Бурмунд супився. Це був дебелий чоловік з грубуватими рисами обличчя. Ліве око було сліпе, молочно-біле — наслідок давньої інфекції, а праве — холодно-блакитне. Відкинувшись від Риму, він відпустив каштанову, помережану сивиною бороду, а волосся, також необтяте, фарбував на варварський лад у рудий колір. На тулубі його, однак, брязкотіла кольчуга, на голові блищав римський шолом, а на поясі висів легіонерський меч, яким зручніше не рубати, а колоти.
— Потрібен цілий день, щоб розказати про Вел-Ету — Веледу, — мовив він. — До того ж я не певен, чи не накличе лиха ця розмова. Дивній богині служить ця віщунка.
— Вел-Ета! — почувся тихий голос у Еверардовій голові. — Отже, ось як її звати насправді. Латинською, природно, ім’я трохи змінилося… — Чоловіки використовували мову римлян, адже всі троє її знали.
Еверард, напружений до краю, аж здригнувся й несамохіть поглянув угору, але побачив лише хмари. Десь над ними на хроноциклі ширяла Янне Флоріс. Жінку непросто було привести до табору повстанців. Хоч він і зміг би якось пояснити її присутність, але було б дурістю так ризикувати — їхнє завдання і без того було небезпечне. До того ж Флоріс була кориснішою саме там, де тепер перебувала. Її сканери проникали крізь товщу хмар, нишпорили повсюди й показували їй зображення, за бажання збільшуючи його або роблячи чіткішим. Через електронні пристрої, вмонтовані в Еверардову декоративну наголовну пов’язку, Флоріс бачила й чула все те саме, що й він, тимчасом як її слова доносилися до патрульного завдяки кістковій провідності. У разі ж серйозних проблем вона могла його врятувати. Щоправда, агентка мусила б зробити це так, щоб не викликати збурення. Хтозна, як відреагували б ці люди — навіть найосвіченіші римляни вірили щонайменше в знаки, — а завдання патрульних полягало саме в тому, щоб не допустити зміни історії. Якщо нема змоги втрутитися потаємно, доводиться кидати напарника напризволяще.
— В будь-якому разі, — вів далі Бурмунд, який, вочевидь, хотів якомога швидше змінити тему, — її шаленство вщухає. Можливо, сама богиня хоче, щоб війна закінчилася. Який в ній сенс, якщо ми вже здобули те, заради чого її починали? — Його зітхання підхопив вітер. — Мене теж уже по саме нікуди втомила ця ворожнеча.
Классік прикусив губу. Він був невисокий чоловічок, і це, либонь, підживлювало ті амбіції, що вирували в ньому. Втім, орлиний профіль свідчив, як він стверджував, про королівське походження. На римській службі Классік командував кіннотою треверів, і саме в головному місті цього ґалльського племені, майбутньому Трирі, він та його спільники вперше змовилися використати повстання германців у своїх цілях.
— Нам треба здобути владу, — різко кинув він, — велич, багатство, славу.
— Ну, щодо мене, то я людина мирна, — піддавшись раптовому пориву, промовив Еверард. Коли вже він не міг зупинити того, що мало сьогодні статися, то мусив принаймні висловити протест, нехай навіть такий слабкий і даремний.
Він відчув недовіру у поглядах, що звернулися до нього. Треба її розвіяти. Знайшовся пацифіст! Таж він видає себе за гота, що прибув із тих країв, де одного дня постане Польща. Одним із численних синів Амаларіха, короля — а точніше, військового вождя — племені, яке проживало на тих землях, буцімто й був Еверард, а отже, його соціальний статус дозволяв вільно говорити з Бурмундом. Народившись надто пізно, щоб сподіватися на бодай якийсь вартий уваги спадок, він узявся до торгівлі бурштином і особисто супроводжував коштовний товар до Адріатики, де й навчився розмовляти латиною, хай і з акцентом. Зрештою він облишив торгівлю й вирушив на захід, маючи потяг до пригод і повіривши чуткам про ті статки, що їх нібито можна тут нажити. Крім того, він натякнув на певні клопоти вдома, які потребують кількох років, щоб трохи влягтися.
Історія була незвична, але цілком правдоподібна. Кремезний, грізний на вигляд чоловік, що не має із собою нічого цінного, цілком міг подорожувати один і жодного разу не наразитися на грабіжників. Навпаки, здебільшого люди його гостинно вітатимуть, вдячні за новини, оповіді й пісні, які порушують щоденне одноманіття. Клавдій Цивіліс радо прийняв мандрівника, коли той прибув до нього. Байдуже, мав Еверард розповісти щось корисне чи ні, він давав змогу Цивілісу бодай трохи відволіктися від довгої воєнної кампанії.
Однак ніхто б не повірив, що Еверард ніколи не брав участі в бою чи що він погано спить після того, як розрубав людину навпіл. Перш ніж його встигти прийняти за шпигуна, патрульний поквапився пояснити: