Принаймні це була цілковита правда. Еверард трохи знався на методах сучасної психології: енцефалографах, асоціативних тестах, багатопрофільних опитувальниках особистості. Проте серед накритих чохлами приладів, що гули й блимали довкола нього, не було нічого знайомого. Запитання, якими засипав його асистент — білошкірий, зовсім безволосий чоловік невизначеного віку, із сильним акцентом і безвиразним обличчям, — здавалися геть недоречними. І що це за металевий шолом, який Менс мав надіти собі на голову? Куди від нього йдуть усі ці дроти?
Еверард потай кидав погляди на шкали приладів, але таких цифр і літер він ще ніколи не бачив. Вони не були ні англійськими, ні французькими, ні російськими, ні грецькими, ні китайськими. Не існувало таких символів у 1954 році нашої ери. Мабуть, уже тоді він почав про щось здогадуватися.
Що далі тривало тестування, то сильніше його опановувало дивне відчуття: немовби він заново пізнавав себе. Менсон Еммерт Еверард, тридцять років, колишній лейтенант інженерних військ США; досвід роботи в проектуванні й виробництві, працював у Америці, Швеції, на Аравійському півострові; досі неодружений, хоча дедалі більше заздрить своїм одруженим друзям; дівчини немає, близьких стосунків ні з ким не підтримує; трохи бібліофіл; затятий гравець у покер; захоплюється яхтами, конями і рушницями; під час відпусток любить ходити в походи й рибалити. Звісно, він знав усе це й раніше, але тільки як окремі, не поєднані між собою факти. І тепер йому було дуже дивно раптом відчути себе єдиним цілим, усвідомити, що кожна риса є невіддільним елементом його особистості.
Еверард вийшов з кімнати знесилений і мокрий від поту. Містер Ґордон пригостив його цигаркою і взявся швидко переглядати зашифровані результати тестів, які дав йому асистент. Час від часу він бурмотів поодинокі фрази на кшталт: «…Кортикальний Зет-20… тут оцінка недиференційована… психічна реакція на антитоксин… слабке місце в центральній координації…» Він говорив тепер із наспівним акцентом — такої вимови голосних Еверардові ніколи не траплялося чути, попри свій чималий досвід спілкування з людьми, що калічили англійську мову на всілякі лади.
Минуло пів години, перш ніж містер Ґордон нарешті підвів голову. Еверардові, дещо роздратованому таким нетактовним поводженням, уже почав був уриватися терпець, але цікавість усе ж змусила його сидіти мовчки. Містер Ґордон, широко всміхнувшись, зблиснув неправдоподібно білими зубами й задоволено мовив:
— Ну, нарешті! Уявіть лишень: мені довелося відкинути вже двадцять чотири кандидатури. Але ви нам підходите. Точно підходите.
— Підхожу для чого? — Еверард подався вперед, відчуваючи, як у нього закалатало серце.
— Для Патруля. Щось на кшталт поліції.
— Он як? І де ж я буду патрулювати?
— Будь-де. І будь-коли. Приготуйтеся: те, що ви зараз почуєте, може вас приголомшити. Бачите, наша компанія, хоч діяльність її цілком законна, є лише прикриттям і джерелом прибутків. Справжня наша робота полягає в патрулюванні часу.
2
Академія розміщувалася на американському Заході часів олігоцену, теплої епохи лісів і зелених лук, коли миршаві предки людини втікали з дороги гігантських ссавців. Академію було збудовано тисячу років тому, і проіснувати вона мала ще з пів мільйона років — достатньо, щоб навчити стільки патрульних, скільки потрібно. Потім її ретельно знищать, так, щоб не лишилося жодного сліду. Пізніше настане доба льодовиків, з’являться люди, які 19352 року нашої ери (або ж 7841 року від Моренніанської Перемоги) винайдуть спосіб подорожувати крізь час і повернуться до олігоцену, щоб заснувати Академію.
Це був комплекс невисоких довгих будівель з плавними обрисами й мінливим забарвленням, що простягнувся на траві посеред велетенських прадавніх дерев. За будинками лісисті пагорби спускалися до великої річки з брунатними водами, і вночі звідти іноді долинало ревіння бронтотерія або далеке гарчання шаблезубого тигра.
Відчуваючи, що йому пересохло в горлі, Еверард вийшов із часового шатла — великої металевої шафи без жодних прикметних ознак. Він почувався так само, як першого дня в армії дванадцять років тому (або ж за п’ятнадцять-двадцять мільйонів років у майбутньому — залежить, як рахувати): самотній, безпомічний і з відчайдушним бажанням відшукати спосіб повернутися додому, при цьому не осоромившись. З інших шатлів також виходили люди, загалом п’ятдесят з гаком молодих чоловіків і жінок, але це Еверарда не надто заспокоїло. Помалу новобранці зійшлися докупи. Ніяковіючи, вони спершу не наважувалися розмовляти, лише стояли й роздивлялися одне одного. Еверард розгледів на одному з чоловіків старомодний комір і котелок часів президентства Гувера; стилі одягу й зачіски доходили до 1954 року й, перейшовши його, рухалися далі. Звідки, наприклад, прибула он та дівчина в облиплих переливчастих штанцях, із зеленою помадою на губах і жовтим волоссям, що химерно кучерявилося? Ні… не звідки — з якого часу?