— Неспокійну сьогодні матимемо нічку, — промовив Луперк.
— Звідки ви знаєте, пане? — голос ординарця звучав не зовсім твердо.
Той був ще зовсім хлопчиком, Луперк поспіхом узяв його після того, як загинув досвідчений Рутілій. Коли п’ять тисяч солдатів і вдвічі або й втричі більша кількість цивільного супроводу змушені відступити з поля бою до найближчої фортеці, береш те, що є, особливо не перебираючи.
Луперк стенув плечима.
— З часом починаєш розуміти, що у них на думці.
Були й очевидні ознаки. За річкою, позаду стовпища чоловіків на цьому боці, зміївся дим над казанками й рожнами. Жінки й діти з околиці прийшли, щоб надихати воїнів на битву. Тепер вони знову затягли своє поспів’я. Поки Луперк слухав, воно ширилося, набирало сили — рване, зі стрижневим ритмом: ха-ба-да, ха-ба, ха-ба-да-да. Дедалі більше вух дослухалося до нього, дедалі більше хаос вихорився над табором.
— Не думаю, що Цивіліс захоче напасти, — сказав Алет. Луперк звільнив ветерана-центуріона від командування вцілілими рештками його підрозділу й призначив радником у свій штаб. Алет показав на частокіл, що стримів над земляними валами. — Він заплатив високу ціну за останні атаки.
Здуті, посинілі трупи валялися серед мішанини з вивалених нутрощів, скипілої крові, понівеченої зброї, уламків примітивних облогових щитів, під якими варвари намагалися штурмувати ворота. Де-не-де трупи лежали в рові. Із роззявлених ротів повивалювалися язики, які об’їдала мурашва й жуки. У багатьох ворони вже видзьобали очі. Кілька птахів досі бенкетували, наїдаючись перед настанням ночі. Носи вже призвичаїлися до смороду, який пом’якшувала вечірня прохолода, і лише коли подув вітру приносив його просто в обличчя, легіонери морщилися.
— Він може собі це дозволити, — відказав Луперк.
— І попри це, пане, він же не якийсь дурень чи невіглас, хіба ні? — стояв на своєму центуріон. — Він маршував з нами протягом двадцяти років чи й більше. Я чув, бував аж в Італії і вислужився до найвищого звання, яке тільки можна здобути в допоміжних військах. Він мусить знати, що в нас закінчується їжа й усе решта. Розумніше виморити нас голодом, ніж кидатися в атаку на регулярні війська з їхнім воєнним знаряддям.
— Правду кажеш, — погодився Луперк. — Наважуся припустити, що такими й були Цивілісові наміри після того, як йому не вдалося взяти фортецю приступом. Але ж ти знаєш: ці дикуни не будуть слухатися його так, як слухалися б римляни. — Криво посміхнувшись, він додав: — Хоча наші легіони останнім часом теж не надто дисципліновано себе поводять, правда?
Він уп’яв погляд в острівець спокою, довкола якого нуртували ворожі орди. Залізо зблискувало рівними рядами, де під штандартами своїх підрозділів відпочивали воїни; припнуті коні спокійно їли овес; щойно злагоджена з необробленої деревини, але міцна двоповерхова облогова башта стояла на колесах. Там розташувалися Клавдій Цивіліс, який раніше служив Риму, і його одноплеменці, що брали участь у походах і разом з ним вчилися військової справи.
— Германців знову щось розбурхало, — мовив легат. — Якісь новини, чиєсь підбурювання, чи примха, чи… чи щось інше. Хотів би я знати, що саме. Але повторюю: на нас чекає неспокійна ніч. Нумо готуватися.
Він першим спустився зі сторожової вежі. Унизу майже нічого не нагадувало про війну. За десятиліття від свого заснування Старий Табір розрісся, став чимось на кшталт поселення, у якому не всюди панував суворий армійський порядок. Тепер він був переповнений біженцями й залишками експедиційних військ. Але Луперк дав усьому лад: солдатів належним чином розквартирували й розставили на позиціях, цивільних приставили до корисної роботи чи принаймні прибрали з-під ніг, щоб не плуталися.
У сутінкових закутках панував спокій. На якусь хвилю Луперкові вуха перестали вловлювати дикунські наспіви. Думки легата полетіли далеко, через простір і час, через Альпи на південь по узбережжю блакитного-блакитного моря, до затоки біля величних гір, де затишно влаштувалося містечко, а в ньому — будинок, дворик з трояндами, Юлія, діти… Публій, мабуть, виріс, став зовсім дорослим, Луперкілла — вже молода пані, а Марк… чи має він і досі труднощі з читанням?.. Листи приходили так рідко, так нерегулярно. Як вони, його рідні, що роблять саме в цю годину там, у Помпеях?