Розмовляла переважно Флоріс. У прикордонних спільнотах жінка зазвичай має повагу, коли не цілковиту рівність у правах. Вона порядкує всім, коли чоловік полишає їхній віддалений від решти осідок. Саме вона керує обороною, якщо нападають ворожі сусіди, вікінги, чи індіанці. Германські народи навіть більше за греків чи євреїв вірили віщункам — жінкам-провісницям, яким боги дали силу й знання майбутнього і які були для племені кимось на кшталт шаманів. Слава Ети бігла далеко поперед неї, і Гундікар був охочий з кимось про це попліткувати.
— Ні, ніхто не знає, звідки вона родом. Сюди вона прийшла від херусків, і я чув, що доти якийсь час жила з лангобардами… Я думаю, що ця її богиня, Нерга, з ванів — не з асів… якщо тільки це не ще одне ім’я для матері Фрікки. І все ж… кажуть, Нерга страшна у гніві, наче сам Тів. Щось там ще пов’язано із зіркою і морем, але я не тямлю, що до чого, ми тут далеко від моря… Вона прибула до нас невдовзі після того, як пішли римляни. Гостює у короля. А він закликав людей, щоб прийшли й послухали її. Мабуть, це вона так схотіла. Їй важко відмовити…
Флоріс підохочувала його розповідати далі. Що більше він розкаже, то легше їй буде спланувати їхній наступний крок. Зустрічі з самою Етою агентам Патруля краще було уникати. Доки вони не дізнаються більше про неї і про ті сили, які вона випускала на волю, відкрито втручатися було б божевіллям.
Надвечір вони прибули до розчищеної долини з полями й пасовиськами — головного маєтку короля. Той у самій своїй суті був великим землевласником і не цурався працювати в полі разом зі своїми поселянами, наймитами й рабами. Він головував у раді, очолював великі сезонні жертвопринесення, верховодив на війні, але закон і звичаї зв’язували його так само, як і будь-кого іншого. Його норовливі підданці, коли їм цього забажалося б, могли запросто скинути його або змусити підкоритися їхній волі; а будь-який представник королівського роду мав стільки прав на престол, скільки міг зібрати війська на свою підтримку. «Не дивно, що ці германці не можуть здолати Риму, — міркував Еверард. — І ніколи не зможуть. Коли вже за справу візьмуться їхні нащадки — готи, вандали, бурґунди, лангобарди, сакси та інші, — перемога не буде їхньою заслугою, імперія впаде сама собою, розвалившись ізсередини. А перед цим вона завдасть їм ще одної поразки — духовної, коли наверне до християнства, і таким чином нова західна цивілізація народиться там, де й стара, класична, — у Середземномор’ї, а не на Рейні чи на узбережжі, яке омивається сірими хвилями Північного моря».
Ця думка промайнула на споді його свідомості, лише повторюючи все те, що він добре знав, і зникла, коли Еверард зосередив свою увагу на тому, що лежало у них попереду.
Король і його надвірники мешкали в довгому рубленому домі під солом’яною стріхою. Повітки, хліви, кілька халабуд, де спали раби й найупослідженіші слуги, разом з іншими прибудовами утворювали квадрат. Ген за садибою здіймався священний праліс, святилище, де боги приймали підношення і являли свої знаки. Більшість прибулих напинали намети на луці перед королівською господою. Неподалік на великих багаттях смажилися телята й поросята, тимчасом як слуги розносили всім пиво в рогах або дерев’яних кухлях. Володар мусив бути щедрим і гостинним, щоб підтримувати своє добре ім’я: від цього цілком могло залежати його життя.
Еверард і Флоріс, бажаючи привертати якомога менше уваги, розташувалися на краю табору й змішалися з юрбою. Пробравшись між будівлями, вони зазирнули на подвір’я. Грубо бруковане, тепер воно було заповнене кіньми тих важливих гостей, які мали ночувати в королівському домі. Стояли на подвір’ї і четверо білих волів коло буди, яку вони, вочевидь, тягнули. Буда була надзвичайна, майстерно виготовлена й вигадливо різьблена. Спереду — місце для візниці, позаду — боковини без вікон під ґонтовим дахом.
— Фургон, — пробурмотів Еверард. — Мабуть, Веледи. Цікаво, вона й спить у ньому, коли подорожує?
— Не сумнівайся, — відповіла Флоріс. — Їй треба підтримувати повагу до себе й загадковість. Підозрюю, ідол богині там само, всередині.
— Гм-гм, Ґундікар згадував про кількох чоловіків, що супроводжують її. Якщо племена шанують її так, як це видається, то їй ні до чого озброєна варта, хоча, з іншого боку, це справляє враження, а крім того, хтось же має виконувати дрібну повсякденну роботу. Втім, статус її помічників і їх самих робить доволі поважними особами: мабуть, ночують в оселі короля разом із його воєначальниками і місцевими вождями. Вона теж, як думаєш?
— Звісно, що ні. Вона, та й буде лежати на лавці серед купи чоловіків, які хропуть? Веледа або спить у своєму фургоні, або король виділив їй якесь окреме приміщення.