Змінивши гнівний тон на збуджений, вона кинулася розвивати свій успіх:
— Я буду твоєю дружиною. Або наложницею, або служницею, або ще кимось — залежно від обставин. Для германців немає нічого дивного в тому, що жінка супроводжує чоловіка в подорожі.
«Прокляття! Невже в мене палають вуха?»
— Ми не можемо дозволити собі ускладнити стосунки між нами.
Вона твердо подивилася йому в очі.
— А от щодо цього я не хвилююся, сер. Адже ви справжній професіонал і джентльмен.
— Що ж, дякую, — промовив він з полегшенням. — Думаю, я зможу контролювати свою поведінку.
«Якщо ти зможеш контролювати свою!»
7
Весна несподівано затопила землю, наче повінь. Тепло та чимраз довший день погнали листя в ріст. Заяріла молода трава. Небо заполонив щебет і лопотіння крил. На пасовиськах вибрикували ягнята, телята, лошата. Люди видобувалися з мороку хатин, із диму й смороду зими. Вони мружилися від яскравого світла, вдихали солодкі запахи й бралися до роботи, готуючись до літа.
Вони ще відчували голод після торішнього злиденного врожаю. Більшість чоловіків вирушили за Рейн на війну, і вже було зрозуміло, що небагато з них повернуться додому. Ета й Гайдгін досі носили холод у своїх серцях.
Вони прогулювалися її землями, не помічаючи ні сонячного світла, ні свіжого вітерцю. Робітники, що працювали на її полях, бачили, як вона йшла, але не наважувалися ні привітати її, ні звернутися із запитаннями. Хоча на заході листя дерев блищало під сонячним проміння, божелісся ген на сході здавалося темним, немовби тінь від Вел-Етиної башти сягала аж туди.
— Я гніваюсь на тебе, — мовила віщунка. — Мені слід було б відіслати тебе геть.
— Ето, — голос його захрип, а кісточки пальців, що стискали ратище списа, побіліли, — я вчинив те, що мав вчинити. Було зрозуміло, що ти помилуєш того римлянина. Аси ж і без того озлобилися на нас.
— Так базікають лише дурні.
— Тоді більшість племені — дурні. Ето, я знаюся з ними так, як ти не можеш, бо я чоловік — лише чоловік, а не обранець богині. Люди розповідають мені те, що не наважилися б сказати тобі прямо. — Якусь хвилю Гайдгін добирав слова. — Нерга бере надто багато з того, що раніше призначалося богам-небожителям. Я добре тямлю, чим ти і я завдячуємо їй, але для бруктерів усе інакше, а, крім того, асам ми з тобою також заборгували. Якщо ми не замиримося з ними, вони відберуть у нас перемогу. Я прочитав це з зірок, з погоди, з лету круків, з кісток, на яких ворожу. А коли б навіть я помилявся — що з того? У людських серцях оселився страх, і він справжній. Люди почнуть подаватися в бою, і ворог розіб’є їх. А тепер я твоїм іменем віддав асам того чоловіка, не якого-небудь раба, а військового вождя. Нехай звістка про це розійдеться, і ти побачиш, як у воїнів народиться нова надія!
Етин погляд устромився в нього, наче меч.
— Ха, невже ти гадаєш, що одна твоя невеличка жертва щось для них важить? Тож знай: доки тебе не було, до мене прискакав ще один вістовий від Бурмунда. Його люди вбили всіх полонених і зруйнували дощенту Кастру Ветеру. Вони переситили своїх богів.
Спис у Гайдгіновій руці здригнувся, відтак обличчя чоловіка прибрало непроникного виразу. Спливали хвилини. Нарешті він повільно промовив:
— Я не міг такого передбачити. Але це добре.
— Ні, не добре. Бурмунд розлючений. Він знає, що тепер воля римлян зміцніє. А ти позбавив мене бранця, який міг стати для нас містком.
Гайдгін зціпив зуби.
— Я не міг знати, — пробурмотів він. — Однаково, яка користь від одного чоловіка?
— І, схоже, я більше не можу на тебе покластися, — похмуро провадила Ета. — А я думала відправити тебе замість себе до Колонії.
Здивований, він повернув голову й пильно поглянув на неї. Високі вилиці, довгий прямий ніс, повні губи, очі, що дивилися вперед — не на нього.
— До Колонії?
— Бурмунд у своєму посланні повідомив також про те, що з Кастри Ветери він іде на Колонію Аґриппіни. Він вважає, що обложенці можуть піддатися. Але щойно до них дійде звістка про вчинену різанину — а вона дійде швидше за Бурмунда, — римляни подумають: а навіщо піддаватися? Коли немає чого втрачати, чому б не битися затято, сподіваючись на допомогу? Бурмунд хоче, щоб я наклала прокляття — нищівний гнів Нерги — на кожного, хто порушить умови припинення опору.
До Гайдгіна повернулася його звична кмітливість, і він заспокоївся.