще обрубували канати, пролунав телефонний дзвінок.
— Професоре Фарнессе? Вас турбує Менс Еверард, позачасовий агент. Чи не могли би ми з вами зустрітися й поговорити, скажімо, в суботу або неділю?
Моє серце закалатало. Це був чи не найвищий статус, якого можна досягнути в Патрулі. Таких людей було обмаль на мільйон або й більше років, які оберігала наша організація. Зазвичай її працівники, власне патрульні, діяли у складі команди з чіткими завданнями і в межах одного просторово-часового округу, щоб досконало вивчити його. Позачасовий агент натомість міг вирушити будь-куди й робити фактично будь-що на свій розсуд. За свої дії він відповідав лише перед власним сумлінням, іншими позачасовиками й данелліанцями.
— Е-е, так, звісно, сер, — пробелькотів я. — Субота підійде. Ви прибудете сюди? Гарантую вам смачну вечерю.
— Дякую, та я волів би зустрітися у мене вдома — першого разу принаймні. Тут я маю напохваті потрібні теки, комп’ютер і все решта. Зустріньмося наодинці, гаразд? І не турбуйтеся замовляти собі рейс. Знайдіть лише якесь захищене від сторонніх очей місце, наприклад підвал. Вам видали локатор?.. Чудово, визначте координати й повідомте їх мені, а я підберу вас на своєму часолеті.
Пізніше я дізнався, що така поведінка була характерною рисою його вдачі. Дебелий, міцний на вигляд чоловік, що мав у своїх руках владу, яка й не снилася Цезареві або Чингізханові, він був з усіма вкрай послужливий.
Ми зустрілися, я сів на заднє сидіння, ми стрибнули — скоріше в просторі, ніж у часі, — і опинилися на базі Патруля в Нью-Йорку. Звідти ми пішки дісталися до Еверардової квартири. Йому не більше, ніж мені подобалися бруд, безлад і небезпека. Одначе він розумів, що йому потрібне якесь пристановище в двадцятому столітті, і звик до цього помешкання ще до того, як місто остаточно занепало.
— Я народився в тому самому штаті, що й ви, 1924 року, — пояснив Еверард. — У Патруль вступив, коли мені було тридцять. Тому я й вирішив, що саме мені слід поговорити з вами. У нас багато спільного, ми мали б зрозуміти один одного.
Щоб заспокоїтися, я ковтнув віскі з содовою, яке він мені запропонував, і обережно промовив:
— Я в цьому не впевнений, сер. Я чув дещо про вас у Академії. Схоже, у вас і до того, як ви приєдналися до Патруля, було насичене пригодами життя. А після… зайве й казати. Що ж до мене, я завжди був тихий і нудний домосида.
— Ну, це не зовсім правда. — Еверард глянув на аркуш паперу, який тримав у правій руці. Ліва стискала потерту бріарову люльку. Час від часу він то пихкав люлькою, то посьорбував зі своєї склянки. — Як мені підказують мої записи, за два роки в армії вам не довелося брати участі у воєнних діях, однак лише тому, що служили ви у час, який ми жартома називаємо мирним. Втім, ви завжди показували високі результати у стрільбі. Вдома вам не дуже-то й сиділося, ви постійно вибиралися в гори, каталися на лижах, ходили під вітрилом, плавали. У коледжі, попри худорляву статуру, ви грали в американський футбол і заслужили відзнаку. На магістратурі вашими хобі були фехтування й стрільба з лука. Ви доволі багато подорожували, і не завжди до безпечних і популярних місць. Тож, як на мене, пригоди ви любите достатньою мірою, щоб працювати у нас. Можливо, навіть занадто любите. Це одна з тих речей, про які я хотів би з вами поговорити.
Почуваючись ніяково, я роззирнувся по кімнаті. Розміщене на одному з горішніх поверхів, Еверардове помешкання було оазою чистоти й спокою. Майже всі стіни були заставлені книжковими шафками, окрім тих місць, де висіли три прегарні картини й два списи бронзової доби. Крім них єдиною, вочевидь сувенірною, річчю була розстелена на підлозі шкура полярного ведмедя, що, як розповів позачасовик, дісталася йому в Гренландії десятого століття.
— Ви прожили в шлюбі зі своєю дружиною ось уже двадцять три роки, — зауважив Еверард. — У наші дні це свідчить про сталість характеру.
В опорядкуванні кімнати не відчувалося жіночої руки. Певна річ, він міг тримати дружину — чи дружин — деінде.
— У вас немає дітей, — вів далі Еверард. — Гм, це, звісно, не моя справа, але ж вам відомо, чи не так, що, якби ви схотіли, наші медики могли б усунути будь-яку причину безпліддя, доки не настала менопауза? Пізня вагітність для них теж не проблема.
— Дякую, — відповів я. — Фаллопієві труби… Авжеж, мені відомо про таку можливість. Ми з Лорі обговорювали це: можливо, колись і скористаємося нею. Але ми подумали, що навряд чи буде розумно ставати батьками й одночасно починати нову роботу. — Я гмикнув. — Якщо лише для патрульного існує таке поняття, як одночасність.